Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.

Садиба Л.Кеніга

1996 р. Відтворення історичних ландшафтів ансамблю Шарівської садиби

А.Кривенко

Ансамбль Шарівської садиби – один з найвиразніших серед пам’яток палацово-паркового будівництва України. Попри втрати та суттєві зміни композиційних структур, нинішню занедбаність, він і досі вражає розкішністю природного ландшафту, гармонійно поєднаного із своєрідною забудовою. Садиба розташована на околиці містечка Шарівка Богодухівського р-ну Харківської області, в центрі старовинного Шарівського урочища, масив якого величаво здіймається над широкою заплавою ріки Мерчик.

Розташована садиба на складному рельєфі. Це велика балка, що, простягаючись з заходу на схід, розкривається до заплави ріки. До верхів’я великої балки збігаються п’ять меншин з невисокими, але урвистими схилами, вузькими долинами, по яких течуть струмки, наповнюючись із джерел.

Складається садибний комплекс з трьох частин, що відрізняються за функціональним призначенням, підходом до організації ландшафту та стилістичними ознаками зведених тут споруд. Центральне місце у балці займає палацово-паркова частина, на схід від якої, в гирлі балки, розміщується господарська частина. На заході, в пятьох малих балках – звіринець. Проте, такий поділ не порушує єдності організму великої садиби, площа якої становить влизько 70 га.

Сьогодні майже всю територію палацово-паркової та господарської частини займає тубсанаторій „Шарівка”. Його площа становить 39,3 га. Територія навколо санаторію належить Шарівському лісгоспзагу Харківської області.

Наприкінці XIX – початку XX ст. Шарівська садиба привертає пильну увагу аматорів і фахівців садово-паркового мистецтва. Публікації того часу, щодо історії садиби, мають поверховий характер, але супроводжуються різним ілюстративним матеріалом. У пореволюційний час Шарівську садибу поряд з іншими садибами та палацово-парковими комплексами згадують у літературі, присвяченій історії садово-паркового мистецтва України.

У 1960-х роках В.Корнєєва, архітектор інституту „Укрпроектреставрація”, здійснила обстеження і фотофіксацію головних споруд комплексу. На початку 1970-х років Харківський інститут „Діпролісгосп” виконав інвентаризацію зелених насаджень та розробив проект благоустрою території тубсанаторію „Шарівка”. У 1989 – 1990 рр. співробітники інституту „Укрпроектреставрація” на замовлення тубсанаторію провели комплексні історико-архівні та натурні дослідження садиби для з’ясування історії розбудови ансамблю садиби та окреслення її просторових кордонів.

Виконано інвентаризацію та оцінку існуючих складових елементів садибного комплексу, а саме: архітектурних, дендрологічних та водних об’єктів, дорожньої мережі та гідросистеми. Виявлено й локалізовано втрачені об’єкти об’ємно-просторової композиції садиби. За даними досліджень складено історико-архітектурннй опорний план та розроблено ескізний проект відтворення історичних ландшафтів ансамблю садиби.

Виникнення поселення на місці нинішньої садиби та його назва пов’язані з ім’ям осавула охтирського полку Матвія Осипова Шарого, який 1670 р. придбав „лук та рілля по один бік Мерчика”. 1700 р. тут виникає козацька слобода під назвою „Шарівка” [Филарет Гумилевский. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – M., 1857. – C.225]. Дуже схематичний план Шарівки 1764 р. показує село в оточенні лісу [ЦДІА України. – Ф. 1801. – Оп. 1. – Спр.96. – Арк. 42].

Точна дата заснування садиби поки що невідома. Перші вірогідні свідчення щодо її існування та проведення тут будівельних робіт належать до першої половини XIX ст., а точніше – до 1836 р., коли була зведена Благовіщенська церква у маєтку, що належав Петру Ольхівському [Филарет Гумилевский. Вказ.праця. – С. 226]. Вірогідно, тоді або трохи раніше, збудовано садибний будинок, що становить ядро існуючого палацу. Про „Великий панський будинок” Ольхівських згадує 1875 р. О.Колесов [Колесов А. Шаровская экономия // Сельское хозяйство и лесоводство. – 1875. – № 9. – С. 16]. Саме він говорить про „інші споруди”, мабуть, господарського призначення.

Будівництво садиби розпочали серед вікової діброви, на освітленому сонцем і захищеному від вітрів північному схилі великої балки. Садибний будинок розмістився на середньому рівні схилу, на виступаючому до балки відрозі, звідки відкриваються краєвиди до її низу, де тоді протікав струмок, на протилежний схил, на гребені якого ріс ліс, та до заплави ріки Мерчик. Садибна церква була зведена на найвищому місці, на гребені схилу, куди від палацу підіймалась дорога, обсаджена деревами. Від церкви дорога повертала на захід, де знаходився родовий цвинтар. Характер та місцезнаходження інших споруд, просторові кордони садиби Ольхівських не встановлені через брак документальних матеріалів. З того самого приводу нічого певного не можна сказати про вигляд панського будинку.

