1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Церква Трійці, збудована в 1751 р.

[Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої Слобожанщини. Харків, 1922, табл. XIII;

Таранушенко С. Мистецтво Слобожанщини XVII-XVIII ст. Харків, 1928, табл. V;

Нариси історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період). Київ, Держбудвидав УРСР, 1957, стор. 228]

Пам’ятка за планом (без приділу) хрещата, п’ятизрубна, триверха, з невеликою одноверхою капличкою з півдня біля вівтаря. Троїцька церква – найстаріша з досліджених автором пам’яток лиманської школи [Оскільки можна судити по збережених пам’ятках лиманської школи, найстаршою була церква Трійці 1751 р. в Черкаському Бишкині, а наймолодша Воздвиженська 1805 р. в Лимані. Далі церкви в хронологічному порядку розміщаються так: Введенська 1761 р. в Артемівці, Покровська 1771 р. в Олешні, Михайла 1773 р. в Верхньому Бишкині, Різдва 1787 р. в Береці, Успенська 1797 р. в Воронівці, Михайла 1798 р. в Осиновому, Михайла 1798 р. в Лимані, Миколи 1799 р. в Червоному Осколі, Преображенська 1799 р. в Великій Михайлівці, Воздвиженська 1805 р. в Лимані, Богородична 1805 р. в Михайлівці]. В ній характерні прикмети цієї школи розкрито в повній мірі. За композицією мас та характером архітектурних форм з церквою в Черкаському Бишкині тісно пов’язані дві одноверхі церкви в Лимані.

Зруби стін усіх дільниць церкви та верх центра виконано з дубових брусів, а верхи бабинця і вівтаря – соснові. Товщина бруса 15-12 см. Північно-східний куток вівтаря осів і дав змогу побачити, наскільки ретельно і досконало припасовані один до другого бруси. Пов’язані вони квадратними (у розрізі) тиблями. Всередині будови на зрубах стін видно зрізані циналі. Підлога вислана каменем-плитняком. Від старого ґонтового даху лишилися дерев’яні водостоки-риштаки. В западинах між залізними дахами центра і бабинця, центра і вівтаря, між паламарнею і вівтарем покладені риштаки, збиті з двох дощок. А між приділом і паламарнею зберігся старий риштак, видовбаний з цілої деревини.

Внутрішній просторовий об’єм пам’ятки, сполучення між собою дільниць розв’язано так: при вході в бабинець перш за все впадають в очі хори. Вони розташовані на висоті 4 м від підлоги, на межі бабинця і центра. Передній край хорів частково виступає в центральну дільницю, решта – займає східну частину бабинця. Підлога хорів спирається на бруси, що сполучають північну і південну грані зрубу стін бабинця на половині висоти просвіту до центра, та на підкоси, утворені випущеними до центра брусами західних граней зрубів стін південного і північного рукавів. Західна частина помосту хорів лежить на сволоку, запущеному в південну і північну стіни бабинця. Хори обмежують вид з бабинця на центр і ускладнюють сприймання об’єму бабинця.

У вівтарі, який повторює розміри і архітектурну форму бабинця, зруб стін утворює високу струнку шестигранну призму (висота її дорівнює діагоналі квадрата, в який вписується план дільниці). Залом, енергійно зменшивши об’єм зрубу стін, переходить у високий стрункий восьмерик. Другий залом переводить об’єм верху у верхній восьмерик. Ракурс, в якому око бачить його стінки, значно посилює ілюзорну висоту як самого восьмерика, так і обох верхніх заломів. Посилює ілюзорну висоту вівтаря також система освітлення. Найяскравіше освітлено обидва восьмерики (в них по 4 вікна) та другий і третій заломи, тоді як верхній і нижній заломи, їхні грані формує пом’якшене рефлекторне освітлення. Допомагає наростанню ілюзорної висоти вівтаря також і те, що середину зрубу стін його прорізують три вікна, орієнтовані по сторонах світу. Роль просторових орієнтирів виконують ригелі. Одні – врубані, вторі – суцільним віночком опоясують верх зрубу першого восьмерика. З центральною дільницею вівтар сполучається невисоким просвітом.

