Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи.

Парк “Софіївка”

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Розмір зображення: 1623:1693 піксел

Парк “Софіївка”

Парк, який нині займає площу близько 150 га, створений на замовлення графа С.Щенсного (Ф.Потоцького) на честь коханої дружини, легендарної за долею, а до того невідомої, майже жебрачки стамбульських вулиць, красуні-гречанки Софії (звідси й назва парку). Розташований він у північній частині міста на території, яка найбільш відповідала вимогам створення пейзажного парку: в глибокому урочищі, де серед дикої порослі та скель рожевого граніту з-під брил каміння просочувалися джерельця, а по дну яру протікала маленька річка Кам’янка.

Ці унікальні умови й були покладені в основу створення паркової композиції. Існуючі природні форми використовували з підкресленням їхньої краси, а в нових композиціях наслідували природу. Особливо ефектно використовувались декоративні властивості води в поєднанні з каменем. Архітектурні споруди парку та його численні малі форми підпорядковувалися пейзажу. Виконувались вони лише в панівному тоді стилі класицизму, а образне формування малих форм та їхній символічний зміст базувалися на грецько-римській міфології.

Розпланування парку відповідало особливостям рельєфу, а зелені насадження використовувались як об’єднавчий елемент усієї композиції. На відміну від переважної більшості парків в Укра’їні, спорудження палацу тут не передбачалося, тому організуючу роль у розплануванні було надано поздовжній осі Нижній ставок – Площа зборів, навколо яких і розмістилася головна композиція.

Керівництво роботами, розпочатими в 1796 р., було доручено приятелю Потоцького інженеру Л.Метцелю, з яким співпрацювали В.Ящолд і садівники-декоратори – німець Олива та, за усними переказами, Заремба. Відомі також прізвища кількох будівників парку, серед яких Бондаренко (Мусатов), Герасименко, Діброва, Закуренко та Страйгородський. Метцелю доручалося розроблення загального проекту парку та систем його водопостачання, влаштування фонтанів, а також достачання мармуру й готових скульптур.

На базі чотирьох штучно створених ставків (два з них – у межах парку) з перепадом рівнів 22 м сформовано єдину водну систему. На головному розпланувальному вузлі – Площі зборів створено овальний басейн (“Рибки”) з гранітною вазою посередині, заповненою яскравими квітами. Поруч поставлено біломармурову статую Париса.

Неподалік виникла Долина велетнів – ефектне нагромадження великих кам’яних брил, їх збирали в яру або викопували під час створення ставків. Камені масою до 50..60 т пересували машинами, привезеними з Франції й Голландії, та розміщували на заздалегідь підготовлених галявинах і майданчиках згідно з задумом.

З каменів створено штучні водоспади та каскади, у тому числі майстерно виконаний з величезних брил, скріплених металом із застосуванням свинцю, Великий водоспад з містком над ним. Для його належної роботи створено цікавий гідротехнічний комплекс, який забезпечував рівномірне подавання води, а також ілюстрував давньогрецький міф про перевізника Харона, який річкою Стікс, що в підземному царстві, переправляв тіні померлих на Єлісейські поля. До складу комплексу ввійшли Мертве озеро, річка Стікс, Амстердамський шлюз та водяний канал до Великого водоспаду. Емоційний шлях розпочинався у човнах (колись – із провідниками в темному одязі та зі смолоскипами в руках) від гранітного причалу в Мертвому озері і продовжувався далі річкою Стікс – заглибленим у землю каналом завдовжки 224 м (при ширині 2,7 м та висоті входу 2,6 м) – спочатку в повній темряві, а далі в таємничому напівмороці й закінчувався в камері Амстердамського шлюзу. Цей шлюз підіймав човни на рівень денної поверхні, і вони випливали в залитий світлом життєрадісний простір Верхнього ставка. Вода з камери шлюзу поповнювала Мертве озеро, яке регулювало подавання води до Великого водоспаду.

Неподалік, у замкненій греблею широкій улоговині річки Кам’янки, розташувався комплекс “Єлісейських полів”, на яких, за Гомером, панує вічна весна. Розсип природних каменів долини був майстерно використаний з декоративною метою, у тому числі для створення Критського лабіринту. Річковий потік був розподілений камінням на три струмки, які утворили каскад “Три сльози”. Каскад символізував сум за трьома померлими дітьми Софії Потоцької – Костянтином, Миколою та Марією, яким присвячена й Колона смутку зі зруйнованим верхом та каменем, що нагадує лева, біля підніжжя. Але головним акцентом композиції є грот Венери, заглиблений у масив греблі. Перед півциркульним отвором його зовнішньої стіни, заповненим кольоровим вітражем, поставлено портик з чотирьох монолітних колон, які підтримують кам’яну плиту. До верхнього пруга стіни прилягає каскад з трьох уступів, до яких підведено водоспуск з Верхнього ставка. Над уступом – арковий місток з ажурною металевою балюстрадою. Вода, яку випускають з Верхнього ставка, падає вниз двома каскадами, утворюючи перед колонами та статуєю Венери Медицейської за ними ажурну кольорову водяну заслону (завдяки підсвітленому вітражу). Сам грот, до якого через греблю веде вузький темний хід, правив місцем відпочинку в літню спеку та місцем огляду краєвидів.

