Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2010 р. «Мила Чехія»

Дата: 09.02.2010

Поряд із нашумілим ювілеєм великого письменника Суми відзначили свій, теж чехівський, ювілей. П’ятдесят років тому мармурова дошка на стіні будівлі зафіксувала: «У цьому будинку в 1888 – 1889 рр. жив і працював великий російський письменник Антон Павлович Чехов». На жаль, далеко не всі знають, що музей у Сумах є справді цінним. Лише два такі чехівські острівці існують в Україні: тут і в Ялті. І Суми, чи – на той час – слободу Луку, яка пізніше ввійде в межі міста, Антон Павлович відвідав раніше.

Ще тільки збираючись сюди, він писав: «У пошуках дачі я мав єдину мету – принести задоволення моїй мамаші, батьку, сестрі, взагалі всій сім’ї, яка помітно сумує за півднем! Я намагався знайти таке місце, де зручності життя, необхідні для стариків, були на першому плані: спокій, тиша, близькість церкви, достаток тіні».

Одноповерховий білий будиночок із колонами, один із шести будинків садиби поміщиків Линтварьових, став не лише подарунком родині, а й радістю для самого Чехова. Близько річка, чудовий старий парк навколо… «Природа чарівна і перевершує все, що я бачив десь до цих пір», – пише він про цей шматочок світу на березі Псла.

Линтварьови, з якими письменник щиро дружив, були «сім’єю, достойною вивчення». Він ділився у листі до Миколи Плещеєва: «Українофільство Линтварьових – це любов до тепла, до костюму, до мови, до рідної землі. Воно симпатичне і зворушливе».

Велику родину поміщиків складали господиня садиби Олександра Василівна та п’ятеро дітей. Старші Зінаїда й Олена були лікарями, молодша Наталя – вчителькою, старший син Павло – земським чиновником, а молодший Георгій – музикантом. «Народ тут літературний. Знають про все», – характеризує родину Чехов.

Загалом враження від України в нього склалися добрі. Письменник пише із Сум: «Крім природи, ніщо не вражає мене так в Україні, як загальне вдоволення, народне здоров’я, високий ступінь розвитку тутешнього мужика, який і розумний, і релігійний, і моральний, і завжди веселий і ситий».

Три вікна «кімнати Антоші» виходять у тінистий парк. Тут і спальня, і робочий кабінет водночас. Він працює багато і в одному з лучанських листів зауважує: «Працювати і мати вигляд працюючої людини в проміжку від 9-ї години ранку до обіду і від вечірнього чаю до сну ввійшло у мене в звичку, і в цьому я чиновник».

Тут він пише. Саме Луці зобов’язані ми повістю «Скучная історія», про яку Томас Манн скаже: «Незвичайна, чаруюча річ. У всій літературі не знайти нічого схожого на неї». Тут народжуються п’єса «Леший» і водевіль «Трагік мимоволі», тут письменник працював і над іншими творами. Знавці твердять, що сумські відголоски є і в пізніших роботах письменника, в тому числі у відомих п’єсах «Вишневий сад» та «Три сестри». І риси трьох сестер знаходять у сестер Линтварьових.

Тут він продовжує лікарську практику – безкоштовно! Приймає хворих у тому ж кабінеті-спальні. Допомагає йому в ці години Олена Линтварьова. Тут він відпочиває і спілкується: поїздка селами нинішньої Сумщини та тодішньої Полтавщини, вечірній чай на веранді, куди до «милої Чехії» приходять посидіти Линтварьови…

Востаннє він приїздить сюди у серпні 1894-го. Того ж року написав Наталі Линтварьовій до Сум: «Аббація й Адріатичне море чудові, але Лука і Псел кращі».

…Якби не музей-садиба, любовно створені і збережені місцевими служителями Чехова, цього будинку вже не було б. Адже прийшла в повний занепад садиба Линтварьових. Скільки не говорили про потребу відбудувати, про історичне значення, але все впирається у магічне слово «фінанси». На місці їх не знайдуть, у Києві й не шукають. І так – роками.

Здається, «спустів сад»… Але зусиллями самовідданої інтелігенції, музейників, які, здається, не працюють тут, а живуть цим, сад ще не спорожнів. Доглядається могила брата Миколи, похованого неподалік, на Лучанському кладовищі, першого з Чехових, кого забрав туберкульоз. Чеховські конференції, чеховські вечори, робота клубу шанувальників Чехова… І все ж до ентузіазму має бути підтримка, серйозна, державна. Адже ми ніби прагнемо, щоб нас пізнавав світ. Чехов – та цитата історії, яку схочуть прочитати. Але уявіть собі цей будиночок із колонами, який і сам уже потребує підтримки, а навпроти – руїни садиби…

Переповідають, Шаляпін на похороні Чехова кинув, дивлячись на натовп: «І для цієї сволоти він жив, і для неї працював, учив…» Невже це – і про нас?..

Алла Федорина

Джерело: “Україна молода”