Худоліївка

Знову застаємо Груш, тепер уже безсумнівних п прямих предків вченого, у XVIII столітті, на новій – духовній ниві. За висловом І.Крип’якевича, „…Груші замінили шаблю на хрест – стали панотцями, але багатством ніколи не славилися” [30]. Відомо, що, наприклад, Василь Груша, прадід ученого, поки не став паламарем, у сповідних розписах не виділявся з-поміж с селянської маси (двір Груш був у сповідному розпису 49-м за списком 1787 р. [31] і 50-м – 1788 р.) [32], а сам Михайло Грушевський про своїх предків писав: „Рід наш був дуже бідний” [33].

Ми можемо лише здогадуватися про те, що вплинуло на перехід Грушевських з козацького стану в духовний. А втім, як вважав Дмитро Яворницький,

„зв’язок між духовним і козацьким станами був у той час найжвавіший і найтісніший і строгого розмежування між ними не існувало. Тому-то тодішній козак-воїн робився священиком, а тодішній чернець подавав руку воїнові і ставав до лав козаків […] І такий перехід хоч і був сам по собі непересічним явищем, проте пояснюється тим, що в той час чернець і козак однаково були воїнами і громадянами своєї батьківщини, цебто слугували освіті, заводили школи, засновували для боротьби з іновірством братства, вивчали вітчизняну історію, займалися поезією і боролися, невтомно і мужньо боролися за дідівську православну віру і заразом за українську народність” [34].

Як підходить така характеристика до Михайла Грушевського і його роду!

Найдавніші з достеменно відомих предків ученого по лінії Грушевських уже в першій половині XVIII століття мешкали в мальовничому селі Худоліївці над річкою Тясмин, серед лісів та озер (нині їх уже немає), приблизно за три десятки кілометрів на північний захід від Чигирина. Пізніше розміщення села дещо змінилося. У праці, виданій 1864 року, Л.Похилевич зазначав:

„подобно всем селам, расположенным по левой стороне Тясмина, ниже м. Смелы, Худолеевка имеет два местоположения: старое – близ реки Тясмина и новое – близ почтовой дороги в степи, отделяемое от старого полосою песков, в 3 версты пространством. На новое место жители стали переселяться около 1800 года, по истреблении на прежнем жилье лесов, на месте коих образовалась равнина зыбучих песков” [35].

Важко сказати, чи багато людей залишилося на давньому місці, але про масовість переселення свідчить уже той факт, що змінила розташування й худоліївська церква св. Параскеви, яка була „перестроена из старого села на новопоселенное 1818-го года” [36].

Як уже згадувалось, цю місцевість на думку Михайла Грушевського, заселяли козаки в першій половині XVII століття. Село „завдячує своє ім’я, очевидно, сотникові Худолієві, який після Зборівського трактату (1649 р. – М.К.) пробував підняти повстання на Запоріжжі, але програв справу й положив за неї головою” [37].

На жаль, нам нічого не відомо про перші десятиліття існування Худоліївки, як і не знаємо того, чи не переривалося її буття в другій половині XVII століття. Не виключаємо навіть імовірності поновного і вже остаточного заселення її десь на початку XVIII століття – вихідцями переважно з Полтавщини, можливо, з тамтешньої Худоліївки [38], заснованої ще наприкінці XVI століття [39]. До такого припущення спонукає як збіг назв цих двох сіл, так і твердження дослідників про значну міграцію людності в часи Визвольної війни й Руїни з Правобережжя за Дніпро і зворотний процес, що відбувався в кінці XVII – на початку XVIII століття. Найдавніший відомий нам перелік усіх мешканців чигиринської Худоліївки містить сповідний розпис 1787 року. Коли взяти до уваги, що за багато поколінь одна родина в селі здебільшого розросталася в розгалужений рід, то з величини таких родів можна робити висновки про тривалість проживання їх там. У згаданому розпису 1787 року серед мешканців Худоліївки (приблизно 570 осіб) найчастіше траплялися Дивничі (4 двори), Волосянії, Мошенці, Пальоні, Панасенки (по 3 двори), Білоніжки, Лихограї, Перевізники, Кононенки, Дяки/Дяченки, Дриги, Зубки/Зубченки (по 2 двори) [40]. Аналіз показує, що Худоліївка з таким складом населення не мала тривалої історії, бо роди ще не встигли розростися, на той час у селі, очевидно, виросли й загосподарились усього 2-3 покоління. До такого висновку підводять і відомості старих авторів.

Так, Л.Похилевич за документами візитації 1741 року подає, що церква, цей неодмінний атрибут українського села, у Худоліївці збудована в 1724 році [41]. Водночас „Описание староства и протопопиц Чигринской” ігумена Мотронинського монастиря М.Значка-Яворського (Мельхіседека) дає підстави припускати, що село могло мати й значно давнішу історію, хоч на початку XVII століття ще залишалося спустошеним, а його відродження засвідчила відбудова церкви. Вчитаймося:

„1730 года в оном селе Ходолеевке, по благословению православного Арсения Берла (переяславського митрополита. – М.К.), вновь церковь на прежнем месте честным отцем Иродионом Кассияновичем заложена и за устройством освящена, и при оной церкви был священник Даниил Грушевский от православного митрополита молдавского Никифора 1746 года июля 12 дня рукоположен, о чем в описи церквей униатские протопопы Гушицкий и Ветвецкий сами показали” [42].