Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба.

^Церква св.Володимира

1991 р. Париж, у церкві святого Володимира

Володимир Годис

Іконостас у церкві св. Володимира при бульварі Сен-Жермен у Парижі роботи талановитого маляра Омеляна Мазурика належить до того роду церковного малярства, що було започатковане на Україні на початку XX віку як реакція на сакрально-реалістичну школу. Реалістично-сентиментальна школа, яка вийшла з Великобританії (прерафаеліти), а також й римська академія св. Луки, а головне – мистці назареісти, до яких належали епігони німецького романтизму, а також і російські мистці (Олександр Іванов), стала панівною за своїм напрямком майже усій Європі. Однак добрих зразків цієї школи в Європі було мало, вона спричинила занепад почуття естетичного переживання. До доброго чиї радше – кращого зразка цієї школи належить хіба що розпис собору св. Володимира в Києві, але якості тому розписові надають такі мистці, які брати Васнецови, Нестеров, Врубель та інші. До кращих належать також розписи Їжакевича в Києві.

На початку XX віку, рівночасно з мистецьким рухом в Європі та з новим поглядом на автономію творчого піднесення в Східній Європі, а зокрема й на Україні, відроджується візантійське мистецтво. Перевірено його одвічні вартості, які керують цією творчістю: традиція, народність, психіка і т. д. У адаптації цих вартостей, і то в осучасненій, усе зусилля та творча сила. Годі завжди жити з традиції, але жити традицією – це заповіт кожного народу!

Зразки так званого українського візантійського стилю дали нам такі мистці, як Бойчук, Осінчук, а головне – Петро Холодний, автор розпису та іконостасу молитовниці в Духовній семінарії у Львові (на жаль, збереглися тільки деякі ескізи, бо церкву знищено при бомбовому нальоті на Львів у другій світовій війні). На еміграції зразки українського церковного мистецтва дав Святослав Гординський та інші в Америці і Канаді, у Парижі – Омелян Мазурик.

Іконостас Омеляна Мазурика впливає на почуття, непокоїть, викликає подив, хоч може комусь він і не подобатися. До цього роду мистецтва треба знання, треба народитися вразливим на форму та барви, треба вміти сприймати звикати до нових форм, які на початку нам незвичні і не подобаються, але і треба поко ри та довір’я до мистця!

Порядок ікон, його послідовність та глибокий релігійно-філософський зміст, а навіть почасти і символвш є канонічно усталені церквою, і звичайно в цих справах має слово теолог, а мистець надає цій містерії мистецької форми, щоб якнайвірніше пов’язати сугестивно заглибленого в молитву вірного з релігійною тайною вічного життя. Бачимо тут залежність мистця від теолога, себто від літургічних канонів, від архітектора, то дав йому готовий інтер’єр, до якого він мусить догармонізувати свій твір,- вона є така велика, що гармонійна розв’язка вимагає великого зусилля, таланту, знання. Мистець, достосовуючись до вищезгаданих умов, мусить так творити, щоб на цьому не втратила сили його творча свобода та внутрішня потреба.

О. Мазурик впорався з цими умовами і труднощами! На Царських воротах, згідно з традиційним каноном, дав мініатюрною технікою медальйони чотирьох євангелістів, а їхні символи дискретно видобув у скульптурній оправі. Над воротами, як дорогоцінна коштовність, запинка «Благовіщення». У гамі барв «Благовіщення» виконаний цілий іконостас. Він випромінює теплі барви радості та оптимізму. Над Царськими воротами в оправі (кадрі) старого золота і дещо в старозавітній формі (може навіть синагоги?) Мазурик умістив нерукотворну ікону, замість Христа на престолі, і тим дещо порушив порядок традиційного Деісуса. Обличчя Христа, названого у візантійців Ахейропоітос, – це шедевр великої мистецької сили. Відкриті глибокі очі з сильною експресією знерухомлоють глядача, на міть немов відривається він від усього земного ритму, впадає в задуму. Генеза нерукотворного – незвичайна, тож і тут обличчя певне таємної сили – еманація божества! Як лагідний музичний акорд до драматичного обличчя Христа – рух і колорит Марії і св. Івана Хрестителя з Деісуса, звернених молитовно до Христа (вони моляться перед Христом за людський рід).

