2001 р. Хрести Закарпаття

Михайло Приймич

Символ хреста на Закарпатті займає особливе, зумовлене значною мірою історичними причинами, місце. У другій половині ХVІІІ – ХІХ столітті єдиною інституцією, що могла захистити національно-культурні інтереси закарпатців, була Мукачівська греко-католицька єпархія. На той час належати до східного обряду означало бути людиною з українською культурною традицією в угорській державі. Тому хрест став на Закарпатті не тільки релігійним, а й національним і політичним символом, знаком самоідентифікації місцевого українського населення. Варто зазначити, що хоч на урядових документах у краї використовували всілякі герби, проте на печатках, якими скріплювали церковні та громадські документи закарпатських греко-католиків, домінував як символ хрест.

Звісно, тепер найбільшу кількість хрестів можемо бачити на кладовищах. Це чи не останнє місце, де за часів комуністичного тоталітаризму ще не дався взнаки руйнівний вплив атеїзму, спричинивши тим часом знищення безлічі придорожніх хрестів. Саме надгробки розкривають зміну уподобань і впливів у народному житті. Оглядаючи їхні форми, оздоби та й матеріал, з якого їх виконано, можна, здається, простежити всі історичні зміни в нашому краї впродовж принаймні двох останніх століть. Якраз із цього періоду до нас дійшла найбільша кількість датованих пам’яток. Водночас форми багатьох хрестів, особливо дерев’яних, можуть свідчити про їхнє давніше походження.

Щоправда, як доводить В.Щербаківський (1), традиція надгробного хреста не така давня, як, скажімо, придорожнього. У перші віки християнства навіть на могилах мучеників хрестів не ставили. Давні християни для надгробків використовували головно стели, на яких символ хреста займав досить скромне місце. З часом цьому символу почали відводити дедалі більше місця, аж поки сама стела перетворилася на витесаний з каменю хрест. Тому можна говорити, що форми перших християнських надгробків були набутком культурної традиції, успадкованим від попередньої епохи. Вплив дохристиянської духовної культури відчутний і в оздобленні найдавніших дерев’яних хрестів Закарпаття.

Особливо це відбилося на придорожніх хрестах, які відтак впливали на надгробні. Очевидно, перші хрести на кладовищах з’явились у вигляді великих придорожніх. Традицію ставити й освячувати великий хрест при вході до кладовища слід вважати досить давньою. Такий хрест символізував те саме, що й вівтар у храмі, – місце освячене, місце спокою і майбутнього воскресіння. Хрест є надією на життя вічне через смерть. За переказом, кров Христова, стікаючи, потрапила на Голгофі на Адамів череп і відмила його від гріхів. Можливо, тому перші хрести й поставали на місцях проповідей чи поховання святих. Така могила символізувала Голгофу з омитими кістками Адама, про що свідчив хрест над нею.

Отож традиція надгробного хреста – пізніша. Для нашого краю вона найхарактерніша, хоч подекуди є і кладовища з реформатськими або юдейськими надгробками.

Символ хреста – важливий складник у системі вірувань закарпатських верховинців. Згідно з цими віруваннями, під час другого пришестя Спасителя над кожним гробом просіяє дивним світлом хрест. Це сіяння буде чудесним знаком воскресіння і преображення для спочилих. Тому позбавлення людини хреста в народі розумілося майже як прокляття, як позбавлення надії на майбутнє воскресіння. Без хреста, поза освяченим місцем, ховали здебільшого самогубців. Однак останнім часом ця традиція потиху завмирає. Не тільки на міських кладовищах, а вже і на сільських стали з’являтися надгробки у вигляді мармурових полірованих плит.

Щодо матеріалу, з якого виконували хрести, то першість слід віддати дереву. Адже майже всі потреби селянина задовольняв цей матеріал. Він супроводив верховинця впродовж життя – від колиски до могили.

У формах дерев’яних хрестів заховується найбільше архаїки. За способом виконання дерев’яні хрести можна поділити на дві групи. Перша – це хрести, витесані з єдиного шматка дерева. Друга – хрести, складені з двох чи більше частин, вертикалі та горизонталей. Завершення рамен – різне, починаючи з найпростішого прямого зрізу до складніших вишуканих форм. Найбільше давніх дерев’яних хрестів збереглося на Мараморощині (сучасні Хустський, Тячівський, Рахівський і Міжгірський райони) завдяки традиції ховати старі підгнилі хрести під опасанням церкви. Часто буває, що одна із зовнішніх стін храму майже повністю завішана цими реліквіями. Завершення на хрестах пізніших часів мають форму сердечка чи трилисника, в чому виявився вплив професійних майстрів. Істотно вплинула на вигляд хрестів також традиція народного різьблення, особливо різьблення ґанків.

