2012 р. Лист-звернення працівників музею-заповідника “Золочівський замок” до музейної…

2012 р. Лист-звернення працівників музею-заповідника “Золочівський замок” до музейної громадськості України

11 Чер 2012

Ми, працівники відділу Львівської національної галереї мистецтв, музею-заповідника “Золочівський замок” просимо Вашої допомоги і підтримки у ситуації, що склалася довкола нашого музею після трагічної загибелі директора, Героя України Бориса Григоровича Возницького, зокрема, у питанні про передачу у депозит великих батальних картин ХVІІ століття “Битва під Віднем” і “Битва під Парканами” до римо-католицького костелу м. Жовкви.

Від початку проведення реставраційних робіт у Золочівському замку, світлої пам’яті Борис Григорович Возницький запланував розмістити в одному з залів картину італійського художника Мартіно Альтомонте «Битва під Парканами». Він мріяв, щоб цю картину бачили всі, хто відвідує замок. Силою свого авторитету він зробив все , щоб картини були відреставровані фахівцями найвищого рівня.

Для втілення мрії свого життя Борису Григоровичу Возницькому не вистачило кілька днів. Під час свого останнього перебування у Золочівському замку 18 травня 2012 року у Міжнародний день музею, Борис Григорович давав конкретні вказівки стосовно того, як розмістити картину «Битва під Парканами» в музейній експозиції.

Ми також вважаємо, що картини мають бути у музеях. Саме в музеї можна вести нагляд за станом картин, саме у музеї є охорона, протипожежна та охоронна сигналізації. Саме музей може забезпечити максимальний доступ глядачів до мистецьких цінностей і їх право на це.

З 2009 року число відвідувачів Золочівського замку сягнуло 100 тисяч у рік. Чи зможе стільки людей бачити шедеври світового мистецтва у Жовківському храмі?

Найпершою проблемою при перенесенні картин до костелу буде обмеженість доступу. Діючий храм – це не музей з відповідним режимом роботи.

Дискусії щодо місця знаходження батальних полотен з Жовкви ведуться від часу порятунку їх Борисом Возницьким – зняття із стін зруйнованого і відкритого навстіж костелу у м. Жовква та перевезення до музею – і до сьогодні. Дискусія буде продовжуватись і далі.

На сьогоднішній день, картини, перевезені з Варшави до Олеська, лежать скручені на валку. Довго так тривати не може, насамперед, з огляду на стан полотен. Тому вважаємо, що треба якнайшвидше розвісити картини на місце, підготоване і заплановане рятівником цих шедеврів, Борисом Возницьким, в Олеському та Золочівському замках. На даний час – це найкраще місце для подальшого збереження картин і доступу глядачів до них. Це остання воля Бориса Григоровича Возницького. Завдяки його діяльності про українську культурну спадщину говорять у світі.

Питання перенесення батальних картин до Жовківського костелу може спровокувати багато проблем.

На сьогоднішній день величезною частиною музейного фонду Львівської національної галереї мистецтв, та інших музеїв України є твори сакрального мистецтва. Передача згаданих полотен до Жовкви може порушити певний баланс між музеями та релігійними громадами. Окремі представники релігійних громад будуть порушувати питання про повернення у храми предметів церковного вжитку, які на сьогоднішній день є творами сакрального мистецтва у музеях.

Борис Григорович Возницький рятував картини з закритого і покинутого храму, приреченого на повну руїну. Сьогодні храм повернуто до життя. До життя повернуто і багато інших пам’яток, які раніше були нищені – замків, палаців, церков, звідки також забиралися цінності. Передача картин до Жовківського костелу може привести до ланцюгової реакції щодо повернення речей не тільки на території України.

Має бути чітка позиція – «Музейним цінностям місце у музеї».

Борис Григорович Возницький ніколи не був проти передачі експонатів у депозит. Так, багато речей з Львівської національної галереї мистецтв сьогодні виставлені у палаці Розумовських у Батурині, де їх можуть бачити всі відвідувачі цього музею.

Напевно, найкраще місце для розміщення картини є її рідне місце. Але при умові повернення батальних картин до Жовківського костелу, треба перетворити діючий костел у державний музей. Так, як сьогодні є у Софії Київській, у Соборі святого Петра у Римі, у Соборі Паризької Богоматері, у храмі святої Софії, а нині, мечеті у Стамбулі.

Є ще проблема морального, етичного чи навіть політичного характеру.

Сьогодні, коли держава толерантно відноситься до всіх релігій, коли в державі відносний міжконфесійний мир, чи потрібні ці проблеми? Тематично батальні полотна з Жовкви – це перемога християн над мусульманами, а центральна постать на полотнах – польський король Ян ІІІ Собеський – рятівник християнства і Європи від мусульман. За більше, ніж триста років від часу створення баталій і розміщення їх у храмі переосмислено багато. В атмсфері миру і спокою храму чи місце там для кровопролитних баталій і міжрелігійної боротьби?

З огляду на ситуацію, яка складається зі спадщиною Бориса Григоровича Возницького – а це мистецька спадщина України, просимо не допустити до її втрати.

На черзі стануть замки. Відреставровані завдяки, насамперед, зусиллям Бориса Григоровича Возницького, вони стають сьогодні «ласим шматком», аби зробити тут розважальні центри, звичайні туристичні об’єкти, а не музейні комплекси, де представлено мистецьке надбання українського народу.

Колектив працівників музею-заповідника «Золочівський замок» – відділу Львівської національної галереї мистецтв.