2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Садиба Павла Ґалаґана
Садиба розташована на західній околиці села, в порослій лісом місцевості з горбистим рельєфом. З північного заходу ділянка обмежена дорогами, а з заходу – болотистою долиною; на півдні до неї підступає природний лісовий масив.
Центром ансамблю садиби є палац, який поділяє парк на дві половини – регулярну і ландшафтну. До парадного фасаду палацу веде широка алея завдовжки 400 м. Палац розташовано по її осі, а симетрично до неї – всі інші споруди. Ця вісь симетрії ансамблю продовжена і в композиції ландшафтної частини парку площею 60 га, що спускається по рельєфу до каскаду ставків, загальна площа яких сягає 10 га. Біля воріт та обабіч алеї розташовані господарські флігелі, які разом з брамою та огорожею становлять групу будівель головного в’їзду. На північ від палацу розміщувались господарські двори – для худоби та коней – з відповідними будівлями
Садиба розпланована в 1823 – 1825 рр. запрошеним з-за кордону садівником І.Бістерфельдом за участю архітектора П.Дубровського, який є автором усіх споруд ансамблю. Протягом 1824 – 1835 рр. збудовано збережений донині палац, огорожу з брамою, службові флігелі, стайні, паркову альтанку, оранжерею, місток у парку. У створенні парку брали участь садівник К.Хрістіані та паркобудівник Редель.
У різні роки садибу П.Ґалаґана відвідували й жили тут видатні діячі культури – Т.Шевченко, М.Лисенко, Л.Жемчужников, кобзар Остап Вересай.
Протягом 1920-х років втрачено деякі споруди ансамблю: дві церкви з дзвіницею, теплиці, будинки персоналу.
Палац, як і всі інші будівлі ансамблю, вирішено в архітектурних формах ампіру з використанням у паркових малих формах мотивів романтизму.
Всі споруди муровані з цегли, потиньковані; дахи – вальмові, укриті покрівельною сталлю по дерев’яних кроквах.
Палац складається з центрального двоповерхового корпусу та двох сполучених з ним одноповерховими переходами флігелів на два поверхи. Палац – симетричний; його вісь на чоловому й парковому фасадах акцентують іонічні портики з фронтонами та декоративною сферичною банею. Розпланування будівлі – анфіладне. Перший поверх центрального корпусу і флігелів був житловим. Тут же містились службові й деякі господарські приміщення. На 2-му поверсі були парадні покої – зали, вітальня, їдальня, більярдна, кабінети й спальні. Декор інтер’єрів дуже скромний і обмежується карнизами, кахляними печами та камінами. Парадні приміщення 2-го поверху декоровані з застосуванням класичних ордерних форм (колони, пілястри, антаблементи композитного, доричного й тосканського ордерів).
Чоловий північно-західний фасад центрального корпусу прикрашено восьмиколонним портиком іонічного ордера, поставленим на аркаду 1-го поверху. Шестиколонний портик садового, південно-східного фасаду вирішений у тому ж ордері і спирається на терасу, яку несе аркада. З тераси в парк спускаються сходи, що розширюються донизу і переходять у пандус. Обабіч пандуса на п’єдесталах стоять дві мармурові статуї античних богинь, привезені в кінці XIX ст. з-за кордону. Тераса оточена балюстрадою і прикрашена мармуровими й чавунними вазами на п’єдесталах.
Фасадні площини 1-го поверху частково рустовані. Вікна – прямокутні, без облямувань, на 1-му поверсі – з виділеними замковими каменями. Фасади збагачені ліпними деталями над вікнами 2-го поверху у вигляді вінків зі стрічками.
Всі інші споруди садиби підпорядковані головним композиційним домінантам: у парадній частині – палацу, у парковій – ландшафту.
Південно-західна територія парку розпланована за пейзажним принципом: чергування відкритих полян і зелених масивів, відсутність прямих осьових перспектив, наявність покручених стежок на схилах пагорбів
У парку переважали дерева листяних порід – дуб, в’яз, береза. У східній і південній частинах розміщувалися ділянки фруктових дерев. Малі архітектурні форми – альтанки, мости, скульптура і вази з квітами – створювали локальні мікроансамблі, урізноманітнюючи загальну композицію.
Ансамбль садиби П.Ґалаґана в Сокиринцях – найкраще збережений взірець великопанської садиби 1-ї половини XIX ст.
В.В.Вечерський
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 309 – 310.