Садибна церква, сьогодні втрачена, була збудована в стилі класицизму, Уяву про її вигляд та приблизне місцезнаходження дають фотографії 1910-х років. При натурних дослідженнях виявлено і зафіксовано прямокутну в плані терасу церковного подвір’я, в центрі якого зберігаються залишки підмурків церкви, порослі чагарником. Згідно зі свідченнями тутешніх мешканців її розібрано наприкінці 1940-х років. Слідом за знищенням церкви втрачає значення і дорога „палац-церква”. Сьогодні на її існування вказують залишки рядів фланкуючих дерев. Наявність тут дороги підтверджено також зробленими під час досліджень шурфами. Родовий цвинтар -невелика прямокутна в плані тераса, оточена дубами. Майже всі склепи і надгробки зруйновано.

Обмаль даних не дозволяє відтворити цілісний образ .садиби середини XIX ст., однак з певністю можна твердити, що з будівництвом палацу і церкви було визначено головні центри її майбутньої об’ємно-просторової композиції і задані напрямки подальшого розвитку. Вже тоді визначались основні акценти смислової композиції. Церква – символ духовності, домінує над палацом, що уособлював „світське життя”.

Наступний етап розвитку садиби пов’язаний з діяльністю Христіана Гебенштрейта, який 1869 р. придбав маєток у Ольхівських та розпочав активні роботи з його впорядкування [там само. – С. 7].

На південний захід від садиби, на протилежному березі Мерчика, він розбудовує „Шарівську економію”, щоб за рахунок її прибутків утримувати садибу. У 1869 – 1874 рр. тут будуються ґуральня та споруди, необхідні для її функціонування, прокладається дорога, що з’єднує економію з садибою та Богодуховим [там само. – С. 8].

Водночас садибний будинок, що тоді вже вимагав „значного ремонту”, зазнав ґрунтовної реконструкції. Після проведення робіт ця споруда складалась з низки двоповерхових цегляних об’ємів, які простягались з заходу на схід, підпорядковуючись напрямку природної осі балки. Схил, що збігає на півдні від палацу до дна балки, терасується. Цей композиційний прийом буде використаний і в подальшому.

При підніжжі схилу, на рівні ближньої тераси, на схід від неї збудували оранжерею. Вона складалася з чотирьох одноповерхових цегляних споруд, орієнтованих з заходу на схід. У західному передбачалось житло, у трьох східних були розміщені отоплювальні агрегати. Між ними під скляними дахами, зведеними над цегляними стінами, знаходились власне оранжереї.

На північному сході, де проходить дорога Богодухів – економія, садибу огородили цегляними мурами з двома брамами. Головна брама з двоповерховим об’ємом, так званим будинком варти, позначає під’їзд до палацу. Від другої брами дорога провадить до оранжереї.

Об’ємно-просторова структура згаданих вище споруд та обробка фасадів, витримана у неоготичному стилі, зберігаються і сьогодні.

За часів володіння маєтком Х.Гебенштрейта впорядковується водна система садиби. Споруджують Великий став у верхів’ях балки, Палацовий – на північному сході і Верхній – на північ від останнього. Саме тоді ж закладається дорожня мережа садибного парку. Мабуть, його тоді значно розширили. І хоча ми не маємо солідних документальних матеріалів, напевне значну роль тут зіграли уподобання і смаки господаря. У статті О.Колесова згадуються „сади… посадники та інші заклади, що служили місцем відпочинку і розваг господаря та його родини” [там само. – С. 11]. Л.Строковський твердить, що Х.Гебенштрейт, ботанік-аматор, засадив парк рослинами з акліматизаційного саду І.Карамзіна, з інших губерній Росії, а також іноземними [Строковский Л.H. Шаровский парк. – Харьков, 1878. – С. 6]. Щодо кордонів садиби Х.Гебенштрейта можна твердити, що вони відповідали території палацово-паркової частини.

1894 р., після смерті Х.Гебенштрейта, маєток купує Л.Кьоніг і приєднує до свого, гутянського, землі якого звідусіль оточували Шарівський. Свою діяльність Л.Кьоніг розпочинає з ґрунтовної реконструкції економії. Перебудовує ґуральню, що за рівнем виробництва вже не відповідала вимогам часу, будує житло для робітників і службовців, споруди громадського призначення [Описание Гутянского имения действительного статского советника Л.Е.Кениг. – Харьков, 1897. – С. 29].

