Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Монастир Підгорянський

2011 р. Підгорянський Спаській монастир

5 вересня 2011 р.

Підгорянський Спаській монастир чину св. Василія (відомий ще, як Угорницький), що розташований на високому березі Серету поблизу впадіння в нього Гнізни всього в парі кілометрів від Теребовлі – один з тих багаточисельних туристичних об’єктів Тернопілля, який вартий для відвідання, якщо вас вже занесло в Теребовлю. Підгорянська обитель є одночасно і монастирем, і замком, який на фоні десятків поруйнованих оборонних споруд області виглядає ще дуже навіть привабливо. Щоправда, будучі в цьому місці вже тричі, жодного туриста я так і не зустрів.

Дістатися монастиря-фортеці дуже просто. Від теребовлянського замку на південь у бік Буданова веде вулиця Січових Стрільців. Через три кілометри Теребовля закінчується і майже відразу починається село Зеленче. Майже на початку важливо не проґавити поворот праворуч на поганеньку ґрунтовку. Дорога веде через невеличкий лісок, за яким – поле з назвою “Гуртівня” (тут існувало трипільське поселення), а за ним вже видніються руїни башт і стін, та відновлена монастирська церква.

Перша писемна згадка про монастир з’являється у 1663 році в грамоті короля Яна Казимира, якій він підтверджує для монастиря посілості с. Семенів. Другою грамотою того ж року від дозволяє монастирю вільний вируб у старостинських лісах. В тих джерелах обитель згадується, як дуже давня, і є підстави вважати, що заснована вона була у давньоруський період. Тоді монастир був дерев’яним, значно меншим за розмірами, оточеним земляними укріпленнями і частоколом.

Решти споруд, які ми можемо бачити сьогодні, за різними джерелами походять з XVI – XVIII століть. Територія монастиря обведена муром у формі трапеції. Його довжина з західного боку складає 144 м, зі східного і північного – 85 м, з південного – 75 м. На кутах знаходилися чотири наріжних вежі, з яких збереглися дві: північно-східна і південно-західна.

Найкраще з усіх дійшла до наших часів північно-східна надбрамна башта. Вона є прямокутною в плані, має чотири яруси. Проїзд в ній перекрито напівциркульним склепінням, верхні яруси – без перекриття. З зовнішнього боку можна побачити багато бійниць. Такою добре збереглися обрамлення прямокутних вікон тесаними білокам’яними лиштвами. Вежу добудували у 1716 році, про що свідчить надпис в обрамленні вікна у її західній стіні.

Цікавою є південно-західна башта. Її перший ярус перекритий напівсферичним куполом, а другий – конусоподібним куполом з отвором в центрі. Пізніше її було перетворено на дзвіницю.

На території монастиря знаходяться руїни будинку келій. Він має два ризаліти на західному фасаді – центральний і бічний. Приміщення є одноповерховим, а центральна частина має два поверхи. Загальна його протяжність – 64 метри. На першому поверсі в правому крилі розміщувалися маленькі келії, в лівому – кухня, ідальня, інші службові приміщення. На другому були просторі зали.

Монастирська церква Різдва Івана Хрестителя побудована з червоного теребовлянського пісковику. Вона зберегла аркадне склепіння і інші прикмети пізньоготичного стилю у поєднанні з ренесансними деталями в прикрасах одвірків і білокам’яних різьблених наличників. Відомий дослідник Галичини Б.Януш вважає церкву старшою від оборонних мурів і датує її XVI ст.

Вежа храму, очевидно, теж мала оборонне призначення. Її другий і третій яруси відокремлені від внутрішнього простору споруди і мали бійниці. На верх вежі вели сходи, зроблені у товщі північної стіни, як це було й у давньоруських храмах. Колись церква мала суворий, неприступний вигляд.

Монастир завдячував своєму розвитку чудотворній іконі Божої Матері, яка перебувала у монастирські церкві. Він був одним з найзначніших осередків чернецтва на Галичині та Поділлі. Доказом цього служить один приклад. У 1711 році на першому з’їзді чернецтва Львівської дієцезії ігумен Підгорянського монастиря Діонісій Александрович підписується під рішенням після ігуменів Унева, скиту Манявського, Крехова і Львова. На той момент в монастирі перебувало 19 ченців, в той час як в інших навколишніх монастирях – від двох до п’яти. У другій половині XVIII століття при монастирі існувала школа для чернецької молоді, де викладали богословський та філософський курси, була багата бібліотека. Є припущення, що башта слугувала за астрономічну обсерваторію.

У 1789 році монастир скасувала австрійська влада. Монастирський будинок продано за 704,5 гульденів, книги передані частково до бібліотеки Львівського університету, частково – до Бучацького монастиря. На початку ХХ століття монастирську церкву було відновлено, покрито бляхою, а влітку відбувалися недільні і святкові відправи. Під час Першої світової російські війська висаджували в повітря динамітом мури і льохи, повністю знищивши одну стіну, розтягнули церковне начиння, здерли бляху і розібрали дах.

Після другої світової мури почали розбирати для будівництва доріг. На території монастиря розміщалася військова частина, використовуючи монастирські споруди під складські приміщення. На початку 90-х парафіяни сусідніх сіл під керівництвом о. Ярослава Стрілки почали відбудовувати церкву.

З високого берегу, на якому стоїть монастир, відкривається неймовірна панорама долини Серету.

andy_babubudu

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 5

Модифіковано : 20.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.