Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

На Муравському шляху. Битва у Токмака 1941 р.

Тим, хто тримався позаду, щоб в лиху годину стати попереду…

Ставка Верховного Головнокомандування вважає, що в даний період часу не накопичено достатньо сил для того щоб провести операцію по встановленню безпосереднього з’єднання з Кримом, а тому пропонує від цієї операції тимчасово утриматися

Б.М. Шапошніков, вересень 1941 року

Там раскошы ў войску ён ужые

Замест вады ён крыві напіе.

З білоруської народної балади в обробці З. Сосновського

Пролог

20 вересня 1941 р. під покривом ранкового туману німці стягували сили до с. Іванівка на березі Ягорлицької затоки Чорного моря. Прорвавшись з Каховського плацдарму на лівий берег Дніпра, вони будь-що хотіли покінчити з так званою Тендрівською бойовою ділянкою, що занозою лишалася у них в тилу, стійко прикриваючи комунікації захисників Одеси. Аж раптом по техніці та піхоті ворога вдарили потужні гарматні залпи. Вогонь вів флагман Дунайської військової флотилії – монітор «Ударний». Ошалілі від втрат гітлерівці викликали пікірувальники. Рій «штук» накинувся на монітор. Корабель відповів їм дружним вогнем зенітних установок…

Коли осінній шторм реве на мілководній Ягорлицькій затоці, важко дістатися берега. Лише вночі рибакам вдалося підібрати шлюпку з не багатьма вцілілими моряками «Ударного». Їх корабель виконав свій обов’язок до кінця – разом з більшістю моряків після багатогодинного бою і з піднятим прапором він важко поринув в пучину. Так закінчили свій бойовий шлях й деякі інші кораблі флотилії, що після втрати лінії Дніпра опинилися затертими на його невеликих відрізках. Тривав жахливий 1941-й. Німці рвалися до Москви, Києва, на Південному напрямку вони випробували на міцність циклопічну споруду зведену руками радянських людей – протитанковий рів, що протягнувся від Дніпровських плавнів до Молочного лиману.

Саме тут біля цієї грандіозної оборонної споруди розігралася чергова драма жорстокого радянсько-німецького протистояння. В сучасній пресі та літературі присвяченій тій війні рідко можна зустріти згадку про події на Запоріжжі восени 1941-го. Звичайно, згадувати про Мелітопольський наступ, Токмацький котел та розгром двох армій Південного фронту не хотілося нікому. Але ми загадаємо битву «У протитанкового рову» в пам’ять про тих, хто навіки склав у ній свою голову, сподіваючись, що недаремно…

Після київської катастрофи

Невдача Нижньому Дніпрі не була найбільшою трагедію на Південно-Західному напрямку, адже у вересні 1941 року біля с. Оржиці на Полтавщині захлопнулась пастка для всього Південно-Західного фронту. Південний фронт, що відійшов на Молочанський оборонний рубіж опинився по сусідству з багатокілометровим розривом у фронті. Тож керівництво Південного змушене терміново нарощувати сили на своєму північно-західному флангу, адже користуючись нагодою німці рвуться у Донбас та на Харків. Сили терміново перекидаються під Красноград, тут же реалізується екстрений контрудар. Але наступ 1-ї танкової групи Клейста з пункту на р. Орель в районі Нехвороща 25 вересня на правому крилі Південного фронту призводить до поступового відсічення частини сил 6-ї армії. Внаслідок цього вона передається сусідньому Південно-Західному фронту, вірніше заслону побудованому на місці 5-ї, 21-ї, 26-ї та 37-ї армій, що потрапили в Київський котел. Основні сили 11-ї німецької армії розгортаються на південь. Перед її новим командувачем генералом Е. Манштейном ставиться завдання якомога скорішого штурму Криму. Поворот німецького угруповання створив зручну ситуацію для спроби реваншу. В цей час в штабі Південного фронту сформульовано план удару в лівий фланг наступаючого на Крим німецького угруповання. Але треба було поспішати, швидкий розвиток подій на правому флангу фронту змушував Ставку перекидати туди нові сили. А отже сили самого Південного на напрямку запланованого удару могли розтанути в найближчі дні. Наступ було заплановано на 23 вересня, втім з-за стрімкого просування ворога до Полтави, його початок було перенесено на 21-ше Ставка Верховного Головнокомандування ідею наступу не підтримала (см. епіграф), і навіть зняла частину військ під Красноград. Впевнений в пасивності радянських 9 та 18-ї армій командувач 11-ю німецькою армією знімає з фронту 49-й гірський корпус Кюблера та виводить його у резерв, готуючись застосувати в Криму. Замість гірських стрілків він залишає лише частини румунського гірськострілецького та кавалерійського корпусів посилених двома німецькими девізіями.

“Ногайський степ”, акварель німецького вояка-художника А. Люйдке (A.Ludecke)

Радянський наступ під Мелітополем

Але наступ таки відбувся. 25 вересня було здійснено першу спробу розвинути наступ силами 9-ї та 18-ї армій. Е. Манштейн записав: «В смузі 3-ї румунської армії ворог збив з позицій 4-ту гірську бригаду та пробив розрив у фронті шириною 15 км…Не залишалося нічого іншого як наказати німецькому гірському корпусу, що вже наближався до Перекопського перешийку, повернути назад, щоб відновити положення на фронті 3-ї румунської армії». В історію Другої Світової цей наступ увійшов як «наступ біля протитанкового рову у с. Тимошівки».

Ще 25 вересня праве угруповання, наступаючи при підтримці танків та артилерії, просунулося вздовж Дніпра. Румунська гірська бригада втративши свою артилерію відкотилася до Великої Білозерки, де наступ вдалося затримати. На південному флангу 9-та армія нащупала стик між німецькими 170-ю та 72-ю дивізіями та почала обходити фланг 170-ї в напрямку на Єлізаветівку. Після того як 13-тому гірськострілецькому полку вдалося зібрати залишки розбитої румунської бригади та відновити оборону біля В.Білозерки, німці порахували інцидент вичерпаним і знов послали 49 корпус в Крим, але артилерію та протитанкові дивізіони корпуса залишилися в румунських бойових порядках. Саме тут в Мелітопольських степах вперше виявилася справжня ціна румунських з’єднань, але так як наступ не приніс радянській стороні жаданих результатів, німці не побажали зробити висновків. Такі висновки їх змусить зробити лише Сталінград…

Але А. К. Смирнов і не думав припиняти подальший наступ. 27 вересня 164-та стрілецька дивізія поновила просування вздовж Дніпра, її правий фланг прикривався Дніпром.

Командувач 18-ю армією А. К. Смирнов

Шаленим ударом в центр побудови румунських бригад у В.Білозерки вдалося зламати їх оборону на флангах, вийти на оперативний простір та ввести в бій 2-гу танкову бригаду полковника І. Р. Лашко.

Німці знов повертають гірський корпус. Замість штурмувати Кримські гори, 28 вересня стрілки Кюблера вступають в бій з радянською піхотою та танками в рівних приазовських степах. Добре показали себе в цих боях Т-34 та КВ, багато 37 мм гармат втратили німці під їх гусеницями. Дії наступаючих радянських військ активно прикриває авіація фронту. Надзвичайно запеклі бої, в яких радянське командування за всяку ціну хотіло досягнути свого, продовжилися 29 вересня. Спроби німців на окремих ділянках перейти в контрнаступ відбиті артилерією…

Клейст наносить удар у відповідь

В розпал наступу військ Південного фронту під Мелітополем, Е. Клейст, скориставшись подіями на лівому флангу фронту, 29 вересня зім’яв правий фланг 12-ї армії генерал-майора І. В. Галаніна, та вийшов на комунікації фронту. 30 вересня у зв’язку з цим А. К. Смирнову наказано вивести зі складу наступаючого угруповання одну стрілецьку дивізію та одну танкову бригаду та перекинути на допомогу Галаніну. Це виявилося порятунком для німців, які замість з ходу штурмувати Перекоп та Севастополь змушені були пережити за висловом історіографа 49-го корпусу Ганса Штеца «кровопускання» біля протитанкового рову.

Невдовзі війська фронту відходять на лінію Павлоград – Любицьке – Великий Токмак – Мелітополь – Молочний лиман. В кінці вересня головним напрямком німецьких зусиль стала Москва. Хоч Е. Клейсту і прийшлося передати для участі в її штурмі декілька механізованих з’єднань, втім його 1-ша танкова група залишалася міцною силою. Сподіваючись розправитися з Південним фронтом так само як це щойно відбулося з Південно-Західним, німці чергового разу запланували асиметричні Канни.

Механізовані з’єднання з району Новомосковська вдарили у фланг 12-й радянській армії та вийшли на комунікації Південного фронту. 11-та німецька армія вдарила в Північній Таврії на зустріч Клейсту. Одночасно німецька 17-та армія почала просування в Донбас з північного-заходу, вздовж р. Сіверський Донець, а 6-та – наступ на Харків. В умовах складної обстановки по всьому фронту радянська сторона вже не мала можливості викрити та відбити цей удар. 4 жовтня після майже 2-х місячної оборони радянські війська залишили останній пункт на Дніпрі – Запоріжжя. Втім, незважаючи на всі зусилля, закріпитися на новому рубежі не вдалося. Північніше Мелітополя прорвався румунський кавалерійський корпус, з яким 7-го жовтня з’єдналися в районі Андріївки частини Клейста. Вздовж берега Азова в напрямку на Ростов пройшла моторизована бригада СС «лейб штандарт Адольф Гітлер». Однак, німці не змогли організувати щільного кільця, тому радянські частини як через сито просочувались на схід: на Волноваху та Маріуполь, що вже на Донеччині. Не пощастило колонні очолюваній безпосередньо командуючим 18-ю армією А. К. Смирновим. На території сучасного Куйбишевського району Запорізької області вона напоролася на заслон з батареї протитанкових гармат та легких піхотних гармат 16-ї танкової дивізії німців. В бою командарм загинув і був похований з військовими почестями за наказом командувача 16-ю дивізією генерала Г.В. Хубе…

