Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Будинок церковно-учительської школи (семінарії) 1903 р., в якому працювали Леонтович М. Д., Липківський В. К., Стеценко К. Г., навчався Міньківський О. З.

(іст.).

Вул. Пугачова, 12/2.

На червоній лінії забудови вулиці. Проектувався 1901 р. київським єпархіальним арх. Є. Єрмаковим. Завершення будівництва і відкриття семінарії відбулося у вересні 1903 р.. У 1905 р. зроблено прибудову з боку вул. Пугачова на чотири віконних прорізи з церквою св. Кирила і Мефодія.

Триповерховий, цегляний, тинькований. Фасад будинку прикрашений фігурною цегляною кладкою з елементами неоросійського стилю.

Семінарія складалася з 4-х класів. Першим директором і законовчителем школи в 1903 – 05 рр. з наданням йому сану протоієрея був Липківський Василь Костянтинович (1864 – 1937) – церковний діяч, з 1905 р. – настоятель Покровської церкви на Солом’янці; митрополит УАПЦ (1921 – 27). Підібрав педагогічний персонал переважно з свідомих українців, що викликало невдовзі незадоволення офіційних кіл і розформування вчительського колективу. Серед них – поет О. Коваленко (1880 – 1927); педагог, журналіст і видавець Г. Шерстюк (1882 – 1911); педагог, громадський діяч, товариш міністра освіти (листопад 1918) Ю. Щириця (? – 1919, розстріляний більшовиками).

З часу заснування церковно-учительської школи у ній працював учителем співу Стеценко Кирило Григорович (1882 – 1922) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, священик. У цей період удосконалював свій музичний фах, відвідуючи заняття в Київському музичному училищі та Музичній школі М. Лисенка. Композитор керував хором церковно-учительської школи і Лук’янівського народного будинку, створив низку вокальних творів, у т. ч. хор «Заповіт» на сл. Т. Шевченка і «Прометей» на сл. О. Коваленка. У січні 1907 р. заарештований, згодом висланий з Києва. В 1912 р. прийняв сан священика. Вдруге композитор призначений викладачем Київської церковно-учительської школи у березні 1918 р. За спогадами сучасників, К. Стеценко був фактично організатором і керівником культурно-освітньої роботи в семінарії, запрошував туди видатних діячів культури – співаків, музикантів, артистів. Викладав у школі до 1919 р., одночасно був диригентом Першого українського національного хору.

З 1918 р. у семінарії викладав Леонтович Микола Дмитрович (1877 – 1921) – композитор, хоровий диригент, музично-громадський діяч, педагог, збирач музичного фольклору. Вів уроки співу, проводив диригентську хорову діяльність. Викладав також хормейстерську майстерність в Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка, був організатором і комісаром Першої української державної капели. У цей період композитор здійснив аранжування багатьох народних українських пісень, створив ряд оригінальних композицій на вірші українських поетів, почав писати оперу «На русалчин Великдень», а також підготував підручник нотної грамоти для шкіл. Викладав у школі до жовтня 1919 р. Працюючи в учительській семінарії, К. Стеценко і М. Леонтович жили на квартирах у лівому крилі будинку цього навчального закладу.

В 1917 – 21 рр. в школі навчався Міньківський Олександр Захарович (1900 – 79) – хоровий диригент, педагог, народний артист СРСР (з 1960). Його вчителями були К. Стеценко і М. Леонтович.

Пізніше у будинку діяли учительська семінарія ім. Б. Грінченка, після громадянської війни – недільна школа ім. Б. Грінченка, педкурси. У повоєнні роки в будинку містилися сільськогосподарська школа з підготовки голів колгоспів, з 1956 р. – Вища партійна школа при ЦК КПУ. В 1967 – 68 рр. здійснено реконструкцію із значним переплануванням, заміною дерев’яних перекриттів на залізобетонні, надбудовою аттикоподібного поверху над частиною об’єму. З кінця 1980-х pp. тут містилася середня школа № 70. В 1992 – 96 рр. частину приміщень займав Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ. З 1997 р. будинок належить Українській академії державного управління при Президенті України.

В 1965 р. на фасаді встановлено гранітну меморіальну дошку на пошанування М. Леонтовича (арх. В. Шевченко).

Сергій Білокінь, Михайло Кальницький

Киевлянин. – 1901. – 21 окт.;

Киевские епархиальные ведомости. – 1903. – № 29;

Кирило Стеценко: Спогади, листи, матеріали. – К., 1981;

Микола Леонтович: Спогади, листи, матеріали. – К., 1982;

Митрополит Василь Липківський: матеріали до біографії / Упоряд. Л. Б. Пилявець. – К., 1993.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 214 – 215.