Ідол

У селі Іванківцях Хмельницької області в післявоєнні роки відкрито залишки давньослов’янського святилища середини І тисячоліття н. е., з яким пов язуються три великі кам’яні скульптури стародавніх поганських богів [В.И.Довженок. Древнеславянские языческие идолы из с. Иванковцы в Поднестровье. – «Краткие сообщения ИИМК», вып. 48. М., 1952, стор. 136 – 142]. Їх виявлено на поселенні так званої черняхівської культури, причому одна з них навіть стояла на тому самому місці, де була поставлена в давнину (іл. 79). Це великий чотиригранний стовп з місцевого вапняку, увінчаний з трьох боків схематичними зображеннями людських облич. Простоявши близько півтори тисячі років просто неба, відкрита впливам усіх стихій, скульптура зазнала помітного вивітрювання і втратила свій первісний вигляд. Але ще й тепер з усіх трьох боків добре видно овал обличчя, очі, рот.

Навколо місця, де стояв цей ідол, виявлено культові ями, жертовники, складені з каменю, та залишки невеликої критої споруди, побудованої на чотирьох стовпах, – рештки поганського капища [М. Ю. Брайчевский. Древнеславянское святилище в с. Иванковцы на Днестре. – «Краткие сообщения ИИМК», вып. 52, М., 1953, стор. 43 – 53]. Слов’янський поганський пантеон знає багатоликі божества, серед яких був триликий бог Триглав. Можливо, саме його зображує перша іванковецька статуя.

Дві інші статуї, знайдені в Іванківцях, – схематичні скульптурні зображення людини з одним обличчям. Одну з них зроблено ретельніше: на стовпі, який зображує тулуб, намічені руки і довгий меч біля пояса, що по діагоналі перетинає всю нижню частину тулуба. Обличчя подано виразно, добре окреслено довгу бороду, вуса, очі, ніс.

Третя статуя, яка дійшла до нас розбитою на шматки, за своїм характером подібна до стародавніх грецьких герм. Вона мала вигляд великого чотиригранного, без будь-яких деталей кам’яного стовпа, що завершувався скульптурним зображенням людської голови.

Характерна особливість іванковецьких ідолів – схематичність і узагальненість образу. Коли дивишся на них, не виникає жодних асоціацій з земним світом, окрім загальної антропоморфності зображень. Якоюсь мірою це пояснюється художнім задумом (фігури відтворюють не конкретних людей, а божества), а також, очевидно, і рівнем майстерності художника, який задовольнявся приблизним розв’язанням завдання, не ставлячи перед собою проблеми індивідуалізації зображуваних істот чи персонажів.

Давньослов’янський поганський пантеон відзначався багатством і різноманітністю характерів: серед його персонажів були грізні й лагідні, добрі й злі, веселі й похмурі. Однак іванковецькі ідоли створені на один взірець: передати індивідуальну вдачу кожного з них було художникові ще не під силу. Але водночас нам відомі пам’ятки давньослов’янської скульптури, що відбивають прагнення їхніх авторів висловити складніші ідеї та почуття (с. 115 – 116).

Кам’яний ідол з с. Іванківці Хмельницької обл. IV – VI ст. Чернівецький краєзнавчий музей.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 115.