Модні в епоху романтизму гроти створені Метцелем з використанням природних скельних виходів. Такими є гроти “Діана”, “Горішок”, Західний, Левовий, Страху та сумнівів, “Локетек”.

Левовий, або Громовий грот (раніше – “Каліпсо”) сформований висунутим уперед гранітним навісом. З Верхнього ставка до нього підводилася вода, яка вдаряла в нижню частину стіни з гуркотом, що нагадував рик лева або грім. У гроті стояли гранітний стіл і лава.

Грот “Локетек” вирубаний у скелі. Висотою він відповідав шанованому в Польщі невеликому на зріст королю, за іменем якого і назвали його. Грот мав оберігати кожну шляхетну людину. У ньому стояли кам’яний стіл і лава.

У той же час виникли фонтани (“Сім струменів”) та архітектурно оформлені джерела (“Вуж”). У різних місцях парку розставлено копії біломармурових статуй за мотивами грецької й римської міфології та скульптурні зображення історичних постатей (не збереглися).

Серед соснового гаю, висадженого у формі серця, встановлено вівтар кохання, а в іншому місці – коло з десяти каменів, яке мало символізувати місця для філософів та учнів Афінської школи (не збереглося).

У ділянці Верхнього ставка були засновані Англійські сади. Тут в оранжереї вирощувались ананаси, фіги, банани. За думкою Потоцького, ця територія призначалася й під майбутню резиденцію. Перед нею на площі передбачалося спорудити величний обеліск з написом “З любов’ю – Софії”. Такий обеліск був виготовлений, але лишився лежати на землі. Будівництво панського житлового дому не було закінчене і він залишився на тривалі роки в руїнах.

Навпроти, посеред Верхнього ставка був насипаний на кам’яній основі острівець овальної форми (40: 60 м), який дістав назву острова Кохання. На галявині острівця в композиційному зіставленні з обеліском Потоцький хотів побудувати велику піраміду – свій майбутній надгробок (не здійснено).

Закінчення робіт у 1799 р. супроводжувалося інтенсивними насадженнями місцевих, а також екзотичних дерев і чагарників з Криму, Кавказу, Туреччини та південної Європи. Вони пов’язувалися з характером рельєфу, водними дзеркалами, архітектурою і формувалися з урахуванням близьких та далеких перспектив.

У 1800 р. парк було урочисто відкрито. Вже тоді розпочалися спеціальні відвідини його лише з метою огляду.

Після смерті Потоцького у 1805 р. роботи майже припинилися, хоча в цей час був створений фонтан “Змія”. Розташований посеред Нижнього ставка, він первісно мав вигляд каменя, з якого бив струмінь води. Нинішнього вигляду він набув у 90-х роках XIX ст., коли замість каменя встановили скульптуру змії, з відкритої пащі якої виривається струмінь води. Воду підвели з Верхнього ставка самопливним водогоном, виконаним за проектом Метцеля. Вода надходить до головки фонтана, діаметр якої у три рази менший від діаметра труби. Це давало змогу одержати водяний струмінь заввишки до 20 м, який був чи не найвищим на той час у Європі.

За заповітом Софії Потоцької від 1822 р. парк перейшов у власність до її старшого сина Олександра й швидко занепав. Після участі Олександра в польському повстанні 1830 – 1831 рр. його маєток був конфіскований царським урядом, а “Софіївка” передана у власність цариці й почала називатися Царициним садом.

У 1836 р. парк передано Управлінню військових поселень, яке повернуло паркові первісний вигляд. До 1859 р. систематично провадилися ремонтно-реставраційні роботи, було зроблено багато необхідних перетворень і доповнень.

До парку було приєднано та впорядковано важливу для його функціонування вхідну частину (від сучасного входу до Нижнього ставка), прокладено екіпажні прогулянкові дороги, споруджено в’їзну браму, павільйони Флори та Рожевий, які особливо збагатили парк, а також альтанки Китайську та “Грибок” (остання не збереглася). У 1838 р. садівником Ферре влаштовано терасу, названу “Бельвю” за чудову панораму, що відкривалася з неї.

Серед архітекторів, які займалися впорядкуванням та будівництвом у парку, були міський архітектор Умані І.Макутін, архітектори О.Брюллов, Лавров, Є.Рерберг, І.Чертков, Щедрін, А.Штакеншнейдер.

В’їзна брама перед входом до Головної алеї виникла в 1850 – 1852 рр. замість попередньої, зруйнованої за наказом Миколи І. Вона була споруджена І.Макутіним за проектом А.Штакеншнейдера в улюбленому ним стилі “неогрек”. Композиційне вона складається з двох круглих сторожових одноярусних веж, сполучених між собою високими металевими ґратами строгого малюнка з позолоченими верхівками. Браму фланкують два квадратні стовпи, завершені вазами. Обабіч веж розташовані портики з трикутними фронтонами, дверима з боку саду та вікнами в бік міста. Вежі оперезані карнизами з невеликою аттиковою надбудовою, над якою влаштовано низьку наметову покрівлю з фігурним навершям у вигляді розквітлого бутона.

Павільйон Флори, який замикає Головну алею, побудований за проектом архітекторів Раппонета і Штакеншнейдєра в 1842 – 1844 рр. на місці дерев’яного мисливського будиночка (збудований у 1796 – 1800 рр., згорів у 1841 р.). За архітектурним типом це муровані двоколонні пропілеї спрощеного тосканського ордера, завершені низькими трикутними фронтонами. Бічні об’єми розчленовані пілястрами, між якими розміщуються вузькі вікна вертикальних пропорцій з плоским рамковим облямуванням та декоративними фільонками зверху. Павільйон охоплений єдиним нерозкріпованим антаблементом, у ліпному фризі якого – рослинний орнамент (грона винограду з акантом). До павільйону ведуть сходи.

Рожевий павільйон (інакше – павільйон Кохання, храм Венери. кам’яний павільйон) на острові Верхнього ставка побудований І.Макутіним за проектом А.Штакеншнейдєра в стилі “неогрек” у 1850 – 1852 рр. Павільйон – мурований, двоярусний, восьмерик на восьмерику. Відзначається гарними пропорціями, витонченими архітектурними деталями та ліпним оздобленням, особливо розвиненим у фризі 1-го ярусу. Головний вхід підкреслено двоколонним портиком іонічного ордера, завершеним трикутним фронтоном з акротеріями у вигляді пальмет, повтореними на рогах карнизу вінчання. У бічних гранях 1-го ярусу – вузькі вікна вертикальних пропорцій. Вікна 2-го ярусу – спарені. Павільйон є виразною архітектурною домінантою.

У 1852 р. острів з’єднали з берегом дерев’яним мостом на кам’яних опорах (раніше працював пором), а його береги облицювали каменем.

У 1859 р. парк був переданий училищу садівництва та землеробства, переведеному в Умань з Одеси. Департамент землеробства не шкодував коштів для розвитку головного в імперії училища садівництва та його парку, який мав загальноєвропейське визнання. Роботи зі збереження споруд здійснювали інженери Волковський, Докукін, архітектор І.Савицький.

З 1885 до 1892 р. головним садівником парку був вихованець петербурзького університету В.Пашкевич, який створив декоративний розсадник, а в 1889 – 1890 рр. – арборетрум в англійському стилі, який згодом дістав назву Англійського парку.

У 1923 р. “Софіївка” була у віданні сільськогосподарського училища, а в 1929 р. набула статусу державного заповідника. Після Другої світової війни парк передано у відання Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР.

Значні реставраційні роботи з відновлення парку після років воєнного лихоліття виконані в 1966 – 1972 рр., а потім у 1980 р. після катастрофи, пов’язаної з проривом води Верхнього ставка (архітектор – Є.Лопушинська). У післявоєнні роки встановлено біломармурові погруддя Сократа, Платона, Аристотеля.

Паркові насадження характеризуються нині переважно місцевими породами дерев (дуб, граб, ясен, липа, клен) із вкрапленням екзотів (платани, вейму-това сосна тощо).

Виконаний у пейзажному стилі парк є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва України періоду раннього романтизму.

Є.В.Тиманович

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 275 – 278.

Вкладені елементи

Генеральний план
Генеральний план
Верхній ставок. Рожевий павільйон
Верхній ставок. Рожевий павільйон
Грот Венери
Грот Венери
Великий водоспад
Великий водоспад
Нижній ставок. Фонтан “Змія” та павільйон Флори
Нижній ставок. Фонтан “Змія” та павільйон Флори

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 831

Модифіковано : 7.04.2018

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.