Могила командарма А. К. Смирнова поблизу села Андріївка (наразі Смирново)

Залишаючи Україну

Одразу за оточенням прослідували і оргвисновки: комфронтом Д. І. Рябишев був знятий з посади і в подальшому посад вище командувача армією не займав. На посту командувача фронту поновили реабілітованого (за програш Каховського плацдарму) генерал-полковника Я. Т. Черевченко. 11 жовтня командувач Південним фронтом вважав що всі основні частини вийшли з оточення. Але Токмакське оточення остаточно знекровило старожилів: 9-ту та 18-ту армії, що відступаючи з боями від Прута до Токмака зберігали свій первинний склад. Становище відновленого фронту полегшувала лише та обставина, що в умовах осіннього бездоріжжя німецькі війська майже на 600 км Південно-Західного фронту просувалися до Харкова та Сіверського Дінця дуже в’яло. До того ж головним напрямком залишався Московський. В цих умовах 12-та армія Південного фронту організувала оборону на лінії Павлоград-Васильківка-Гаврилівка, 18-та відходила в район Сталіно (Донецьк), а рештки 9-ої на Ростов. Але на Ростов прямувала і 1-ша танкова армія (перейменована колишня 1-ша танкова група) Е. Клейста. На шляху руху німецьких танків окрім залишків розбитих армій, що були посилені декількома дивізіями, стали сформовані 10 жовтня війська Таганрогської бойової ділянки. Їм вдалося відкинути передові сили Клейста. Але незабаром радянським частинам самим довелося відступати, адже контрудар німецьких танків застигнув їх на непідготованій для оборони місцевості. В результаті ворог з ходу форсував р. Міус. Хоча бурхлива річка, що розлилася від осінніх дощів, доставила багато проблем.

Для скорочення фронту та виведення сил у резерв радянське командування 17 жовтня наказує розпочати масштабний відхід на лінію Касторне – річка Оскол – Красний лиман – Горлівка – Таганрог та закінчити його 30 жовтня. Таким чином в жовтні 1941-року німцям вдалося увійти в Харків та Сталіно (Донецьк), захопивши майже всю Лівобережну Україну. Не скована нічим, 11-та армія Манштейна розпочала бої з 51-ю радянською армією за Перекопські та Ішунські позиції.

Епілог

Над засипаним протитанковим ровом гойдається ковила, заросли рани землі нанесені впродовж століть на сумнозвісному Муравському шляху. Колись було їм татари йшли палити слов’янські міста, уганяти невільників. Наразі заросла чагарниками могила командарма 18-ї А. К. Смирнова на південній околиці с. Смирнове Куйбишевського району Запорізької області. Напівзасипані рови вздовж р. Молочна та р. Чингул майже до містечка Оріхова цікавлять наразі лише шукачів металу. Розвалюються колись шановані меморіали, губляться тьмяні світлини, уходить пам’ять… пам’ять про те як у вересні 1941 року новий ворог посунув Муравським шляхом. Південний фронт тут фактично розділив долю свого північного сусіда, що впав у битві за Київ. Долі обох фронтів були схожі в тому, що вони вміло тримали оборону, вдало контратакували. Але всі зусилля були марними з-за нездатності сусідніх частин втримати оборону на флангах. Єдина відміна полягла в тому, що більшості частин Південного вдалося просочитися через кільце, адже німці вже були не такі сильні, як під Оржицею. Крім того, сміливі атаки військ 9-ї та 18-ї армії дозволили відтягнути німецький гірський корпус від Криму, та ускладнити 11-ї армії вторгнення на півострів. Це дало змогу вчасно приготувати до оборони Севастопольський район оборони та за наказом від 30 вересня евакуювати з Одеси у Крим війська Приморської армії для його оборони. Попереду були криваві битви за Крим та Ростов…

При написанні статті використано працю О. В. Ісаєва «От Дубно до Ростова» та консультації С.Івка. Опубліковано в журналі “Країна знань “– 2007. – №6(47) – С.45-48

Іван Парнікоза, Науковий співробітник Історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця»

Вперше опубліковано: