Палац Радзивилів

Ігор Довбиш

Розмір зображення: 800:560 піксел

Головний фасад палацу. Фото 1970-х (?) років.

Достеменно невідомо, коли і хто з князів Радзивілів збудував родовий палац у Бердичеві. Місцеві краєзнавці припускають, що розпочав будівництво князь Удальрик Кшиштоф Радзивіл (1712-1770), а після його смерті завершили палац його вдова Елеонора з Каменських та син Матеуш Радзивіл (1768-1818).

Також існує думка, що саме в бердичівському палаці у 1781 році княгиня Елеонора Радзивіл приймала високих гостей, великого князя російського Павла Петровича(майбутнього російського імператора Павла Першого)з дружиною, яки мандрували інкогніто Європою під ім’ям графа та графині де Нор. Пізніше, у тому ж році та у 1787 р. князівську резиденцію двічі відвідав останній польський король Станіслав Август Понятовський.

Польський дослідник історичних садиб Р. Афтаназі спростовує інформацію, що високих гостей Елеонора Радзивіл приймала саме в бердичівському палаці і посилається на мемуари Нарушевича, зі свити польського короля Станіслава Августа. Згідно цих спогадів, зустрічі відбувалася в Гришківцях, неподалік Бердичева, де у Радзивілів був невеликий палацик. Більш того, княгиня на деякий час віддала свою гришківецьку резиденцію у користованні королю та його свиті а сама тимчасово переїхала до Бердичева. Гришківці були й головною садибою її сина князя Матеуша Радзивіла, який там у 1794 році приймав польських офіцерів Тадеуша Костюшки.

Матеуш Радзивіл був двічі одруженим. Першою дружиною була Анна Закревська, донька російського генерала, таємного радника Євстафія Закревського. Другою дружиною князя стала його родичка, княгиня Юлія Радзивіл, донька генерал- майора Великого Князівства Литовського Миколая Радзивіла.

У Матеуша був єдиний син, Олександр (1793-1801), який помер у дитинстві. Тому після смерті у 1818 році бездітного князя Бердичівський ключ був поділений між його родичами, а саме між синами Миколая Радзивіла, їх сестрі Юлії та Олександром Радзивілом з іншої лінії роду.

Резиденцію в Гришківцях отримав Міхал Радзивіл (1791-1849), полковник польських військ, одружений на Емілії Ворцель.

Бердичів дістався у спадок князю Миколаю Радзивілу (1791-1853). Саме його вважають засновником та будівничим бердичевської резиденції. Підтверджує це у своїх спогадах Євстафій Івановський, сучасник тих подій.

Палац побудували тоді ще на східній околиці міста, далі вже стояв густий ліс, через який проходив поштовий тракт Бердичів-Сквира.

На жаль, нам невідомий архітектор бердичевської резиденції, але можна ствердити, що палаци в Бердичеві та Молочках (побудований Гіжицькими у 1815-1820 р. р. ) будував один архітектор, адже палаци між собою дуже схожі.

Палац у Бердичеві був зведений у стилі пізднього класицизму. Домінантою його двоповерхового фасаду був портик із шістьма колонами. Балочне перекриття прикрашалось витонченим фризом, завершеним рослинним орнаментом. Прикрашали палац також маскарони-великі скульптурні маски із зображенням левів з кільцями в пащах. Внутрішні зали палацу оздобили багатою різьбою. З тильної сторони палацу розбили англійський (пейзажний) парк.

Цікаві нотатки про перебування в палаці Миколая Радзивіла наприкінці 1830-х р. р. залишив Н. І. Мамаєв, російський царський чиновник, який з особливим дорученням відвідав Бердичів. Згідно них, під час проведення славнозвісних бердичівських ярмарок князівська резиденція перетворювалася на галасливий вулик. До палацу з’їзжалися поміщики з усієї губернії. На другому поверсі палацу постійно лунала музика, проводилися гучні банкети та бали, а на першому, грали в карти,, в банк’’, торгувалися.

Власник палацу князь Миколай Радзивіл був одружений на Вікторії Емілії Нарбут (п. 1855 р.). Від цього шлюбу у них були доньки: Ванда (н. 1827 р.), яка вийшла заміж за Адольфа Грохольського, маршалка бердичівського повіту, власника маєтку в Червоному;Марія (1830-1902) – вийшла за археолога та мандрівника графа Міхала Тишкевича та наймолодша Стефанія, яка була двічі у шлюбі: спершу за Аркадієм Храповицькимо, та вдруге, за Каетаном Оскерком.

Єдиним сином Миколая Радзивіла був Миколай Філіп (1827-1883), останній з бердичівської лінії Радзивілів, власників Бердичева. Він був двічі одруженим, спершу на Людвіці Мірській (п. 1867 р.), потім на Стефанії Добошинській.

Як пишуть їх сучасники у своїх мемуарах та спогадах, розпуста, марнотратство та байдуже ставлення до господарювання князя Миколая та його нащадка привели до великого заборгування маєтку. Приблизно у 1850-і р. р. неспроможні вийти з боргів власники змушені були віддати навіть свій родовий палац в рахунок погашення боргів єврейському кагалу. Ті, в свою чергу, в невдовзі відкрили в палаці лікарню для євреїв.

У 1890 році опис єврейської лікарні-палацу залишив економіст-дослідник Андрій Суботін. Він, зокрема, писав:

«Всего более импонирует большая палата-бывший танцевальный зал польских магнатов, с мраморными колоннами и стенами. Там, где когда-то раздавались весёлые звуки оркестра и красивые пани в своих живописных костюмах отплясывали мазурку, где было столько блеска, роскоши, изящества-там теперь лежит десяток изможденных евреев, надломленных в борьбе с жизнью».

Лікарня знаходилася в палаці до 1944 року. Після закінчення війни приміщення колишньої князівської резиденції передали міськкому компартії, також в ній розмістили партійну бібліотеку з читальним залом. На початку 1970-х р. р. будівлю визнали аварійною і у 1973 році її повністю розібрали. На місці палацу звели чотириповерховий будинок міськома партії. Тепер в ньому розташована бердичівська міська рада.

Опубліковано 21.07.2019 р.