Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Повернення України в Антарктику – станція Академік Вернадський

Після розпаду СРСР в Україні залишився великий риболовний флот, який можна було б використати в Антарктиді. Але вилов риби і інших ресурсів в Антарктиці могли здійснювати лише країни Антарктичного договору. Втім, «Матінка-Росія» залишила усі радянські станції собі, навіть неспроможна їх обслуговувати. Вона воліла за краще законсервувати їх ніж передати сусідам. Крім того загальне ослаблення позицій Росії в антарктичному договорі, призвело до того, що низка країн стала активніше домагатися розділу антарктичних територій. Не секрет, що багато країн Антарктичного договору вже мають готові схеми такого розділу, що може породити численні конфлікти. У цій ситуації, а також з політичних міркувань керівництво України, незважаючи на важке економічне становище, прийняло рішення про приєднання до Антарктичного Договору у повному обсязі. Одним з обов'язкових умов такого приєднання є проведення досліджень в регіоні. Тому, в липні 1993 р. створюється Національний Антарктичний Комітет (НАК), якому доручається розробка та реалізація української антарктичної програми. Були розпочаті переговори з Росією, яка в принципі була згодна здавати в оренду одну із станцій колишнього Радянського Союзу, але в передачі однієї з них Україні було категорично відмовлено.

Українська антарктична станція "Академік Вернадський", о. Галіндез, Аргентинські острови. Автор Ю. Шепета, 2018 р.

Повідомлення про те, що Британська Антарктична служба прийняла рішення закрити станцію Фарадей восени 1996 р. прийшло в Україну ще на початку 1993-го. Це рішення було прийнято з фінансових причин: у 360-ти км на південь від станції Фарадей британцями було побудовано нову наукову станцію Розера (Rothera). Там вже побудований аеродром довжиною близько 1 км і причал, до якого можуть підходити судна будь-якого тоннажу. Мати дві станції практично поруч Британія не могла собі дозволити. Поряд з цим було б набагато дорожче демонтувати станцію, як це вимагає Антарктичний Договір, ніж передати її іншій країні. Україні ж було дуже вигідно з мінімальними витратами стати антарктичною державою і активно включиться в міжнародні проекти з дослідження Льодового континенту. Хто з українського боку займався відновленням антарктичних досліджень? Необхідно згадати першзавсе академіка С. Комісаренка, Ю. Оскрета, М. Колодко, П. Гожика, В. Вернігорова, Г.Міліневського та багатьох інших.

Внутрішній вигляд британського будинку-прихистку в оазі Расмусен, Антарктичний півострів в районі УАС "Академік Вернадський". Автор Ю. Шепета, 2018 р.

21 листопада 1994 р. Міжнародний фонд “Відродження” виділив 12 000 доларів на проект “Україна повертається в Антарктиду”. 5 грудня 1994 р. на станцію Фарадей прибули четверо українських фахівців – Ю. Оскрет (забезпечення станції), Г. Міліневський (наукові програми), О. Люшнівський (зв’язок) та В. Гергієв (дизельне господарство) – і працювали там по 15 лютого 1995 р.

20 липня 1995 р. у Лондоні посол України у Великій Британії Сергій Комісаренко та міністр закордонних справ Великої Британії Девід Девіс обмінялися дипломатичними нотами про передачу Україні антарктичної станції «Фарадей», а Петро Гожик, директор Центру антарктичних досліджень, і очільник Британської антарктичної служби Бері Хейвуд того ж дня підписали відповідний Меморандум про взаєморозуміння.

Відповідно до Меморандуму Україна зобов'язалася продовжувати наукові спостереження, що виконувалися англійцями на станції, щонайменше протягом 10 років і проводити регулярні морські експедиції. При цьому англійці залишали функціонуючу станцію і необхідну апаратуру. Відтак почалася підготовка команди зимівників першої Української антарктичної експедиції. 28 листопада 1995 р. і 7 лютого 1996 р. на станцію прибувають дві групи зимівників, і команда з 12 осіб починає роботу.

31 січня 1996 р. був підписаний акт передачі станції. З британської сторони його підписали Д. Хейг (останній начальник станції Фарадей), а з українського – Г.П. Міліневський (перший начальник станції Академік Вернадський). 6 лютого 1996 р. під звуки боцманських дудок британський прапор був урочисто спущено. Натомість піднято Державний прапор України. Українську станцію назвали на честь видатного вченого, засновника вчення про біосферу та ноосферу, першого президента Академії наук України (1918 р.) Володимира Вернадського.

Україна стала антарктичною державою. У 1998 р. Указом Президента України троє перших зимівників, учасників 1-ї Української Антарктичної експедиції за особисту мужність і високий професіоналізм були нагороджені орденом "За заслуги" III ступеня. Почалася нова сторінка в історії старої станції.

До Антарктиди я вирушив у складі вже 18-української Антарктичної експедиції. Не одна команда наших зимівників на той час попрацювала тут. Втім, станція Академік Вернадський мало змінилася з британських часів. І наразі вона представляє собою 10 будівель, зокрема двоповерховий житловий будинок з кают-компанією (баром), бібліотекою, їдальнею, робочими офісами; два магнітних павільйони; ДНЧ – лабораторія (для вивчення верхніх шарів атмосфери); аварійна база, склади, дизельна та ін.

Вже Україною в 2007 р. на станції змонтовано новий резервуар типу РВС-200 для пального, влаштовано вантажний кран на причалі. Обладнання, приміщення та усе господарство станції підтримується зимівниками в зразковому стані.

Українські дослідники продовжують весь комплекс розпочатих британцями спостережень, до яких додано багато нового. Ведуться дослідження іоносфери, магнітного поля. На станції започатковано моніторингові дослідження впливу змін клімату на морські та наземні екосистеми регіону. Дослідження українських вчених можна знайти в передових фахових журналах.

Внутрішній вгляд аргентинського сховища (Refugio Naval Groussak) на острові Пітерман. Автор Ю. Шепета, 2018 р.

Єдине, що засмучує це те, що нажаль на станції досі немає музею Антарктики, хоча на самій станції зберігається багато цікавих артефактів пов’язаних з історією її функціонування. Зважаючи на це, ми не маємо змоги сформувати у численних туристів та науковців, які щорічно відвідують станцію, доброго уявлення про діяльність України в регіоні, хоча б побіжно ознайомити їх з основними результатами нашої роботи та дати можливість відчути їм дух української культури. Обстановка на станції донедавна сприяла їх знайомству майже виключно з британським минулим. В 2019 р. в історичному коридорі станції нарешті з’явилися перші портрети українців пов’язаних з її вивченням: Антона Омельченка, Степана Рудницького та Івана Хмари. А скількох ще бракує! Ой як не завадив би музей Антарктики і в самій Україні.

Українська антарктична станція "Академік Вернадський", о. Галіндез, Аргентинські острови, вид з паливного резервуара. Автор Ю. Шепета, 2018 р.

Важливим питанням є і увічнення українського антарктичного минулого в топоніміці району Аргентинських островів. Зокрема пропонується увічнити в назві купола острова Галіндез – купол Говорухи – українського гляціолога Леоніда Сергійовича Говоруху (1932-2009), який брав участь у 20-ти радянських полярних експедиціях та двічі зимував в Антарктиці (зокрема в складі Першої УАЕ). Вчений облаштував на станції «Академік Вернадський» гляціологічний стаціонар.

Запропоновано увічнити в Антарктиці і імена батька та сина Янцелевичів – Анатолія Савелійовича та Олександра Анатолійовича. Перший в ранзі капітана пароплава «Кооперація» ходив в Антарктику, а його син як метеоролог та озонометрист брав участь в двох зимівлях на УАС «Академік Вернадський».

Сьогодні своєю гостинністю, відповідальністю та професійністю українські зимівники заслужили собі добру славу в регіоні, тож рідко який туристичний чи дослідницький корабель оминає наше найвіддаленіше антарктичне «посольство»

Джерело: