1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Башта монастиря в Підгорянах біля Теребовлі. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 302.
Там, де Гнізна впадає в Серет, біля Теребовлі здіймається дуже велика гора з стрімкими схилами, на південно-західному краї якої бачимо руїни великого і важливого з історико-архітектурного погляду монастиря, заснованого, напевне, ще в XII ст. Проте будівлі, що збереглися, належать до кінця XVI і початку XVII ст. Оскільки гора тут дуже широка, оборонні мури монастиря не можна було пристосувати до рельєфу місцевості; через те він має в плані регулярну форму. Трохи неправильний чотирибічний двір обмурований досить товстими стінами з чотирма круглими наріжними та однією надбрамною баштою. Відразу ж ліворуч від неї майже посеред двору тягнеться корпус з цілого комплексу споруд – кухні, допоміжних приміщень, будинку ігумена, бібліотеки і келій, до яких під прямим кутом примикає доволі велика тридільна церква. Планування корпусу вдале і доцільне. Для комунікацій між усіма приміщеннями, починаючи з допоміжних комор при кухні й кінчаючи церквою, служить один довгий коридор. Усі приміщення примикають до нього тільки з одного боку, а з другого є лише вікна для доброго освітлення. В споруді впадає в око ритм віконних отворів і хрещатих склепінь однакового кроку. Трапезний зал просторий, без стовпів, перекритий чотирма секціями хрещатих склепінь, з великими вікнами. Далі розміщені маленькі келії, кожна з яких освітлюється одним вікном. Все планування цього складного комплексу побудоване на одному кроку поперечних опорних стін, який в одноразовому повтореннквизначає розміри келій, у дворазовому – одностовпні зали бібліотеки, келії ігумена та кухні, а в чотириразовому – зал трапезної.
Церква була пристосована для оборони. У плані вона повторює класичні типи українських дерев’яних церков з прямокутним бабинцем і гранчастою апсидою. Інтер’єр її мало чим відрізняється від щойно розглянутих побутових приміщень; як стилем, так і будівельними прийомами й архітектурно-конструктивними формами вони однакові – їх будували одні руки. Бабинець перекритий хрещатим склепінням, неф – напівциркульним з дуже великими розпалубками, які ледве не сходяться вершинами, вівтар у гранчастій частині – зімкнутим склепінням з розпалубками, а в прямокутній – хрещатим. Численні вікна дають добре освітлення інтер’єрові; тому він здається водночас і просторим, і масштабним до людини. В ньому немає нічого ні від похмурості оборонної архітектури, ні від величі монастирських соборів, що подавляла людину.
В північній стіні бабинця розташовані східці на горище та в башту над бабинцем, що мали бійниці для вогнестрільної зброї. Башти, перекриті високими наметовими дахами, разом із стінами, зведеними з червоного й сірого теребовельського каменю, і з комплексом житлових, господарських та культових споруд являли собою не тільки міцний вузол оборони, а й дуже цікавий архітектурний ансамбль.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 300 – 301.