Найкраще народна традиційна форма збереглася в хрестах першого типу. Цей тип закарпатських хрестів дуже близький до поширених на галицькій Гуцульщині чи на Поділлі. Вони скидаються на стелу з досить складними обрисами, що надає їм вигляду “світового дерева”. У них прозирають певні елементи ще дохристиянських форм. Як про вияв дохристиянської народної традиції можна говорити про три “сонечка” на раменах. Такі розетки, мабуть, символізують сонце у трьох його фазах (народження, зеніт і захід) і відбивають розуміння перебігу життя селянином. Це підтверджують і “сонечка” на сволоках, на одвірках (хат, церков), на колисках та народних музичних інструментах.

Говорити про архаїчність хрестів першого типу нам дає підстави візерункова узагальненість їх. Силует, що набуває вишуканих форм, зближує форми цих хрестів з випусками вінців, які підтримують опасання на церквах, та з деякими мотивами народної вишивки.

Коли саме на Закарпатті з’явилися кам’яні хрести, достеменно ствердити також важко. Хоч традиція ставити тут кам’яні стели, безперечно, давня, що засвідчує надгробний камінь болгарського князя Пресіана (1060 р.), знайдений біля міста Михайлівців (2) (територія, яка історично належала до Мукачівської єпархії, нині – Східна Словаччина). Збережені дотепер хрести походять головно з ХІХ століття. Вони витесані з суцільної плити пісковику, кілька типів їх поширені по всьому Закарпаттю. Здебільшого це однораменні, рідше двораменні хрести, що переважно “виростають” з невеликої стели-п’єдесталу з написом. Завершення рамен прямокутні або мають вигляд трилисника. Можна припустити, що форма їх трохи пізніша за форму хреста початку ХІХ століття з села Гукливий (Воловецький р-н). При аналізі його силуету напрошується порівняння з дерев’яними хрестами з села Розтока, що на Міжгірщині. Цілком можливо, що форми дерев’яних хрестів правили за взірець для перших форм кам’яних.

Пізніші кам’яні хрести за своїми художніми ознаками дуже близькі до тесаних придорожніх, які в ХІХ столітті з’явилися майже скрізь на Закарпатті. Є відомості, що на Ужгородщину й Мукачівщину їх завозили із села Іванівців, де був кар’єр і виготовляли плити пісковику. Судячи з близькості художніх форм між цими типами хрестів, можна припустити, що звідти ж походить і велика кількість хрестів надмогильних. Написи на придорожніх хрестах, якщо вони є, містять висловлювання отців церкви та відомості про тих, хто дарував гроші на спорудження хреста. Імена майстрів на хрестах трапляються дуже рідко. До таких, наприклад, належить хрест у с. Макарові (Мукачівський р-н) з унікальним написом у нижній частині: “РЕЗБАРЬ ВАСИЛІЙ ПОГОРЕЛЯК ВЫШНЬОГО ШАРДУ”. Хрест датується 1904 роком і має традиційну форму зі стелами для предстоячих.

Поряд з простими, художньо лаконічними бачимо й багато декоровані хрести. Найчастіше хрести декорували плоскорізьбами у вигляді маленького виступного хреста в осередді. Досить рясно орнаментовані хрести з різьбленими мотивами виноградної лози й тюльпана є в селі Кушниці Іршавського району. Щоправда, давніші надгробні хрести мають єдиний декор – текст з ім’ям похованого й датою поховання. Водночас поширений геометричний декор – символи хреста, “сонечка” або хреста в колі. Нерідко хрест по краю має контур. На жаль, більшість цих пам’яток втратила різьблення через вимивання дощем і звітрювання, а решта понищені доморощеними вандалами.

Придорожні тесані хрести переважно розмальовували. Сама форма їх вказує на використовуваний у мальованнях сюжет – як правило, це розп’яття з предстоячими; основою для мальовань було блакитне тло (наприклад, хрести на Міжгірщині та Хустщині). Під мальованнями поверхня була завжди гладенькою. Але деякі хрести донесли до нашого часу чудові зразки різьблення на камені. До таких належить, зокрема, хрест із села Чумалевого (Тячівський р-н) – типовий, тесаний з каменю, проте з цікавим рельєфним різьбленням у вигляді плетива галузок, двох свічок і чаші.