Галерея пророків незвичайно характеризованих, навіть перерисованих в експресії, – це момент відчуття пророчого натхнення. Тут О. Мазурик як мистець добре зрозумів ролю пророків, бо ж кожній постаті дав стільки хвилюючого життя і неспокійного вислову. Нічого дивного, бо ж пророки з гарячим східним темпераментом мали видіння нового ладу і його проповідували. Нічого також дивного, що одному з пророків (Єремії) мистець дав обличчя з картини Марка Шагала, найбільшого сучасного мистця і також інтерпретатора Біблії. Антенати форми художника, родовід його мистецтва та його замилування – це найкращі традиції мистецтва. Він їх уміло використовує та достосовує так, як йому це потрібне. Звернімо увагу і на ельфаюмський портрет. Найкращі зразки візантійського мистецтва з золотої епохи, як мозаїка з Равеннн,- спонукали його до пейзажних фрагментів, як бачимо це під іконами св. Володимира та св. Ольги. Неначе власними очима (уява, яку лиш мистець може відчути) побачив він палату царя Равенни та переніс її в історію української церкви. Князь Володимир прийняв християнство з Візантії, і звідси це образове пов’язання. Також княгиня Ольга їздила за Чорне море та прийняла християнство з рук візантійського царя, і ця подія представлена в іконостасі у вигляді пристані з мозаїки в Равенні. Може хтось заперечувати точне географічне положення, що не Царгород представлений, а Равенна, яка була сильною експозитурою візантійського мистецтва, хтось може закинути хронологічну неточність, що представлене VI, а не X століття, в якому відбувається подія, але логіка й історична точність у мистецькій дії часто для мистця надто тісні. Творча свобода здобула собі права ще в старовинному світі.

Натомість мистець з повною свідомістю підкреслює формою-рисунком та колоритом князів: Ольгу та Володимира-це ж першопланові постаті української історії, а побіч ікона Бориса і Гліба зазначена легко пастелевими кольорами, і в цей спосіб зміцнюється ритм, що тримає цілий час глядача в напруженій емоції.

Ще сильніші підкреслення іконостасу – це намісні картини Христа, учителя і законодавця, та матері божої. І тут О. Мазурик відійшов від традиційної схеми. Христос зображений у цілій постаті маєстатично та монументально, біля його підніжжя всесвіт. Вона може дещо представлена абстрактно, в скубізованій формі, може ця форма запозичена, але добре перетворена, від згаданого Шагала з часів його кубістичного періоду. Чар та мазок Шагала полонив Мазурика, і він підсвідоме в кількох місцях інспірований Шагалом. У кожного майстра є початковий пункт, з якого він мусить виходити. Генеза, і то добра генеза, є доказом готовності мистця до вислову свого задуму.

Друга рівновартна ікона з намісного яруса – це ікона матері божої. Але як зовсім інакше тут зображена і як дуже Мазурик відійшов від традиції! Звичайно тип ікони матері божої – Одигітрія, мати божа, з Ісусом на руках, вказує на Христа як на шлях до спасіння. Замість ОдигітріІ Мазурик дає цілу постать матері божої як „Панагія Влахернітісса”, Влахерненська мати божа, відома також у східній церкві як «Знаменіє». Мати божа з Еммануїлом у колі на грудях, яка ступає легко по небесній леваді (знову зв’язок з Равенною, цим разом Сам Аполлінаре Нуово), а з її стін виростає дерево життя, яке переходить у драперію одежі. Символізм надзвичайно поетичний.

На закінчення цього іконографічного опису треба звернути увагу на перлини, які неначе повстромлювані в іконостас – це «празники». Їх є аж вісім, не шість чи дванадцять, як звичайно зустрічається. Але імпресійне виконання «празників», як констраст до експресійних великих ікон, вносить милий, лагідний звук. Справжня синестезія. Вони дійсно чарівні, і відчувається, як радів і грався добором барв мистець, і то в різних варіантах; розкошував у добре відомій мелодії, але за кожним разом розкошував з іншою, нововинайденою гармонією.

Може, треба було б проаналізувати кольоровий матеріал, якого вживає Мазурик для досягнення чистого малярського вислову. Буває, шо символіка барв має у нього значення згідно з правилами чи звичаєм перших християнських століть. І хоча він віддає перевагу барвам, яких частіше уживає, він надає барві головної вартості компонента, і звідсіля походить такий вплив цього іконостасу. Це зауважується в малих композиціях, як, наприклад, «Празники». Міцний акорд іконостасу – психологічне діяння барви в більших експресійних іконах, які вражають своїм драматизмом, як, наприклад, нерукотворний Христос, намісні картини, сильні в характері постаті Ольги та Володимира.

Зворушливим моментом в іконостасі є ікона, яка зображує Алімпія, першого відомого іконописця княжої Русі. Тут мистець дійшов вершини поліхромічної експресії та спрощення рисунка і барви.

Джерело: Пам’ятки України, 1991 р., № 5. с. 19 – 22.

Вкладені елементи

Вхід до церкви св Володимира Великого
Вхід до церкви св Володимира Великого
Мазурик О. Св. Ольга. Фрагмент іконостаса
Мазурик О. Св. Ольга. Фрагмент іконостаса
Мазурик О. Св. Володимир Великий. Фрагмент іконостаса.
Мазурик О. Св. Володимир Великий. Фрагмент іконостаса.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 513

Модифіковано : 17.02.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.