Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Цвинатр табору для українських полонених з російської армії

У перші місяці 1914 року, після перемог переважно німецьких, до неволі потрапило два з половиною мільйона російських полонених. Тоді з тієї маси було відібрано поляків які підсилили польські легіони, підпорядковані керівництву австрійської армії, чи польські збройні сили які врешті підпорядковувались німецькому військовому керівництву. То саме робилося з фінами, грузинами, чи мусульманами. Особливу групу з 40 000 тисяч полонених царської армії складали вихідці з України. Були то молоді, здорові, розумні солдати, унтер-офіцери і офіцери. Пізніше з того повинні були виникнути кадри для української армії і адміністрації. Ті полоненні були розміщені в спеціальних таборах. Перші табори були створені в 1914 році в Австрії в місті Фрайштад / Верхня Австрія, а для офіцерів Йозефштадт під Віднем.

Трохи пізніше в 1915-1916 роках виникли такі табори і в Німеччині. Їх є кілька: в баденським місті Раштатт, в Вецлярі (Гессен), Зальцведелі і Ханні (Saizwedel , Hann), а для офіцерів в Мюндені (Бранденбург), Бішофсверда Бург (Bischofwerda Burg) під Магдебургом.

Через Вецляр, містечко яке тоді налічувало 14.000 тисяч жителів, пройшло близько 13.000 тисяч російських полонених українського походження. Спочатку розташовані вони були в місті, в школі унтер-офіцерів німецької армії, а пізніше для них було збудовано табір поблизу села Бюблінгсхаузен. Зараз то передмістя Ветцлару.

Основною засадою політики керівництва табору було „AUFKLÄRUNG” так зване усвідомлення інтернованими полоненими цілеспрямованості створення незалежної Держави України. Перша Руська держава виникла в ІХ столітті з столицею в Києві і існувала в різних формах аж до XVI століття, до бунту Хмельницького. Тоді Переяславська Рада затвердила союз з Москвою. Від часів Катерини Великої українці були трактуванні як інші русини, з тією самою мовою тільки іншим діалектом, тією самою письменністю і сповідуючи ту саму релігію. Результатом тієї політики, в школах не було навчання українською мовою, не підтримувалась культурна відособленість, то сприяло повільній русифікації жителів України. Їх народна свідомість не була так розбуджена як у українців Галичини, які були фанатичними націоналістами, як можна було переконатися під час другої світової війни. Тому головною метою усвідомлення українських полонених царської армії було пробудження їх народної винятковості і культури.

Пам'ятник українському воїну виник з ініціативи лагерників Вецлар-Бублингсхаузену або майбутніх українських солдатів. Виконаний за проектом українського скульптора професора М. Паращука. Замовником була Українська Військова Місія в Берліні. Об'єкт був фінансований колишніми полоненими і місією військовою. Відкриття пам'ятника відбулося 16 серпня 1919 року.

Джерела:

Підготував Іван Парнікоза