Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави

Богдан Хмельницький

?

2002 р. Берестейський маляр зі Львова Іван Новосельський

Володимир Александрович

У першій половині XVII століття українське мистецтво переживало часи високого піднесення, пов’язані насамперед з виробленням і утвердженням нової мистецької культури. Одним з яскравих виявів його розквіту була розпросторена мережа малярських осередків [1]. Серед центрів мистецької активності на західноукраїнських землях на першому місці стоїть Львів, і це цілком природно, бо він ще з 1590-х років відігравав ролю своєрідного лідера розлогого регіону, зберігаючи й розвиваючи історично сформовану власну систему мистецьких взаємозв’язків [2].

До важливих свідчень таких зв’язків належить виявлений у львівському міському архіві документ, що стосується діяльності в Бересті представника порівняно мало відомої родини львівських малярів першої чверті XVII ст. Івана Новосельського [3]. Це цінний причинок до майже зовсім не знаної історії мистецького життя Берестя в першій чверті XVII століття і його якнайтісніших пов’язань з осередками української мистецької культури й українською мистецькою традицією загалом.

Виявлений документ виставили бурмистер і радні Берестя 4 серпня 1622 року матері померлого на той час маляра, звертаючись до львівського міського уряду з проханням сприяти їй у справі одержання в посідання будинку на Святоюрській горі, що його відписав їй перед своєю смертю син.

Цей актовий запис засвідчує львівське походження майстра та його тривале – „czas niemały” – проживання в Бересті. Іменування матері маляра Маланкою Герасимівною Івановою Новосельською дає також імена його батька й діда по материнській лінії. Далі документ стверджує статечну поведінку майстра в Бересті, а також те, що перед смертю, яка настала незадовго до 4 серпня 1622 року, він хворів. Саме в передчутті близького кінця маляр і склав заповіт, згідно з яким весь „убогий” маєток, зібраний „з праці рук своїх”, передавав матері. Про берестейське майно львівського маляра в документі немає ніяких конкретних відомостей: з огляду на скерування атестації до львівського міського уряду в ній ідеться лише про львівську частину спадку майстра – будинок на Святоюрській горі. Оскільки акт визнає матір єдиним спадкоємцем небіжчика, прямих нащадків він не залишив. З контексту документа також випливає, що мистець помер немолодим, але ще далеко не в похилому віці.

Ці скромні дані до біографії берестейського маляра зі Львова дуже скупо доповнюються архівними матеріалами львівського походження. Щодо самого І.Новосельського, то в них лише віднайдено пряме підтвердження того, що він помер бездітним [4]. Напрошується також здогад, що це той самий маляр Іван, який разом з братами Романом і Федором фігурує у відомому переліку львівських позацехових малярів 1600 року [5]. У цьому разі його професійна кар’єра мала б розпочатися ще перед кінцем XVI століття, у складі покоління львівських „малярів 1590-х років”, з діяльністю якого пов’язане утвердження на місцевому грунті нової мистецької традиції XVII століття. З документальних відомостей можна додати, що І. Новосельський був сином священика [6], мешканця Краківського передмістя [7]. Хоч загалом священики та їхні родини належали до того середовища, з якого походили майстри українського мистецтва, проте на львівському грунті такі зв’язки документально фіксуються досить рідко й сім’я Новосельських є тут радше винятком [8].

Найраніший з виявлених документів про родину Новосельських у Львові – датоване 1 березня 1597 року свідчення львівських передміщан з Краківського передмістя Леонарда Самковича й Матвія Гарґуля про походження малолітніх Федора й Василя від попа Івана Новосельського та його дружини Малахи [9]. На території якого саме з львівських передмість мешкала родина, не зазначено, однак факт, що обидва свідки були передміщанами Краківського передмістя, схиляє саме на його користь.

На наступний рік припадає згадка про Катерину, доньку львівського попа Івана й Малахни, яка була тоді заміжжю за попом Конрадом з міста Триліси на Київщині [10]. Очевидно, вона ж, як Катерина Малаховна, віднотована в актовій книзі львівського війтівського суду за 1606 рік [11]. Документальні матеріали пізнішого часу не полишають сумнівів, що цей документ додає ще один штрих до історії родини Новосельських; не позбавлений інтересу і той факт, що вдруге Катерина, як побачимо, теж вийшла заміж за маляра.

Серед дітей І.Новосельського-старшого й Маланки, крім Івана, на особливу увагу заслуговує Федір, який так само був малярем, проте про нього теж майже нічого не відомо. Згадуваний документ 1597 року, де він виступає разом з невідомим за іншими джерелами братом Василем, не вказує його заняття. Фактично нині лише одне цілком певне джерело фіксує його професію, проте воно датується тільки 15 липня 1624 року, коли майстер уже не жив [12]. Не виключено, однак, що це той самий Федір Новосельський (заняття не зазначено), який 22 червня 1606 року разом з малярем Федором (Сеньковичем [13]) підписався на повинній львівського благовіщенського священика й протопопа Григорія Негребецького перед Федором Балабаном (обидва підписи засвідчено печатками) [14]. Якщо цей документ справді стосується Ф.Новосельського, він дає підстави здогадуватися про ширшу суспільну активність мистця, проте ніяких конкретних відомостей щодо цього наразі виявити не пощастило. Брак даних про Федора випливає як з нечисленності документальних матеріалів до історії тогочасного львівського малярського середовища загалом [15], так і з лаконічного характеру самих виявлених записів. Але коли всі згадані тут у зв’язку з родиною Новосельських документи й справді характеризують саме її, то за даними переліку львівських передміських малярів 1600 року до неї належав також Роман, зазначений у переліку як брат Івана та Федора [16] (про нього немає жодних певних згадок, так само нічого нині не можна сказати про названого в 1597 році разом з Федором Василя). Не виключено, що через випадковий і уривчастий характер зацілілих відомостей ми не знаємо повного складу сім’ї Новосельських.