Наприкінці 1890-х років розпочинається завершальний етап формування ансамблю Шарівської садиби. Л.Кьоніг здійснює реконструкцію палацу. Простір курдонера на півночі, між двома ризалітами, заповнюється двоповерховим об’ємом з великими залами й балконами. Балкон влаштовується також на південному фасаді між двома баштами. З балконів відкривались широкі краєвиди. З північного боку до галереї від палацу до східного флігеля добудовується об’єм так званого ігорного залу, а з північного влаштовуються широкі сходи.

Реконструкції зазнала й оранжерея. До її об’єму добудовуються ще три рамена оранжерей, що простяглись з півночі на південь, а до східного торця – двоповерховий будинок садівника в стилі модерн.

1901 р. Ф.Кьоніг, син Л.Кьоніга, людина високоосвічена та художньо обдарована, маючи намір „прикрасити садово-парковим мистецтвом садибу”, запрошує Г.Куфальдта, на той час відомого паркобудівника. Цього самого року Г.Куфальдт складає проект реконструкції парку в межах палацово-паркової частини садиби і протягом трьох років займається його втіленням [Куфольдт Г., директор міських садів Риги. Влаштування парку в Шарівці (переклад з німецької). – 1912. – N 41. – C. 201].

Палацово-паркову частину можна поділити на парадну палацову та пайзажно-паркову зони. Парадна палацова збудована за осьовим принципом, що спирається на візуальний та комунікаційний зв’язки палацу на півночі та так звані променади на півдні.

Від палацу північний схил оформляється каскадом з чотирьох терас, на яких розбиваються партери, їх укріплюють підпірними мурами, оздоблюють бельведерами, сполучають парадними сходами. Для відпочинку на верхній терасі влаштовують перголи, на середній терасі зводяться гроти, на нижній -альтанку. Сьогодні зберігаються всі згадані споруди. Площини терас поросли бур’яном, частково самосівом. Шурфи, закладені для визначення планувальної структури партерів, показали, що вони були розбиті суворо за проектом Л.Куфальдта. Також виявилось, що тераси оздоблені системою водовідводу, яка складалась із зливної каналізації, що збирала та відводила поверхневі води з терас та з дренажної, що захищала підпірні мури та їх підмурки від руйнівної дії підземних вод. Порушення нині цієї системи призвело до незадовільного, а місцями й аварійного стану підпірних мурів.

Спускаються тераси до овального в плані басейну, виконаного з бетону, опорядженого двома фонтанами, які сьогодні не працюють. Пізніше його називають „Малим ставом”. Через басейн перекинуто арковий мурований міст.

Від мосту до променади по північному схилу підіймається галявина, фланкована групами дерев. Променада – це круглий в плані бельведер, до якого з заходу та сходу підходять чотирирядні алеї лип з кулястими кронами. В центрі, як показано в проекті Г.Куфальдта, мав стояти павільйон „Глоріетга”. Сьогодні на цьому місці знаходиться кругла в плані клумба. Не видно його й на фотографіях 1910-х років. Пошукова траншея, закладена тут, не виявила залишків підмурків. Господарі, мабуть, не встигли звести цю споруду, що мала бути композиційним центром променади та відігравати важливу роль у завершенні об’ємно-просторової композиції парадної палацової зони.

У проекті Л.Куфальдт розміщує ландшафтні групи та масиви зелених насаджень так, що вони організовували три головні краєвиди променади. З круглого в плані бельведера мав розкриватися краєвид панорами північного схилу балки, на той час поновлений багатьма сюжетами: в центрі – палац з каскадом терас, що спускалися до Малого ставу, на сході – оранжереї та будинок садівника, на заході, над дібровою – височить церква. З західної частини променади мав розкриватися панорамний краєвид, який складався з двох основних сюжетів: Великий став у тальвезі балки та велика галявина, що підіймалась з дна балки по північному схилу та завершувалась павільйоном фазанника. Зі східної частини променади відкривалась глибока перспектива у бік палацового ставу.

Однак це об’ємно-просторове вирішення не було здійснене. Натурні дослідження показали, що розміщення зелених насаджень, навпаки, спрямоване на перекриття візуальних взаємозв’язків парадної палацової та пейзажно-паркової зон, на ізольованість їх об’ємно-просторових вирішень. Більшість краєвидів парадної палацової зони побудовані як пейзажі локального сприйняття, де центральне місце займає палац.

