Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

^Церква Покрови

1996 р. Покровська церква в с.Пархомівка

М.Кадомська, І.Малакова

Церкву пресвятої Покрови богородиці в селі Пархомівка Володарськоко р-ну Київської області споруджено у 1903-1907 рр. архітектором В.Покровським. Оригінальний вигляд споруди, а також оформлення інтер’єру М.Реріхом зробили її визначною пам’яткою.

1893 р. власник Пархомівки дворянин К.К.Рудницький продав маєток спадковому дворянину Нижньогородської губернії, інженерові шляхів сполучень В.Голубєву (1842-1903). Купча була затверджена 8 квітня того самого року. Промисловець, багач, меценат і філантроп, В.Голубєв за час володіння Пархомівкою розбудував маєток і господарство з кінським заводом за останнім словом світової науки, відкрив власним коштом амбулаторну лікарню, сільське двокласне училище з ремісничим відділенням, жіноче професійне училище, чайну, лазню, читальню з бібліотекою.

Виявивши велику приязнь до Пархомівки, Віктор Федорович заповідав поховати себе саме тут, у селі, хоча постійно мешкав у Петербурзі або за кордоном. Помер В.Голубєв 24 лютого 1903 р. у Римі, похований 14 березня того-таки року на окремому цвинтарі в Пархомівці [ДІАЛО. – Ф.2186. – Оп.1. – Спр.87 (Особисті документи Голубєва). – Арк.28]. Згідно з заповітом власником маєтку став син, В.Голубєв (1878-1945), вчений-орієнталіст, археолог, знавець індійського та індонезійського мистецтва, який постійно мешкав у Парижі. Маєтком керував його брат, Л.Голубєв (1875-?), камергер височайшого двору, дійсний таємний радник, голова Державної думи.

За життя В.Голубєв мав намір спорудити в Пархомівці мурований храм замість ветхого дерев’яного, залишив для цього велику ділянку землі та солідний капітал і замовив архітекторові В.Покровському проект церкви на 2000 віруючих [Горбенко Є.В. Монументально-декоративні розписи Миколи Реріха на Київщині // Мистецтво і сучасність. – К., 1980. – С.230] з родинною усипальницею. У липні 1903 р. сини надсилають митрополитові проект і розрахунки споруди для затвердження та дозволу розпочати роботи вже цього року.

Документацію було передано з консисторії на розгляд до будівельного відділення Київського губернського правління. Останнє постановило (мовою оригіналу):

„Проект на постройку каменной церкви в с.Пархомовка как составленный в техническом отношении правильно, одобрить с тем, чтобы проектируемая церковь строилась непременно под наблюдением архитектора или техника, имеющего по закону право на производство строительных рабрт, чтобы соблюдалось правило относительно постройки ее в 20 саж. от построек и чтобы двери и окна в ней отворялись наружу” [ДАКО. – Ф.1. – Оп.239. – Спр.272 (про затвердження проекту на спорудження мурованої церкви в с.Пархомівка, 1903 р.). – Арк.2].

Згідно з цією постановою на засіданні Київської духовної консисторії 11 серпня 1903 р. було ухвалено: „Согласно прошению владельцев с.Пархомовки… Л. и В.Голубевых, разрешить им строить в селе сем на принадлежащем им месте на их собственные средства каменную церковь, но с тем, чтобы церковь эта считалась принадлежащей к приходу с.Пархомовки” [ЦДІА України. – Ф. 127. – Оп.943. – Спр.479 (про спорудження церкви в селі Пархомівка Сквирського р-ну, 1903 – 1907рр.). – Арк. 5]. 24 серпня 1903 р. відбулася урочиста закладка нової церкви.

Ця грандіозна споруда – головна в ансамблі, що складається з власне церкви з усипальницею, будинку причету зі службами, огорожі з брамою, хвіртками й сторожкою. Ансамбль витримано в стилі модерн, в його всеросійській інтерпретації і зовсім проігноровано усталені місцеві архітектурні традиції. Храм – тринефна рдноапсидна споруда, увінчана шоломоподібною банею. В одному об’ємі з церквою вирішено дзвіницю (із заходу) та каплицю-усипальницю (з півдня). Об’єми надзвичайно пластичні, рухомі, динамічні. Глибоке враження посилюється застосуванням на фасадах мозаїчних панно та декору, виконаного в цеглі, мармурових вставок, фрескового розпису в нішах. Репродукції креслеників храму в Пархомівці, що привернули увагу фахівців, опубліковано в часописі „Зодчий” за 1903 р.

