Данило Грушевський

Запам’ятаймо цю дату: 12 липня 1746 року – найдавнішу згадку про Данила Грушевського. А що було до 1746 року? Дуже ймовірно, що він і раніше жив у Худоліївці чи десь неподалік і був, скажімо, дияконом. Певне підтвердження тому знаходимо в „Споминах” Михайла Грушевського:

„Практика була така, що члени таких церковних родин починали з паламарства, а коли були трохи письменніші, то з дяківства, і згодом доходили дияконства й попівства, коли траплялась парафія й прихильні громадяни, що вибирали на і попа” [43].

На той час церковні владики здебільшого тільки формально затверджували вибір сільської громади (за даними 1741 р. в Худоліївці налічувалось 100 дворів парафіян [44]), отже Грушевський мав бути помітною й шанованою людиною, щоб худоліївці його обрали священиком.

Чи був о. Данило уродженцем Худоліївки? Прямої відповіді на це питання немає, але, зважаючи на те, що в 1787 році Груші (це були вже Данилові сини) мешкали лише в одному дворі, можемо виснувати: або Данило Грушевський був вихідцем з іншої місцевості, або в їхньому роду не було дорослих чоловіків – носіїв прізвища, або ті там просто не затримувались, виїжджаючи з рідного села.

Осіб з подібним прізвищем, окрім Худоліївки, не знаходимо серед кліру Чигиринщини XVIII століття. Що ж до духовних осіб з-поза меж краю, то можна лише гадати, чи мають якийсь стосунок до „наших” Груш/Грушевських, наприклад, 21-річний архімандричий служитель Андрій Грушинський, відомий з розпису церкви Богоявления Києво-Братського училищного монастиря 1770 року [45], або зафіксований в іменному списку Богуславського повіту 1798 року цілий православний духовний рід Грушецьких. Серед них назвемо о. Данила Грушецького (бл. 1747 – не ран. 1798 р.) із села Мисайлівки [46] та о. Михайла Грушецького (бл. 1749 – не ран. 1798 р.) із с. Зеленьків [47]. З іменної відомості Богуславської протопопи 1771 року знаємо Федора Грушецького, священика Успенської церкви містечка Медвина „с прихожани грекоросийского неунеятского исповедания” [48]. Певно, він був найстаршим серед вищеназваних Грушецьких, можливо, доводився їм батьком, і в 1798 році вже не згадувався. До речі, Федір Грушецький зацікавив також відомого вченого з діаспори Мирослава Лабуньку, який виявив його під іменем Theodorus Hruszewski в латиномовних уніатських документах Ватіканського архіву за 1772 рік [49] і вважає одним з предків Михайла Грушевського. Хай нас не бентежить, що о. Федір значиться там серед уніатського духовенства – у той бурхливий час перехід з православ’я на унію й навпаки не був рідкістю. Важливо інше: якщо там справді записано „Hruszewski” (а не Hruszecki) то, найімовірніше, о. Федір/Theodorus належав до роду Данила Груші, і його прізвище, подане в пізніших, уже православних, документах як Грушецький, є ще однією відміною прізвища Груша.

Дуже схоже, що до роду Данила Груші належав священик Троїцької церкви містечка Ржищева Київського повіту Максим Грушевський (бл. 1789-1830) [50], який з’явився там у 1815 році по закінченні Києво-Могилянської академії. Клірові відомості не називають його імені по батькові й місця народження, а лише подають обов’язкове станове означення: „сын священнический” [51]. Ми простежили кілька поколінь його нащадків до кінця XIX століття, але через брак даних щодо походження о. Максима неможливо ствердити його належність до роду Данила Груші. Мабуть, це не вдалося й Маркові Грушевському, який був першим дослідником історії роду. Як видно з його листування з Михайлом Грушевським (чотириюрідним братом), Марко Федорович хотів познайомитися з Максимовим онуком – Тарасом Федотовичем Грушевським (бл. 1843 – 1897), щоб з’ясувати свою спорідненість з ним [52].

Ім’я о. Данила стало відоме Михайлові Грушевському саме з розповіді Марка Федоровича про те, як, „чистячи криницю в Худоліївці чи при якійсь іншій оказії, витягли брус з вирізаним іменем священика Данила Грушевського і роком 1770-им котримсь” [53]. Це давнє напівзабуте свідчення того, що їхній спільний прапрадід ще жив у 1770-х роках, підтверджується іменною відомістю Переяславської єпархії 1771 року, де згадується

„села Худолеевки церковь святыя Великомученицы Параскевы [и] оной церкви священник Даниил Грушка с прихожани грекоросийского неунеятского исповедания” [54].

Знаючи про існування Данила Грушевського (Груші, Грушки), вчений все ж таки не зважувався назвати його своїм предком, оскільки чув від Марка Федоровича, що той, збираючи з клірових відомостей Київської духовної консисторії дані про родовід Грушевських, гак далеко „не міг прослідити сього роду” [55]. Його обізнаність обмежувалась Даниловими синами.

Хоч як прикро, але в жодному з виявлених досі документів, у яких ідеться про ще живого Данила Грушу, немає відомостей ні про його вік, ні про родину. Лише з 1786 – 1788 рр. худоліївські клірові документи, називаючи вже іншого священика – Івана Буримовича, згадують Івана, Василя й Петра Груш з їхніми сім’ями.