2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Є.В.Тиманович
Розмір зображення: 846:349 піксел
Вигляд з північного сходу Джерело: Пам’ятки архітектури і містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., альбом, с. 58.
Судацька фортеця
Комплекс оборонних споруд займає північний схил прибережної Фортечної гори заввишки 150 м, що стрімко вривається в бік моря. Фортеця разом з горою є ландшафтною домінантою і надає неповторних рис не лише панорамі сучасного міста, але й усій Судацькій долині.
Перше документальне свідчення про заснування фортеці Сугдеї (грецька назва Судака) припадає на 212 р. н. е. Однак від неї нічого не лишилося. Руїни найстародавніших укріплень датуються VI ст. н. е. Це так зване Приморське укріплення, побудоване греками-візантійцями з метою утвердження на узбережжі та захисту гавані й слободи при ній. Внаслідок підняття рівня моря на 3-4 м під водою опинилася більшість щільно забудованих вулиць цієї слободи (або Нижнього міста). На її північній околиці виявлено залишки приморського укріплення (VI ст.), водостоку (X ст.), окремих будинків (8 – 9 ст.).
У VIII ст. Кримом заволоділи хозари. На руїнах давніх укріплень Судака, що став їхнім адміністративним центром, вони збудували нові укріплення, які технікою мурування та розчином дуже відрізняються від попередніх.
Є відомості про залишки муру 7 – 9 ст., який спускався з гори Болван, перетинав балку на північ від сучасної Портової башти й піднімався далі на Фортечну гору.
Згодом територія Нижнього міста стає затісною і, починаючи з X ст,, поступово забудовується верхня частина Фортечної гори – Верхнє місто. Його розбудову засвідчують відомості про наявність там кількох церков і монастиря, а також залишки оборонних мурів та башт. Вже розширене місто неодноразово зазнавало ворожих нападів турків-сельджуків (1222 р.) і татар (1223, 1239 рр.). У 60-х роках XIII ст. воно ввійшло до складу володінь Золотої орди, зокрема, хана Берке – онука Чингиз-хана. У 1298-1299 рр. його руйнують орди Ногая. Міські будівлі, як свідчать мандрівники, часто зазнавали руйнувань. Складні історичні перипетії вплинули й на етнічний склад населення, який був дуже строкатим: тут жили половці (кипчаки), вірмени, русини, турки, татари, італійці.
Боротьба, що велася в XIII ст. між Генуєю та Венецією за першість у торгівлі на Чорному морі, завершилася 1261 р. перемогою Генуї. Але в Солдайї (італійська назва Судака) генуезці остаточно закріпилися лише 1365 р. і невдовзі (1371 р.) розпочали будівництво нової фортеці, частково використовуючи старі візантійські укріплення. Ця нова фортеця, будівництво якої закінчено 1409 р., зайняла весь північний схил Фортечної гори. Солдайя перетворилася на велике місто (Нижнє та Верхнє), серед мешканців якого переважали італійці, греки, татари. Було ліквідовано православну єпархію, натомість створено католицьке єпископство. Адміністративно місто увійшло в Солдайське консульство, підпорядковане м. Кафі (нині Феодосія) як частина “капітанства Готії” (так називалось тоді Південне узбережжя Криму).
Між фортечними мурами Верхнього міста розмістилися житлові квартали, громадські та церковні споруди, майстерні ремісників тощо. Тут було щонайменше вісім православних та значна кількість католицьких церков.
Поза мурами Нижнього й Верхнього міста, півколом зі сходу на захід розташовувалися заміські поселення (посади) та за ними численні могильники. Найдавніше поселення (8 – 9 ст.) було з західного боку (зникло в ІХ-Х ст.). На його території виявлено муровані житлові будинки. Інші посади були знищені татарами в 20-х роках XIV ст.
З XV ст. у зв’язку з захопленням турками Константинополя (1453 р.) становище генуезьких володінь у Криму різко погіршилось. Послабився зв’язок з метрополією. Вживаються термінові заходи щодо ремонту фортеці. 1475 р. турецький десант захоплює Солдайю і руйнує місто. В період османського панування у фортеці, мабуть, перебував гарнізон, бо турки ремонтували оборонні споруди.
Після приєднання Криму до Росії (1783 р.) у фортеці розмістився гарнізон Кирилівського полку, для потреб якого будуються казарми з використанням матеріалу давніх оборонних споруд. З тих же матеріалів пізніше зводили житлові будинки в розташованому поруч поселенні німецьких колоністів (нині – Уютне). До середини XIX ст. фортеця перетворилася на руїни. Детальний їх опис зробили академік П.Паллас, П.Сумароков, П.Кеппен, В.Кондаракі, А.Полканов, С.Секиринський та ін.
У 1867 р. Солдайську фортецю передано Одеському товариству історії та старожитностей з зобов’язанням піклуватися про її будівлі. Товариство здійснювало систематичні ремонтні роботи (1889, 1894-1895, 1907-1912 рр.).
За радянських часів Судацьку фортецю оголошено Державним заповідником. У цей період її досліджували О.Фомін, академік Ю.Готьє, професор М.Протасов, фахівці Військово-інженерної академії та Академії історії матеріальної культури.
По Другій світовій війні на базі фортеці створено історико-археологічний заповідник, підпорядкований Державному історичному музею (Москва), а з 1958 р. Судацька фортеця стала філіалом Київського архітектурно-історичного заповідника “Софійський музей” (нині – Національний заповідник “Софія Київська”).
З 1968 р, розпочалися планомірні дослідження та реставрація оборонних споруд фортеці під керівництвом архітектора Є.Лопушинської.
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 69 – 71.