Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1991 р. Церква святого Пантелеймона

Найяскравішим зразком, чудом збереженою перлиною галицької архітектурної школи XII-XIII ст. є цей храм. Він знаходиться на високому правому березі Лімниці при впадінні її до Дністра (іл.1).

Одним з перших на церкву Пантелеймона (тоді костел св.Станіслава) як на пам’ятку, пов’язану з літописним Галичем, звернув увагу мистецтвознавець Владислав Лущкевич. Вже в 2 половині XIX ст. дослідник переконливо довів приналежність споруди до романського стилю будівництва періоду Давньої Русі. Він помилково вважав костел залишками літописного Успенського собору.

На початку нашого століття ґрунтовні обстеження тут провів доктор історії в ділянці мистецтва Осип Пеленський. Науковець доводив, що церква Пантелеймона – монастирський храм, розміщений на укріпленому передмісті давнього Галича. Всесторонньо дослідивши об’єкт, О.Пеленський продатував його переломом XII-XIII ст. і запропонував графічну реконструкцію церкви (іл.13).

В наш час, починаючи з 1977 р. будівлю храму ретельно дослідив кандидат історичних наук Іван Могитич. Внаслідок архітектурно-археологічного вивчення науковець прийшов до нового більш аргументованого варіанту реконструкції храму (іл.14).

Останніми роками у зв’язку з реставраційними роботами проводились часткові археологічні розкопки всередині церкви експедицією Інституту суспільних наук зі Львова. Несподіваним відкриттям стали численні архітектурні деталі з первісного храму, які були повторно використані при спорудженні центральної крипти в XVII ст. (іл.15). Вони повинні доповнити наше уявлення про колишній вигляд будівлі.

Історія церкви Пантелеймона глибоко висвітлена у книзі О.Пеленського «Галич в історії середньовічного мистецтва» (Краків 1914 р.). Автор поділяє її на три періоди: старий, середній та новий. Протягом старого періоду храм носив титул св.Пантелеймона (покровителя воїнів, лікарів та хоронителя збіжжя від вогню), що підтверджується письмовими джерелами, давніми написами на стінах, а також існуючою донедавна традицією відправ у день цього святого. Церква була центром добре укріпленого передміського монастиря. У першій половині XIV ст. споруда, імовірно стояла без догляду. Тоді на її стінах з’явилась більша частина рисунків. Другий період історії пам’ятки починається в середині XIV ст., коли церква була переосвячена у костел св.Станіслава і стала, як припускає О.Пеленський, центром католицького архієпископства на Русі. Десь поблизу знаходилась резиденція першого католицького архієпископа в Галицькій Русі – Христина. У часі повстання на початку 70-х років храм, правдоподібно, на короткий час перейшов до рук русинів. Та вже в 1375 році архієпископство було поновлено і до його переносу у Львів, що сталося в 1414 р., костел св.Станіслава відігравав роль католицького центру. З 1427 року згідно документів, на які опирається Пеленський, пам’ятка більше як півтора століття стоїть у запустінні і обростає лісом. З 1596 року починається третій період життя храму, пов’язаний з переходом його у власність монахів ордену св.Францішка. До 1611 р. споруду перебудовують у тринавний базилікальний костел, надаючи йому рис стилю барокко. При ньому споруджують монастирський будинок, дзвіницю, а також насипають оборонні вали біля самих стін. Незадовго коло монастиря виникає мале сільце (теперішнє Шевченкове). У наступні часи храм ще неодноразово піддавався руйнуванню. У 1676 році, за походу військ Ібрагіма Шайтана і у 1882 – від пожежі. Постраждала сильно церква і в часи першої світової війни від гарматного обстрілу. У 1926 р. її відремонтували за винятком західного фасаду, який відреставровано в 1965 році. Нині пам’ятку реставрують спеціалісти зі Львова та Івано-Франківська.

Церква чотиристовпна, триапсидна. Загальна довжина храму 19,88 м, а ширина 17,69 м. Всередині споруда квадратна і має розміри 15,26:15,26 м. Товщина стін 1,04 м. Підкупольні стовпи перетесані. Первісна їх форма складна, багатоуступчата. Стовпам відповідають внутрішні та зовнішні виступи стін – лопатки. Стіни муровані з добре тесаних квадрів вапняка, з’єднаних тонким шаром заправи. Горизонтальні верстви кладки, зберігаючи висоту, «обходять» навколо всієї споруди. Фундаменти зовнішніх стін викладені рядами річкового каменю, на розчині з домішками гальки і битого вапняка. Основа ширша від стін на 50-60 см. На кутах споруди фундаменти мають прямокутні виступи. Глибина закладки фундаментів стін 1,4 м, а стовпів – 2,3 м.

Храм має два входи – південний і західний, які акцентовані перспективними порталами. Особливо розвинутий західний портал, прикрашений пишною різьбою (рис. на обкладинці). Апсиди церкви оздоблені аркатурою на високих тонких півколонках з капітелями різного рисунку (іл.12).

Бічні стіни пам’ятки і її бокові апсиди збереглись від первісної будови до висоти біля 7 м, а середня частина західного фасаду – майже до 14 м. Тут над порталом уціліла декоративна квадратна рамка з давнім віконцем. Центральна апсида збереглась до висоти 9,4 м разом з вікном первісної форми.

На зовнішніх та внутрішніх стінах церкви є численні рисунки та написи XII-XVII ст. Один з найдавніших написів датують 1212 роком. Серед рисунків є схематичні зображення давніх церков (рис. на обкладинці).

У церкві св.Пантелеймона органічно поєднались риси давньоруської та романської архітектур. Планувальна хрестовокупольна структура притаманна храмам Давньої Русі, а техніка будівництва з білого каменю та архітектурний декор – романському Заходу. Внаслідок такого синтезу виник своєрідний стиль, притаманний лише будівництву Галицької землі.

Джерело: Лукомський Ю.В. Архітектурна спадщина давнього Галича. – Галич: 1991 р.