В об’ємі зрубу стін центральної дільниці в інтер’єрі відчувається перевага поземних його розмірів над висотою. Вузькі грані цього зрубу на висоті 6 м від підлоги уступом в один брус зміщені всередину. Особливістю вузьких граней центральної дільниці є також і те, що в них прорізано по двоє вікон: одне на висоті 1,5 м від підлоги – вузьке високе; Друге – майже під ригелем – кругле.

Структура верху центральної дільниці церкви, форми і пропорції його компонентів такі ж, як і верху вівтаря, тільки компоненти тут більші за розмірами і чіткіше підкреслено в планах восьмериків та заломів форму квадрата з відсіченими кутами. До форми правильного восьмикутника наближаються лише верхні заломи.

Характер освітлення верху центральної дільниці такий, як і у вівтарі. Центральний верх поділяють два суцільні пояси ригелів: один на межі переходу зрубу стін у перший залом, другий – на межі переходу восьмерика в другий залом.

З південним та північним рукавами центр сполучається просвітами, що виймають більш ніж 2/3 висоти стіни. У верхній половині просвіту контури боків оздоблено волютами та вирізами, що наслідують рокайльні раковини (черепашки), а профільовану середину завершення просвіту на кінцях прикрашено різьбленими тюльпанами. Таке оформлення просвітів – одна з характерних прикмет церков лиманської школи. Внизу при підлозі заплечики зрубу (бочки стасидій) також оброблено у формі раковин, сполучених з волютою. До оформлення бокових просвітів в Черкаському Бишкині наближається оформлення просвітів Михайлівської церкви в Лимані. В обох пам’ятках над просвітами прорізано голосники у вигляді хреста. В Черкаському Бишкині хрести різнораменні з розширеними кінцями.

Південний і північний рукави в плані не відрізняються від вівтаря та бабинця, але зруби стін їх нижчі (висота їх дещо більша за довжину плану). В зрубах стін рукави мають по три вікна, як і у вівтарі та бабинці, тільки в рукавах прорізані вони трохи вище від підлоги, ніж у вівтарі. Перекрито всередині південний та північний рукави двосхилим наметом, в який врізаються два похилі клини та похила ж трапеція, що вгорі переходить у вертикальний трикутничок – димничок.

План приділу при підлозі має форму прямокутника з відсіченим південно-східним кутом. На висоті близько 1,5 ж над підлогою північно-східний кут за допомогою похилого клина переходить у грань зрубу. Західні кути прямокутного зрубу переходять у восьмигранний залом близько від верхнього краю зрубу стін. На початку залому вздовж вузьких граней врубано чотири ригелі. Структура і форма восьмерика (з чотирма вікнами), другого та третього (пірамідальних) заломів в приділі такі ж, як і у вівтарі.

Майстер церкви Черкаського Бишкина глибоко розумів і високо цінував не тільки технічні, але й художні властивості будівельного матеріалу – дерева і блискуче оперує ними. Розгортаючи об’єм верху вівтаря, а також центра і бабинця, він найбільше уваги приділяє оформленню заломів, в яких найповніше можна виявити динамічність архітектурної форми. Постіль кожного бруса чисто обтесана, ідеально точно припасована до сусідніх. Для майстра кожен брус не лише елемент, з якого складається площина грані, а сам має художню цінність. Тому майстер не намагається надати площинам граней геометричної правильності, не витісує їх зовсім плоскими. Лінія переходу зрубу стін у залом чи залому у восьмерик, а також бокові контури граней – ламані, підкреслено динамічні. Грані залому і площину кожного бруса глядач бачить під різними кутами, з іншим освітленням. Внаслідок цього кожна грань залому виграє живими вібруючими відсвітами, насичена широкою гамою відтінків світлотіні. Кожної години ця гама інша; змінюється вона також при переміщенні глядача з одного пункту спостереження до іншого. Художній ефект такого засобу побудови архітектурної форми в церкві до певної міри нагадує засоби роботи з мозаїкою (у Київській Софії, наприклад), коли при втискуванні у вапно кубиків смальти чи каменю під різними кутами до площини стіни безмежно збагачується палітра барв, їх тональність, світлосила.

У зовнішньому вигляді будови також яскраво виявилася творча індивідуальність майстра. У формах зовнішнього вигляду церкви ми легко читаємо внутрішню структуру будови, але тут знаходимо також архітектурні форми, що не продиктовані внутрішньою структурою (форми дахів над заломами, ліхтар з яблуком).

Стрункий корпус зрубів стін церкви, що об’єднує бабинець, центральну дільницю і вівтар, має зовні витягнуті вверх пропорції. Його оздоблюють одвірки трьох дверей, їх прикрашає різьблена (горельєф) виноградна лоза, що виростає або з глечика (південні двері), або з миски (західні та північні двері). Такі різьблені прикраси одвірків – одна з характерних прикмет церков лиманської школи.

Зруби стін південного і північного рукавів нижчі за зруб стін центра. Вони сягають рівня пояска, що позначає уступ всередину коротких граней центра. Перекрито зовні рукави «підперезаним» дахом: знизу- пологим п’ятисхилим, вище – двосхилим наметом з димничком.

Маса першого восьмерика центральної дільниці є тим вузлом, який ув’язує усі компоненти будови; на нього падає головне композиційне навантаження. Перехід маси центрального верху в другий восьмерик характеризується дуже енергійним рухом ліній і площин даху над другим заломом. Коли маса першого восьмерика сприймається як кубічна, то форма другого восьмерика різко відмінна, вона підкреслено струнка, витягнута вверх. Верхнім заломам церкви Черкаського Бишкина, як і заломам церков у Лимані, Артемівці та Верхньому Бишкині, зовні відповідає хвиляста форма даху і ліхтар над ним.

Перший восьмерик вівтаря (і бабинця) значно легший від центрального і підкреслено витягнутий вверх за пропорціями. Перехід до другого восьмерика вівтаря не такий різкий, як у центрального верху. Загалом маси верхів вівтаря і бабинця в цілому тендітніші за масу центрального верху.

При розгляданні будови з півдня чи з півночі виразно відчувається композиційна ув’язаність мас верхів бабинця, центра і вівтаря. Разом з тим кожен верх наділений значною долею самостійності, відокремленості. Вертикальні осі верхів вівтаря і бабинця ритмічно не ув’язані з віссю центра, або нахилом їх, або зміщенням від своєї осі в напрямку до центра, або з якимось іншим засобом, як це спостерігається в інших пам’ятках. Просвіти між верхами великі. Маси верхів вівтаря й бабинця «обмиваються» світлом дуже активно і тим ніби збільшують віддалення їх від центра, до певної міри ізолюють їх від нього, роблять усі верхи тоншими на вигляд, стрункішими. Церква в Черкаському Бишкині була не поодинокою між дерев’яними церквами цього типу. Мурована Покровська церква в Сумах дуже близько відтворює форми дерев’яного прототипу і має таке ж, як і церква Черкаського Бишкина, співвідношення корпусу зрубів стін і верхів, мас верхів між собою. В обох пам’ятках однаково трактовано форми верхів. У обох церков той самий неспокійний, неврівноважений силует будови, коли розглядати її зі сходу чи з заходу. В обох пам’ятках значні просвіти між верхами; їх активно «обмиває» світло, робить тоншими на вигляд верхи, особливо вівтаря та бабинця. Однаково в обох пам’ятках верхи певною мірою відокремлені. В обох пам’ятках поступово наростає витонченість форм в напрямку знизу вверх.

В оформленні зовнішнього вигляду церкви Черкаського Бишкина велику роль майстер надає вікнам, як активному елементу архітектурної композиції. Вони різні за формою і величиною: прямокутні і круглі. На вузьких гранях зрубу стін центральної дільниці майстер прорізує по два вікна: внизу прямокутне, над ним – кругле. В старіших триверхих церквах ні таких широко розставлених верхів, ні сполучення в одній грані прямокутного та круглого вікон не зустрічається. Це – новина, дань моді. Неважко вказати, звідки прийшли ці модні новини. В Андріївській церкві в Києві, наприклад, кутові бані такі ж тендітні стосовно до центральної, так само широко розставлені і в значній мірі відокремлені; їх так само активно «обмиває» світло і, нарешті, широко використані пари вікон: прямокутне внизу і кругле над ним (кругле вікно – «волове око» – було елементом, дуже поширеним в мурованій архітектурі Європи тої доби, а також в Росії і на Україні). Отже, в церкві Черкаського Бишкина подих рококо легким серпанком оповив традиційні народні українські форми, надавши їм вибагливої вишуканості.

Вихідний розмір в побудові плану – довжина центральної дільниці. План центральної дільниці – квадрат з відсіченими кутами (точніше, ширина на товщину бруса більша за довжину). Південна, західна, північна й східна грані дорівнюють довжини дільниці.

Вівтар, бабинець, південний і північний рукави в плані – також квадрати з відсіченими зовнішніми кутами; сторона кожного цього квадрата дорівнює половині діагоналі прямокутника, що становить південну половину квадрата, в який вписується восьмигранник плану центра, або сума довжини рукава і половини довжини центральної дільниці дорівнюють діагоналі прямокутника, що становить південну половину квадрата, в який вписується план центра. Південна і північна грані бабинця, вівтаря та східна і західна грані південного і північного рукавів дорівнюють половині довжини плану центра, східна грань вівтаря й усі аналогічні їй грані бабинця та південного і північного рукавів дорівнюють половині східної грані плану центра. Отже, план будови (без приділу) вписується в квадрат.

Розміри зрубів стін, заломів і восьмериків визначаються розмірами плану будови.

Висота зрубу стін центра, вівтаря й бабинця однакова, вона менша за довжину плану центра і дорівнює апофемі рівностороннього трикутника з стороною, яка дорівнює довжині плану центра.

Висота зрубів стін південного і північного рукавів нижча за висоту зрубу стін центра і дорівнює діагоналі західної половини плану рукава.

Сума висоти першого залому і зрубу стін дорівнює діагоналі південної половини плану центра (а також половині внутрішньої висоти центральної дільниці).

Розміри зрубу першого залому були розраховані так, щоб у першого восьмерика повна довжина й ширина дорівнювали довжині плану вівтаря, а висота того ж восьмерика – половині довжини зрубу стін центра (вгорі). Висота восьмерика і першого залому, взяті разом, дорівнюють половині діагоналі квадрата, в який вписується план центра. Сума висот восьмерика, першого залому і зрубу стін дорівнює довжині плану центра і бабинця.

Сума висоти другого залому, першого восьмерика і першого залому дорівнює довжині зрубу стін дільниці (вгорі).

У другого восьмерика довжина дорівнює половині висоти першого восьмерика, а висота – його довжині. Сума висоти другого восьмерика, другого залому і першого восьмерика дорівнює довжині зрубу стін центра (вгорі), а висота верху дільниці без третього і четвертого заломів – подвоєній довжині плану бабинця.

Висота третього залому і другого восьмерика разом дорівнює довжині західної грані другого залому (від верхнього вінця зрубу першого восьмерика до нижнього вінця другого восьмерика), або половині повної довжини плану бабинця. Форма третього і четвертого заломів верхів церкви в Черкаському Бишкині – одна з характерних прикмет усіх церков лиманської школи: грані третього залому короткі й сильно заломлені (50-45°), а грані четвертого залому значно довші, ніж у третього, і заломлені дуже стрімко (80°).

Висота верху центральної дільниці дорівнює полуторній висоті зрубу стін. Внутрішня висота центральної дільниці незначно, але більша довжини плану будови; вона переважає довжину плану будови на 0,5 м.