Автор проекту Володимир Олександрович Покровський (1871-1931) здобув освіту в петербурзькій Академії мистецтв 1897 р., брав участь у проектуванні й будівництві собору в Варшаві та церкви в Гусь-Хрустальному (1898-1902) під керівництвом Л.Бенуа. Пархомівська церква і одночасно споруджувана церква на Шлісельбурзьких порохових заводах – перші самостійні роботи талановитого архітектора, від 1907 р. – академіка архітектури, від 1913 р. – архітектора височайшого двору. В пореволюційні часи він був співавтором при проектуванні Волховської ГЕС. Дослідники доробку В.Покровського відзначають, що його творчість „знаменна своєю цілеспрямованістю. Прийомам і формам, виробленим на початку самостійного шляху, він залишався вірним усе життя” [Кириченко Е.Л. Поиски национального стиля в творчестве архитектора В.А.Покровского // Архитектурное наследство. – М., 1973. – №21. – С.69].

„…Покровський здійснив кілька поїздок у різні місцевості для ознайомлення на місці з тими періодами архітектури (Москва, Київ, Володимиро-Суздальська та Псково-Новгородська області), що найбільше його цікавили. В результаті цих спостережень та вивчань стало можливим нристосувати новгородсько-псковську архітектуру до вимог сучасного будівництва і на цьому ґрунті спорудити муровані церкви: 1) на 2500 осіб у маєтку Голурєвих і 2) на 800 – на Шлісельбурзьких порохових заводах” – писав архітектор Л.Бенуа [РДІА. – Ф.789. – Оп.11. – Спр.146. (оособиста справа В.Покровського) – Арк.60].

Спорудження церкви від дня закладки і до завершення вів художник-архітектор П.Д.Благовіщенський, випускник петербурзької Академії мистецтв 1904 р. [ЦДІА України. – Ф.127. – Оп.943. – Спр.479. – Арк. 9] 16 червня 1905 р. В.Покровський повідомляє В.Голубєва: „…пишу Вам, як обіцяв, з Пархомівки, де був 9, 10, 11 червня. Будівлю доведено до п’ят великих попружних арок і склепінь” [ДІАЛО. – Ф.2186. – Оп.1. – Спр.79 (листування по Пархомівці) – Арк. 13-14]. 7 грудня 1905 р. „церква начорно майже готова, не побудовано тільки дзвіницю” [Там само. – Спр.80 (листування в справах Пархомівського маєтку – Арк.286].

7 червня 1906 р.: „Роботи по спорудженню йдуть успішно, вже вимальовується дзвіниця, всередині тинькують стіни й склепіння, укладають плити на входах, затримок у матеріалах немає” [там само. – Арк. 128 зв.]. 30 вересня 1906 р. керуючий маєтком С.А.Воблієв пише: „Церква очищена від риштувань, що закривали її, і тепер вражає всіх своєю стрункістю й красою” [там само. – Арк.94].

З огляду репродукцій авторських креслеників церкви видно, що архітектор уже в процесі проектування розглядав будівлю як синтез архітектури, монументального й декоративного мистецтв. Для успіху задуму потрібен був збіг ідейних і творчих прагненьоднодумців – архітектора і митця. Ідея повернення до самобутніх джерел давньоруської культури була близька й М.Реріху, котрому В.Покровський замовляє два мозаїчних панно для церкви у Пархомівці та чотири – для церкви під Шлісельбургом. Це був перший досвід митця-станковіста в галузі монументального живопису, який вабив його можливою реалізувати у тзорчій практиці своє розуміння давньоруських церковних розписів і мозаїк. Ескізи зроблено з урахуванням особливостей мозаїчної техніки, чітким лаконічним рисунком, крупними кольоровими плямами. Згодом, 1938 р. М.Реріх писав:

„Мозаїка завжди була одним з улюблених моїх матеріалів. Ні в чому не виявити монументальність так твердо, як у мозаїчних наборах. Мозаїка дає стиль, і в самому матеріалі її вже зароджується природне стилізаторство. Мозаїка стоїть як уламок вічності. Зрештою і все наше життя є своєрідна мозаїка…”[ Киркевич В.Г. Де склалося стільки чудових легенд // Київ. – 1986. – №8. – С.149]

При порівнянні ескізів і виконаних у натурі мозаїчних композицій „Покрова Богородиці” і „Спас нерукотворний” видно, як точно були використані живописні ескізи М.Реріха. Виконав мозаїки ровесник і друг М.Реріха В.Фролов (1874-1942). 1897 р. він очолив самостійну мозаїчну майстерню, засновану його батьком академіком О.Фроловим та братом О.Фроловим, котрим належить ініціатива відродження в Росії мистецтва декоративної мозаїки. Фахівці початку XX ст. вважали, що мозаїки майстерні Фролова „як за близкістю у всіх відношеннях до оригіналів, так і за солідністю й міцністю незрівнянно стоять вище за венеціанські, а також берлінські” [Хмелевская Е., Фролов А. Художник-мозаичист В.А.Фролов // Искусство. – M., 1966. – №5. – С.44].

У мозаїчних роботах Покровської церкви в Пархомівці використано великорозмірну нешліфовану смальту, таку саму, як в XI-XII ст. Надзвичайного ефекту митець досяг, використовуючи як основні кольори синій і жовтий. На думку дослідників творчості М.Реріха, він користувався здебільшого цими кольорами.

Схематичний начерк композиції „Богоматір, що розкинула над світом біле покривало” позначено ще на кресленику західного фасаду пархомівської церкви, опублікованому В.Покровським 1903 р. Завдяки єдності задумів зодчого й митця, майстерності виконавця-мозаїста велика чотириярусна мозаїка на тему „Покрова Богородиці” ідеально вписалася в архітектурний образ церкви, посилила вражаючий художній ефект вертикальної домінанти -дзвіниці.

Участь М.Реріха не обмежилася створенням двох мозаїчних композицій на фасадах. В інтер’єрі, за первісним задумом архітектора, як видно на перетині, мав бути розписаний весь внутрішній простір церкви. У літературних джерелах є згадки про те, що М.Реріх одержав замовлення на ескізи розпису апсиди, бані й пілонів у маєтку Голубєвих [Ростиславов А А. Рерих. – Изд. Н.И.Бутковской. -б.г. – С.54], згадуються також дванадцять акварельних ескізів, виконаних ним для розпису цієї церкви [Короткина Л.В. Рерих в Петербурге-Петрограде. – Л., 1985. – С. 131; Горбенко Є.В. Вказ.праця. -С.231]. Репродукцію одного з цих ескізів було вміщено 1916 р. в альбомі „Свободное искусство”. Доля ескізів невідома. Можливо, їх знайдуть у Ханої, оскільки сходознавець В.Голубєв, який високо цінував творчість М.Реріха, часто з ним зустрічався, листувався, свою бібліотеку і архів заповідав в’єтнамському народові [Киркевич В.Г. Вказ.праця. – С.148].

У натурі було виконано тільки фресковий живопис у вівтарній апсиді, на попружній арці та двох пілонах. Виконував ці роботи випускник Академії мистецтв В.Т.Пермінов, чия участь у розписі інтер’єрів церкви за ескізами М.Реріха передбачалась первісно [ДІАЛО. – Ф.2186. – Оп.1. – Спр.72. – 4.1 (документи по Пархомівському маєтку Голубєвих). -Арк.151, 151 зв.]. Церкву споруджували чотири роки, закінчено роботи й освячено її 24 серпня 1907 р.

Порівняння фотографій внутрішнього оздоблення церкви і всієї садиби, виконаних тоді-таки, з репродукціями авторських креслеників свідчить, що проект В.Покровського був здійснений у натурі практично повністю. За авторськими ескізами цілком точно було виконано не тільки будівлі, а й іконостаси в церкві і каплиці, корогви, дубові різьблені свічники й аналой.

За креслениками В.Покровського був також споруджений на церковній садибі будинок священика, роботи на ньому було закінчено одночасно з церквою 1907 р. Керуючий писав до Л.Голубєва: „Будинок священика, що був начорно для багатьох незрозумілий, тепер вражає всіх своєю художністю” [там само. – Спр. 79. – Арк.24 зв.]. У подальші роки впорядковано церковну садибу, розплановано регулярний парк, насаджено близько восьми тисяч декоративних-дерев і кущів.

1913 р. церкву було вперше відремонтовано [там само. – Спр.81-а. – Арк.22]. Покровська церква залишалась діючою до 1929 р., коли на загальних зборах було одностайно підтримано пропозицію активу й молоді села про передачу церкви під клуб і кінотеатр. Офіційно храм закритий у дванадцяту річницю жовтневого перевороту – 7 листопада 1929 р. Тоді саме, зі слів старожилів – учасників згадуваних подій, – за рішенням комсомольського осередку було розкрито поховання В.Голубєва, оскільки побутували чутки, що він похований із нагородною золотою зброєю, яку вирішили вилучити, продати і купити за ці гроші інструменти для духового оркестру. Цинкову труну розкрили, золота не виявили, набальзамовані останки витягли і згодом одвезли на возі та й закопали в рівчаку біля сільського цвинтаря, а мармурову дошку біля склепу розбили й дзвони скинули, іконостаси знищили – залишилися тільки фрагменти.

