Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

^Лук’янівський народний будинок (№ 5)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Лук’янівський народний будинок, 1900 – 02 рр.

(архіт., іст.).

Вул. Дегтерьовська, 5.

Поблизу в’їзду на територію Лук’янівського парку міської залізниці. Збудовано за проектом арх. М. Артинова. У 1972 – 74 рр. здійснено ремонт і перепланування внутрішніх приміщень.

Двоповерховий, з напівпідвалом та високою покрівлею, цегляний, тинькований. Перекриття плоскі. Покрівля складної конфігурації з великими, обрамленими кокошниками напівциркульними горищними вікнами по центру головного і бічного фасадів, і високими вентиляційними трубами, що виконують також декоративну функцію. Об’ємно-просторова структура будинку симетрична. На першому поверсі в центрі розташовано вестибуль, на другому – глядачеву залу (первісно розрахована на 550 осіб). Довколо них згруповано приміщення бібліотеки, класів для вечірніх занять, їдальні, чайної, нічліжного притулку, амбулаторії тощо. Фасади нагадують казковий терем: виконані в стилізованих формах російської архітектури 17 ст., пишно декоровані. Головний фасад тридільний, центральний ризаліт виділено широкими прорізами вікон і дверей та гранчастим у плані балконом з парапетом і високими шпилями на вінцях рогів (балкон і шпилі втрачено). Бічні вікна другого поверху мають оригінальну стрілчасту форму, простінки між ними оформлено тричвертевими колонами й пілястрами. Наріжжя ризаліту й фасадів оздоблено ярусними лопатками з діамантовим рустом у нижній частині, фільонками і бочкоподібними напівколонами – у верхній й увінчано кокошниками. Лаконізмом архітектурного вирішення вирізняється дворовий фасад, виконаний у цегляному стилі. Його центральний тригранний ризаліт акцентовано на першому поверсі лучковим вікном, на другому – балконом.

Первісну структуру інтер’єрів першого та другого поверхів порушено: у глибині вестибуля – розпашні сходи, що ведуть до зали та на балкон, добудовано сходи у правому крилі. Ліплення стель виконано в 1950-і pp.

Лук’янівський народний будинок засновано 1897 р. Південно-західним відділом товариства тверезості, створеним у 1896 р. з ініціативи викладачів Київського університету св. Володимира (до 1902 р. розташовувався в іншому приміщенні). Протягом багатьох років товариство очолював Сікорський Іван Олексійович (1842 – 1919) – психіатр, психолог, педагог, професор, завідувач кафедри психіатрії університету (1903 – 18). Будинок перебував у віданні Київського міського комітету піклування про народну тверезість, канцелярія якого містилася у цьому помешканні. Головою комітету довгий час був Лубенець Тимофій Григорович (1855 – 1936) – педагог, освітній діяч, у дорадянський час – викладач київських гімназій, зокрема жіночої гімназії О. Дучинської, директор народних училищ Київської губернії (у 1910-х pp. усунений з посади за видання підготовленої ним української абетки), член Київської єпархіальної ради.

При народному будинку діяли дешева їдальня, нічліжний притулок для приїжджих, заїжджий двір, безкоштовні бібліотека-читальня і амбулаторія, книжковий склад з музеєм підручників, театр з власною бібліотекою, синематограф, безкоштовні вечірні класи для дорослих – жіночі рукодільні й загальноосвітні; влаштовувались науково-популярні читання, виставки підручників і наочних посібників для нижчих і середніх навчальних закладів тощо. Відразу після відкриття благодійного закладу товариство тверезості організувало при ньому чайну, яка стала своєрідним культурно-просвітницьким центром і музеєм одночасно. Тут було представлено різноманітні матеріали, які популяризували здоровий спосіб життя, а також екциклопедії, інструменти, машини, верстати, зразки рамочних вуликів, хлібних злаків і трав Київського промислового сільськогосподарського синдикату, вироби Товариства плодівництва. У підвальному приміщенні будинку було влаштовано майстерню з вироблення речей для бджільництва. У музеї-чайній відбувалися лекції й читання з поясненням експонатів, музичні концерти.

У 1917 р. будинок було передано Українському робітничому клубу, в якому виступали актори «Молодого театру», учні Музично-драматичної школи М. Лисенка, об’єднані М. Старицьким у «Гурток українських акторів». 1919 організовано самодіяльний робітничий театр, де починали творчу діяльність актори Л. Гаккебуш і П. Коваленко. З 1920-х pp. будинок належав профспілці трамвайного парку, через що отримав назву Клубу трамвайників. Під час Великої Вітчизняної війни тут містився госпіталь. Тепер – Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного управління.

Тетяна Скібіцька, Лариса Федорова

ЦДІАУ, ф. 442, оп. 638, спр. 301;

Гіляров С. Архітектура Києва передвоєнної доби // Соц. Київ. – 1936. – № 4;

Календарь: справочная и адресная книга г. Киева на 1913 год. – К., 1912;

Киевлянин. – 1900. – 19 марта;

Лукьяновский народный дом попечительства о народной трезвости и его деятельность за 15 лет. – К., 1914;

Отчет Юго-Западного общества трезвости за 1903 г. – К., 1904;

Устав Юго-западного общества трезвости. – К., 1896.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 520 – 521.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 23

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.