Виявлені джерельні відомості окреслюють родину Новосельських так скупо, що її історію і внутрішнє життя на цікавому нам часовому відтинку не можна простежити. Не пізніше як у листопаді 1611 року І.Новосельський-старший помер. 16 листопада цього року вдова позичила своєму батькові Станіславу Фацику 100 золотих, які той забезпечив на власному обійсті неподалік Святоюрського монастиря [17]. У свого брата [18] Мартина Фацика М. Новосельська залишила на схов деякі речі. Після його смерті 8 квітня 1617 року спадкоємці зробили опис депозиту, у ньому, зокрема, названо складені в скрині два грецькі образи, п’ять малярських контерфектів на полотні, скриньку з порожніми малярськими горщиками, а крім того, „пуделко з партесами”, що, очевидно, свідчить про якийсь інтерес у родині Новосельських до музики [19]. Втім нам цікаві передусім пункти реєстру малярства. Хоч їх лише три, вони мають виняткову вагу, бо містять унікальні для тогочасного Львова відомості.

Насамперед привертає увагу згадка про грецькі ікони. У Львові тоді жило чимало вихідців з Греції, місто підтримувало постійні торговельні, культурні й церковно-релігійні контакти з нею, однак серед матеріалів міського архіву в описах майна городян ікони грецького походження згадуються надзвичайно рідко: їх удалося зафіксувати лише тричі, й перелік застави М.Новосельської дає найраніший відомий приклад [20]. Не менший інтерес становлять зазначені далі „п’ять малярських контерфектів на полотні”. Сам термін у літературі найчастіше пов’язують з портретом. На львівському грунті підстави для цього дає статут малярського цеху, в якому при визначенні цехового шедевра термін „контерфект” ужито саме в такому значенні [21]. Проте в тогочасному Львові цей термін використовували і в ширшому сенсі – як синонім до „картина”, „зображення” [22]. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що в депозиті було 5 картин на полотні. Оскільки походження їх окремо не зазначено, вони напевно не довізні, а місцеві – ймовірно, це роботи котрогось із братів Новосельських. У такому разі цитоване свідчення дає найраніше відому на львівському грунті згадку про малярський твір українського майстра не портретного жанру, виконаний на полотні.

Проте виявлений опис депозиту цікавий не лише з огляду на збережені в ньому відомості до історії львівського мистецтва – з нього можна також дістати посередні вказівки щодо деяких обставин історії родини Новосельських. М.Новосельська, найправдоподібніше, могла залишити депозит перед від’їздом зі Львова. Депозит складено за якийсь час до квітня 1617 року, коли описано майно померлого М.Фацика. На основі цих відомостей можна припустити, що М.Новосельська виїхала до сина в Берестя не пізніше як у 1616 році, що дає єдину конкретну часову віху в берестейському періоді біографії львівського маляра поза виявленим документом про його проживання в Бересті.

Повернення М. Новосельської до Львова збіглося з епідемією, яку місто пережило в 1623 році. Очевидно вона, як і її син Федір, стала жертвою пошесті, позаяк 15 липня 1624 року вже згадується як покійна, а в ролі її спадкоємців виступають донька Катерина разом з другим чоловіком малярем Павлом [23]. Час їхнього одруження встановити не вдалося, так само немає ширших відомостей про Павла. Тому що Катерина з чоловіком виступають як єдині спадкоємці матері, мабуть, на середину 1624 року нікого більше з родини вже не було на світі.

Серед матеріалів львівського міського архіву виявлено три документи, що стосуються майнових справ по смерті М. Новосельської. Один з них є чистовим варіантом запису, два інші – чернетки. В обох чорнових варіантах актового запису Павло й Катерина названі жителями Люблина [24], тоді як у чистовику вони значаться львів’янами [25]. Яке саме з цих повідомлень відповідає дійсності – сказати важко, бо більше даних про подружжя у львівських документах віднайти не вдалося. Та хоч би там як, але зібрані відомості про родину Новосельських свідчать, що її представники (як і багато інших львів’ян) переселялися далеко за межі рідного міста – для Новосельських ця географія сягає від Триліс на Київщині до Берестя.

Тривале проживання І. Новосельського в Бересті та його тамтешня професійна діяльність, завдяки якій він доробився певного, хоч і скромного, за оцінкою берестейського міського уряду, маєтку, є свідченням на користь вірогідності існування ширших мистецьких контактів Львова й Берестя. Тож неминуче постає питання, чи берестейський період життя львівського маляра – просто поодинокий факт, а чи за цим стоїть розвинуте історичне явище. Серед документальних матеріалів львівського міського архіву більше відомостей про взаємні пов’язання обох мистецьких осередків не виявлено. Проте берестейський аспект біографії І.Новосельського вписується в широку сферу малярських взаємин Львова, у якій найближчим до Берестя регіоном було Підляшшя [26], активно діяли львівські майстри також на Волині [27]. Волинський напрям контактів львівських малярів у розгляданому випадку заслуговує на увагу, гадаємо, тому, що, виходячи з факту входження частини волинського регіону до складу об’єднаної Володимирської і Берестейської єпархії, як видається, можна дістати вірогідний ключ до розгадки появи львівського мистця в Бересті. Не виключено, що дальше дослідження пам’яток малярства Берестейщини дасть змогу наповнити конкретним змістом скупі свідчення джерельних матеріалів про тамтешню діяльність львівського майстра Івана Новосельського.

Джерело: Пам’ятки України, 2002 р., № 3-4, с. 159 – 161.