Іншим матеріалом для виготовлення хрестів, що поширився з ХІХ століття, став метал. По всьому Закарпаттю стали відомими вироби ливарень у Тур’їх Реметах та Довгому (3). Майже кожне село старалося поставити такого хреста – чи то малого на високому підмурівку, чи великого придорожнього. На могилах священиків вони мали вказувати на поважність поховання. На цих литих хрестах відбилися впливи тогочасних стильових шукань у професійному мистецтві. Часто вони несуть на собі печать еклектики, де сусідять елементи готики і класицизму чи бароко. Своїми художніми формами і виразністю тодішні литі хрести відповідають традиціям західного мистецтва. Це й не дивно, бо саме в ті часи швидко розвиваються комунікації і водночас посилюється мадяризація церкви і місцевого населення. Отже, ці хрести, як і однотипні базиліки, що приходили на зміну оригінальним дерев’яним церквам у низинних місцевостях Закарпаття, являють собою вияви єдиного уніфікаційного процесу. Та хоч би як там, але цим творам не відмовиш у мистецькій вартості. Поступово їхні пропорції, вишукана орнаментика, чудова композиція з символів плюща, винограду та ініціалів стали зразками для наслідування в народному мистецтві.

Литі хрести прикметно впливали й на куті надгробні хрести, що своїми формами нагадують великі надбанні, хоч дещо спрощені. Їх збереглося дуже мало, а хрести, виконані вже в другій половині ХХ століття в колгоспних майстернях, загалом не повторюють їхніх форм. Адже форми цих новітніх зразків визначалися в основному можливостями матеріалу, скажімо, хрест з арматури помітно відрізнявся від хреста з металевої штаби. Цим хрестам уже не притаманна та художня виразність, що була питомою для кутих і литих хрестів ХІХ століття.

На зміні художніх форм не могли не позначитися й дальші зміни в духовному житті. В умовах посилення національного гніту частина населення перестала вбачати у власній церкві свого духовного виразника та оборонця і почала переходити на православ’я. До посилення цієї тенденції після Першої світової війни, крім місцевих москвофілів, особливо спричинилися емігранти з Росії (4). Нововведення, пов’язані з поширенням православ’я, передусім виявилися в архітектурі й сакральному мистецтві. Хрести дістали скісне рамено, що добре ілюструє зразок із села Сокирниці (Хустський р-н). Цей хрест має елементи традиційного народного різьблення, що засвідчують насічки. Що ж до його форми, то вона характеризується певною роздрібненістю. Можна ствердити, що наша селянська творчість ще не перепустила цих ускладнених форм хрестів через часовий відбір, не надала їм тієї відмітної узагальненості, завдяки якій вирізняються найкращі твори народного мистецтва.

Наш огляд, звичайно, не вичерпує означеної в заголовку теми. Він ґрунтується на зібраному матеріалі. Можливо, нові знахідки змусять уточнити чи переглянути деякі із зроблених тут висновків. Але не викликає сумніву одне: хрести, створені селянами й ремісниками на Закарпатті, – це своєрідні, дуже цікаві пам’ятки українського народного мистецтва. Потрібне дальше виявлення і вивчення їх.

ПРИМІТКИ

1. Щербаківський В. Українське мистецтво. – Львів; Київ, 1913. – Вип.1: Деревляне будівництво і різьба на дереві.

2. Чучка П. Початки писемності на Закарпатті: гіпотези, вигадки і факти // Культура Українських Карпат: традиції і сучасність: Матеріали міжнар. наук. конф. (Ужгород, 1993). – Ужгород, 1994. – С.53.

3. Філіп Г. Побут та художнє литво на Закарпатті ХVІІІ – поч. ХХ ст. // Науковий збірник Закарпатського краєзнавчого музею. – Ужгород, 1995. – Вип.1. – С.45.

4. Бендас Д., о., Косей Ю., Пушкаш Л., о., Філіп Л. Терниста дорога до єдності: До 350-річчя Ужгородської унії. – Ужгород, 1995. – С.86.

Джерело: Пам’ятки України, 2001 р., № 1-2, с. 41 – 46.