Звертає на себе увагу те, що майстер, складаючи зруб наступного вищого компонента верху, розміри його щоразу ув’язує з розмірами попередніх компонентів, весь час перевіряє взаємозв’язки їх між собою та розмірами складових частин плану.

Перший залом бабинця на один вінець нижчий за перший залом центрального верху. У першого восьмерика бабинця довжина дорівнює половині довжини зрубу стін дільниці (вгорі); висота восьмерика разом з висотою першого залому дорівнює довжині плану дільниці.

Сума висоти другого залому і першого восьмерика дорівнює половині довжини зрубу стіни центра (вгорі); висота другого залому, першого восьмерика і першого залому разом дорівнює довжині південної грані плану центра. Верхні вінці другого залому бабинця і першого восьмерика центральної дільниці лежать на одному рівні. У другого восьмерика довжина дорівнює половині висоти першого восьмерика, а висота другого восьмерика і другого залому – довжині першого залому (вгорі).

Висота верху бабинця без четвертого залому дорівнює висоті зрубу стін дільниці.

Висота четвертого залому визначається тим, що верх бабинця дорівнює довжині зрубу стін центра (вгорі); верх бабинця лежить на одному рівні з верхнім вінцем другого залому центральної дільниці. Внутрішня висота бабинця дорівнює потроєній довжині плану дільниці.

Верх вівтаря дублює форми і розміри компонентів верху бабинця. Лише у вівтаря східна і західна грані першого залому однакові, а у бабинця західна грань на товщину двох брусів довша за східну.

Вікна в центральній дільниці закладено так: нижні в зрубі стін – на висоті, що дорівнює 1/4 довжини .плану бабинця; круглі – на висоті, що дорівнює половині діагоналі квадрата, в який вписується план центра. Вікна в першому восьмерику центрального верху над верхнім вінцем зрубу стін дільниці закладено на висоті, яка дорівнює половині довжини плану бабинця. Вікна в другому восьмерику закладено над верхнім вінцем першого восьмерика на висоті, яка дорівнює половині довжини плану бабинця, або на висоті, яка дорівнює довжині плану центра над верхнім вінцем зрубу стін дільниці; припадають вони також на вершину рівностороннього трикутника з основою, що дорівнює довжині плану будови. Вікна в зрубах стін бабинця і вівтаря закладені на висоті, що дорівнює половині діагоналі південної половини плану бабинця, а у зрубах стін південного і північного рукавів на висоті, що дорівнює довжині південної грані плану південного рукава. Вікна в першому восьмерику бабинця над верхнім вінцем, зрубу стін закладено на висоті, що дорівнює довжині південної грані плану південного рукава. Вікна в першому восьмерику бабинця над верхнім вінцем зрубу стін закладено на висоті, що дорівнює половині діагоналі південної половини плану бабинця, а в другому восьмерику – над верхнім вінцем першого восьмерика на висоті, що дорівнює половині довжини першого восьмерика. Висота нижньої половини просвіту з центра до південного рукава дорівнює половині довжини плану бабинця, а верхньої половини – повній довжині плану бабинця.

Слід відзначити, що у верхів бабинця, центра і вівтаря верхні вінці ряду компонентів лежать або на одній горизонталі, або різниця між ними незначна. Так, висота першого залому центральної дільниці тільки на один вінець більша за висоту перших заломів вівтаря і бабинця. Висота першого залому разом з висотою першого восьмерика центральної дільниці майже відповідає висоті першого залому, першого восьмерика та другого залому бабинця чи вівтаря. Майже на одному рівні лежать вершини вівтаря і бабинця та верх другого залому центрального верху.

Висота зрубу стін південного й північного рукавів дорівнює діагоналі чотирикутника, що становить половину квадрата, в який вписано план рукава, а внутрішня висота рукава на один вінець нижча за висоту зрубу стін центральної дільниці.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 77 – 85]