1966 р. Історія українського мистецтва

Серед пам’яток мистецтва періоду неоліту та епохи міді-бронзи на території України зустрічаються зображення, вирізьблені на камені (петрогліфи), малюнки фарбами на поверхні керамічного посуду, різьблення на кістці та рогові, скульптура. Прояви первісної образотворчої діяльності людини, пов’язані з іншими матеріалами, нам не відомі.

З числа петрогліфів, виявлених на території України, безперечно, найважливішими і найцікавішими є плити так званої Кам’яної Могили поблизу Мелітополя. Тут, на велетенських плитах пісковику, які колись були карнизами і стелями гротів, археологи зафіксували понад тисячу різноманітних малюнків. Серед них – силуети людей, тварин, риб, а також досить складні композиції, в яких треба вбачати рибальські сітки, ловецькі загородки, найрізноманітніші геометричні композиції у вигляді кола, трикутника, ромба та ін., що символізують сонце, промені, воду тощо. Контури більшості цих візерунків вирізьблено на рівній поверхні плит твердим кам’яним інструментом, а інші виконано в особливій техніці рельєфного «протирання» всієї поверхні зображуваної істоти чи предмета.

Усі зображення Кам’яної Могили поділяються на кілька десятків композиційних груп, серед яких найбільшою правдивістю відзначаються сцени у так званому Мамонтовому гроті [В.М.Даниленко. Про наскельні зображення Кам’яної Могили. -«Археологія», т. IV, К., 1950, стор. 78 – 90].

Перед виходом з грота на стелі зображено досить складну композиційну групу: серед різноманітних знаків, кривих і перехрещених ліній та геометричних фігур стоїть людина з піднятими руками, а поруч неї лежить вовк. Можливо, тут відтворено одну із сцен первісної мисливсько-ловецької магії: шаман, навколо якого порозкидувано різні ловецькі знаряддя, «заклинає» дикого звіра. Намагаючись образно передати дійову силу цих заклинань, митець зображує вовка в ямі. Хижак лежить, «вражений» силою магічного слова людини.

На стелі грота є також досить близькі до натури малюнки тварин. Чотирьох биків зображено, коли вони, ставши в захисне коло, застигли в чеканні нападу хижаків, їхні голови з могутніми рогами повернено в усі боки – назустріч небезпеці (іл. 8). Поруч – інша картина: кілька невеликих тварин спокійно йдуть одна за одною. Серед них – самці й самки. Колись перед цією групою тварин було ще одне зображення, в якому деякі вчені вбачали мамонта (звідси й назва грота; іл. 9). Згодом стеля грота розкололась і частина її, з зображенням мамонта, впала.

Малюнки є й на похилих стінах грота, де налічується близько півтора десятка зображень тварин. Ще й тепер деякі з них зберегли червоний або малиновий колір. На кількох плитах пофарбовано не тільки зображення, а й всю поверхню. Дуже ймовірно, що колись фарба покривала всі стіни й стелю грота. Це повинно було надавати печері святкової урочистості й таємничості.

Досить складні композиційні групи, які датуються різними періодами епохи бронзи, а в деяких випадках, очевидно, і пізнішим часом, відкрито й в інших гротах та на окремих плитах Кам’яної Могили. Нерідко вони відрізняються значним схематизмом [М. Я. Рудинський. Кам’яна Могила. К., 1961]. Тут насамперед виділяються зображення собак і так званих супряг биків, їх виявлено кілька. У цих малюнках ніби з «пташиного польоту» показано пару запряжених у ярмо биків, що тягнуть гарбу. Весь малюнок виконано глибокими лініями-борозенками, якими позначено тулуби, роги і ноги тварин, а також ярмо, дишло і всі основні конструктивні деталі двоколісної гарби. Ці сцени зображено на плитах серед численних геометричних накреслень і фігур.

Зображення коней на «кінських плитах» передано контурним малюнком. Деякі з них, на відміну від супряг биків, відзначаються правдивістю виконання. З особливою виразністю передано контури степових коней.

Гроти Кам’яної Могили з їхніми численними пам’ятками образотворчого мистецтва, де не виявлено майже жодних слідів постійного мешкання первісного населення, були, безперечно, місцем відправи культових обрядів, своєрідним храмом мисливсько-ловецької магії. Сюди, на мовчазну гору, під її таємничі склепіння, збиралися мисливці та рибалки, щоб звершувати таїнства первісної магії. Тут, зокрема, відбувалося й символічне «вбивання диких тварин, вирізьблених на каменях, що, як свідчать численні етнографічні дані, завжди передувало дійсним мисливським діям.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 30 – 33.