Пейзажно-паркова зона розташована на захід від парадної палацової. Композиційним ядром її служить Великий став. На схилах балки розбитий пейзажний парк з великою кількістю різноманітних листяних та хвойних дерев, декоративних чагарників, з мережею доріжок, що плавно повторюють рельєф, розрахованих на зміну пейзажів-картин, що розгортаються під різними кутами зору. З бельведерів, спланованих на схилах балки, відкриваються краєвиди, що є багатрсюжетними пейзажами, в яких неодмінно присутнє дзеркало ставу.

Порівняння проекту Л.Куфальдта з реальним виглядом парку показує, що проект при втіленні було дещо змінено, частково не доведено до кінця. Павільйони на бельведерах так і не були зведені. Зазнало змін розташування зелених насаджень. Дорожня система була значно згущена. Натурні дослідження показали високий рівень її благоустрою. Дороги, які були головними, передбачали рух транспорту, мощені червоною цеглою; пішохідні доріжки мають покриття з дрібнобитої цегли. Усі дороги й доріжки облямовані лотоками, що збирали поверхові води та відводили до зливоприй-мачів каналізації, мережа якої охоплювала майже всю територію палацово-паркової частини.

На сьогодні дорожня мережа зазнала суттєвих втрат. На багатьох ділянках доріжки вкриті грунтом, поросли травою, а іноді самосівом. Лотоки місцями зруйновано, зливоприймачі замулено, каналізацію порушено. Паркові галявини поросли’само-сівом та диким чагарником, що негативно впливає на декоративний та фізичний стан опорних дерев. Зруйновано окремі ландшафтні групи і композиційна структура парку.

Того самого часу, наприкінці 1890-х років, на початку XX ст. розбудовується господарська частина садиби. Композиційне і візуально вона тісно пов’язана з палацово-парковою. Від палацу до господарського подвір’я, у напрямі з північного заходу на південний схід ішла пряма дорога. В напрямі цієї дороги з балкону палацу на східному фасаді розкривався широкий краєвид на забудову господарського двору та заплави Мерчика. Ансамбль споруд подвір’я також добре оглядається з мосту над Малим ставом.

Планувальна композиція забудови господарського двору мала дві осі, що перетиналися під прямим кутом. Поздовжня вісь відповідала напрямку згаданої дороги, що провадила на південний схід від палацу. На ній, перед брамою на господарське подвір’я є невелика напівкругла площа. За брамою, на подвір’ї дорозі відповідала вулиця, яку фланкували корпуси-стаєнь і возовень. На північному сході вісь замикав будинок манежу (не зберігся). На поперечній осі стояли: з південно-західного боку – двоповерховий будинок управителя, а з північно-східного – гараж. У північно-східній частині подвір’я на північний захід від гаражу стояла електростанція та павільйон насосної станції. На північному сході – робітничі казарми.

Зовнішній вигляд споруд комплексу, зведеного цивільним інженером К.Шульцем та архітектором Якобі, цілком відповідав домінуючому в ті часи стилю модерн, що відбилося у композиції об’ємів, які мали виразний асиметричний силует, складні форми дахів і завершень, характерні віконні та дверні отвори і їх заповнення, засоби декорації. Особливості зведеного ансамблю свідчать про те, що тогочасні господарі Шарівської садиби були не тільки дбайливими і прогресивними, а й людьми, досить обізнаними з новітніми течіями в архітектурі.

У 1910 – 1912 рр. на північно-західному гребені балки будівельною фірмою „Миріц та Герасимов” збудовано два павільйони фазанника, а також будинок доглядача за ними [Складовский Н.В. Имение „Гути”. 30 лет свекловодческого хозяйства. – Харьков, 1919. – С. 73]. Ці споруди, як і попередні, витримані в стилі модерн.

Знайомство з об’єктом дозволяє твердити, що ми маємо’перед себою взірець великого” палацово-паркового і господарського комплексу, що зберіг донині здебільшого первісний вигляд і структуру, яка склалася протягом останніх двох століть і при дбайливому відношенні до його збереження і відновлення ми можемо мати ще одну перлину культурної спадщини України.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 115 – 121.

Вкладені елементи

А – палацово-паркова частина садиби 		(І – парадно-паркова зона, 		ІІ – пейзажно-паркова зона) 	Б – господарська частина садиби, 	В – звіринець, 	Г…
Ситуаційна схема Шарівської садиби
1 – палац 	2 – тераси 	3 – оранжереї 	4 – будинок садівника 	5 – басейн 	6 – променада 	7 – павільйон „Глоріета” 	8 – головна брама з будинком варти…
План реконструкції садибного парку, виконаний Л.Куфальдтом 1901 р.
1910-і роки. Павільйон на нижній терасі. Фото
1910-і роки. Павільйон на нижній терасі. Фото
Головна брама та так званий будинок варти
Головна брама та так званий будинок варти

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 319

Модифіковано : 31.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.