Під час Другої світової війни, за німецької окупації 1941 р. в церкві відновилося богослужіння [ДАКО. – Ф.4828. – Оп.1. – Спр.180 (про реєстрацію, діяльність та зняття з реєстрації релігійної громади в с.Пархомівка, 1944-1961 рр.). – Арк.26-28], а 1944 р. громаду знов було зареєстровано, і їй передано споруду храму, що перебувала у вкрай незадовільному стані. Громада власними силами влаштувала в церкві фанерний іконостас, провадила поточні ремонти, але зупинити процес руйнації не могла. Будинок священика використовувся як гуртожиток машино-тракторної станції, сторожка – як молокоприймальний пункт, огорожу поволі розтягали на цеглу.

Від 1957 р. у церкві не правилося, а 1960 р. правління колгоспу прохало передати будівлю для реконструкції під клуб [там само. – Арк.67]. У подальші роки приміщення церкви виристовувалося під склад посівного матеріалу та отрутохімікатів. Від 1970-х років виконувались консерваційні роботи на дахах, але руйнація будівлі тривала.

На початок досліджень будівлі церкви силами проектного відділу Українського товариства охорони пам’яток історії та культури зроблено архітектурний обмір. Незакінчені планшети цих обмірів та кошторис на консерваційні роботи по даху знаходились в УТОПІК. Обстеження будівлі, виконане нами, виявило великі пошкодження і втрати, але перебудов споруда не зазнала, її об’ємно-просторова структура збереглася; втрати на фасадах можна було відновити за слідами та залишками. Крім того, наявні іконографічні матеріали зображали проект і всі етапи будівництва аж до повністю закінченої споруди – до моменту освячення.

Проект реставрації, виконаний за архітектурними обміром, враховував повернення первісного вигляду споруді церкви включно з інтер’єрами, іконостасом і панікадилами, і іншим будівлям ансамблю. Замовником виступив Київський обласний відділ у травах будівництва й архітектури, роботи виконували Київські міжобласні спеціальні науково-реставраційні майстерні (начальник дільниці П.Семешкін). Провела наукові дослідження і склала історичну записку мистецтвознавець М.Кадомська. Проектування і авторський нагляд здійснювала група архітекторів інституту „Укрпроектреставрація” під керівництвом головного архітектора проектів І.Малакової.

Роботи велися прискореними темпами в очікуванні візиту на об’єкт С.Реріха у супроводі Р.Горбачової. Впродовж 1987-1988 рр. силами КМСНРВМ виконано весь обсяг робіт з реставрації будівлі церкви, сторожки, огорожі і спорудженню брами; в інтер’єрі відтворено панікадила, світильники, виконано реставрацію розписів мозаїк фасаду – панно „Покрова Богородиці” та орнаментальних поясів на дзвіниці. При дослідженнях виявлено, що стіни вимурувало з нетривкої червоної цегли, а лицьовий ряд складався з міцнішої і стійкішої жовтої цегли. Для відновлення лицьового мурування фасадів у місцях втрат від постійного тривалого замокання було замовлено спеціальну цеглу, тотожну за розмірами і кольором первісній.

1988 р., коли стало ясно, що С.Реріх не приїде, роботи припинено. Залишилась незавершеною реставрація збережених та відтворення втрачених частин, іконостасів і надмогильної дошки колишнього поховання, реставрація мозаїки „Спас нерукотворний”, що перебуває в поганому стані на фасаді каплицц деяких декоративних елементів фасадів. Не починалася реставрація аварійного будинку священика.

Реставраційні роботи на об’єкті виконувалися за традиційними методиками; інженерне обладнання проектувалось з урахуванням майбутнього використання будівлі церкви як музею М.Реріха -.але монтаж обладнання не завершено. Нині будівлю церкви передано релігійній громаді і відновлено службу Божу.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 88 – 93.

Вкладені елементи

1905 р. Церква під час будівництва. Вигляд з північного сходу. Фото
1905 р. Церква під час будівництва. Вигляд з північного сходу. Фото
1907 р. Церква та огорожа з південного заходу. Фото
1907 р. Церква та огорожа з південного заходу. Фото
1907 р. Інтер’єр церкви. Фото
1907 р. Інтер’єр церкви. Фото
1907 р. Інтер’єр церкви. Фото
1907 р. Інтер’єр церкви. Фото
1987 р. Фрагмент західного фасаду. Мозаїка „Спас нерукотворний” (перед реставращею). Фото
1987 р. Фрагмент західного фасаду. Мозаїка „Спас нерукотворний” (перед реставращею). Фото

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 215

Модифіковано : 28.05.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.