Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.

^Монастир Святогірський

1968 р. По Україні

З Володимира-Волинського в південному напрямі можна луками, по берегу річки Луга дійти до села Зимно, розташованого недалеко звідси. В XI ст. вперше згадується монастир, що існував у Зимно, але з того часу жодної будівлі не збереглося. Уцілілі ж досі споруди належать до XV, а частина- – навіть до XIX і XX ст. Місцевість типово середньоволинська, з ледве помітними пагорбами. Тільки на поворотах річки ці пагорби інколи піднімаються на 8 – 10, а подекуди і на 15 – 20 метрів, але на тлі рівнинного ландшафту вони здаються чималими і їх видно далеко. На них монументальні ансамблі, що являють картинні поєднання природи й архітектури.

Спочатку монастир мав шість башт: чотири на рогах, одну надбрамну та одну круглу біля неї, бо цю сторону треба було найбільше укріпити. В північно-західному куті стоїть будинок келій XV ст., трохи далі від нього на схід – велика Успенська церква (1495 р.), а за межами монастиря, біля входу до печер – маленька Троїцька церква (1465 – 1475 рр.). Усі споруди, крім Успенської церкви, невеликі, непоказної архітектури, воднораз, але вони відзначаються високі ми мистецькими якостями. В них багато нових рис, якими позначений весь дальший розвиток української архітектури.

Щодо цього показовим є Успенський собор, який у плані повторює три-нефний чотиристовповий храм з однією півкруглою апсидою на сході.

У XV ст. із Золотої Орди виділилось Кримське ханство; воно почало щороку, а інколи і двічі на рік, робити хижацькі напади на українські оселі, забираючи в полон десятки тисяч людей для продажу їх у рабство на східних ринках. У зв’язку з такою небезпекою та постійними міжфеодальними війнами будівництво набуває яскраво виявленого оборонного характеру. Це стосується не тільки житлових або господарських будівель, але й храмів. У Зимно до оборони було пристосовано верхню частину, а замість бань влаштовано чотири наріжні башти з бійницями. За таким типом на Україні в XV – XVI ст. споруджується багато церков. Чотирикімнатний з двома сінями будинок келій у Зимно теж був пристосований до оборони; його північна стіна являла собою продовження оборонного муру і мала бійниці.

Невеличка церква Трійці є першою ланкою в розвитку нового типу храму, де внутрішній простір розкривається у висоту не за візантійською конструктивною системою, а за допомогою зрізаного зімкнутого склепіння. Ця остання конструкція – ніщо інше, як перенесення дерев’яних архітектурно-конструктивних прийомів у муровані споруди. Невеличкий, однонеф-ний з однією апсидою і маленькою ризницею з півдня, храм перекритий двома банями з підвищенням («скуфією»). Одна з них поставлена над апсидою, а друга – над нефом.

В інтер’єрі Зимно розв’язано ті ж самі мистецькі завдання, що і у Василівській церкві-ротонді у Володимирі-Волинському. Затишність, ліризм – основні риси їх інтер’єрів, хоча і виявлені різними архітектурно-конструктивними прийомами. Цього досягнуто не тільки малими розмірами обох храмів, але й спеціально мистецькими засобами. Нерівні стіни, як і в селянській хаті, лише побілені та де-не-де в них зроблені нішки, немов запічки в хаті – чи то для книжок, що їх читав дяк, чи для свічок, чи для кадильниці у вівтарі. В цих деталях є щось домашнє, близьке до повсякденного життя. Ніде на Україні в кам’яній архітектурі ця особливість не була так художньо втілена, як на Волині. Пам’ятки такого характеру ми побачимо і в Охлопові, і в Гощі, і в багатьох дерев’яних храмах. Це одна з типових рис волинського мистецтва.

Нове в Троїцькій церкві у Зимно те, що баня над нефом поставлена не за допомогою підпружних арок, а на зімкнуте склепіння, яке на певній висоті, по величині діаметра підбанника, ніби зрізане. Це ніщо інше, як повторення конструкції залому, дерев’яної церкви. Застосування нового прийому, почате тут, в кінцевому результаті привело до створення таких шедеврів в українській кам’яній архітектурі, як Юр’ївська церква у Видубицькому монастирі або триверхий Покровський собор у Харкові.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 162 – 163.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 37

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.