Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

2010 р. Хто розпалить камін у садибі Мсциховського?

Олена Осoбoвa

Дата: 15.12.2010

Перевальські степи вже наїжачилися жорсткою травою, і треба знати дорогу, щоб у краї похмурих териконів знайти оазу колишнього дворянського маєтку в Селезнівці. Казимир Мсциховський, який фактично заснував шахтарський Перевальськ, у закруті рік Качка й Біла побудував справжній замок. От як описує місцевість Г. Лукомський у 1916 році в журналі “Столиця і садиба”: “Цей недавно дикий край… тільки в другій половині XІX ст. населяється іноземними культуртрегерами. Тому так мало тут садиб. І от край… потрапляє в руки підприємців”.

Коштовності тільки в описах

Виникнення садиби Селезнівка відносять до XVІІІ ст., коли почалася розробка в цих місцях Олексіївським гірничопромисловим товариством родовищ кам’яного вугілля. 1889 року сюди приїжджає дійсний статський радник інженер-шляховик Казимир Мсциховський і стає головою правління Селезнівського товариства кам’яновугільної та заводської промисловості.

Садиба в Селезнівці, ймовірно, на той час уже існувала, тому що тамтешній парк був закладений поміщиком Графовським. У 1890 році земля переходить до Мсциховського. Казимир Людвігович для будівництва основного комплексу запрошує двох архітекторів, котрі згодом стануть знаменитостями. Сергій Гінгер зведе саму дворянську садибу, вдало поєднавши російський стиль з італійським. Леонід Руднєв (тоді ще московський студент, котрий у майбутньому прославиться проектами будинків МДУ й Міністерства закордонних справ у Москві) – церковнопарафіяльну школу й будинок для вчителів у Селезнівці.

Гінгер зрозумів свого замовника: і його ностальгію за готичними спорудами рідної Польщі, і його прагнення вжитися в устрій нової батьківщини. Звичайно, сьогодні вже не побачити тут описаних у 1916 році журналістом і мистецтвознавцем Г. Лукомським коштовних творів мистецтва. Чавунні вази, що прикрашали вхід, відлиті у 1901 році на Паризькому ливарному заводі, і були точною копією мармурових, що зберігаються в Луврі.

Лише ці десятипудові вази з давньогрецькими сатирами й збереглися на церковному дворі храму Олександра Невського, що поєднаний із замком Мсциховського підземним ходом. Перські килими, стародавні меблі потонули в революційних хвилях.

Але й донині в Селезнівці зберігся кабінет, або радше мисливська кімната. Там обшиті цінним деревом стіни, підшивна стеля, що спочиває на масивних дерев’яних балках. Камін, прикрашений різьбленими елементами з дуба, можна розпалити. Ще “живі” елементи ліпнини стелі, на якій зображені музичні інструменти. Це непряме підтвердження, що в кімнаті з величезним вікном, яке виходить у сад, мешканці садиби й гості, що приїжджали в маєток з Петербурга й навіть з Парижа, насолоджувалися живою музикою, яка лилася із внутрішнього балкона, де сиділи музиканти.

Хто-хто в маєтку жив?

Колись садиба Мсциховського характеризувалася як унікальний для Донбасу музей, що містить колекцію рідкісних предметів мистецтва. Сьогодні про це нагадують тільки шматочки мозаїки підлоги, фрагменти ліпнини на стелях та дубове поруччя парадних сходів. Це те, що не вдалося зірвати й винести місцянам після від’їзду поміщика, ані махновцям, ані безпритульникам з дитбудинку, котрий розташувався у садибі в 20-ті, ані чиновникам Ворошиловського будинку відпочинку – у 30-ті, ані завгоспам туберкульозного диспансеру – у 50-ті, ані наркоманам – останнім офіційним господарям садиби у 80-ті, коли у Селезнівці відкрилося 1-е відділення обласної наркологічної лікарні.

Ось така доля у маленького палацу, вибудуваного зі світло-охристого тесаного каменю-дикуна. Щоправда, у 1990-ті роки крісло Мсциховського, куплене випадково у правнука садівника поміщика, привело до садиби підприємця Сергія Чігвінцева. Він побачив різьблені ворота, по обидва боки яких розташовані різновисокі вежі, золотавий палац, столітню тополю в шість обхватів. Але помітив також, що дах палацу з тривогою чекає дощу, а будиночок для прислуги от-от завалиться. Тож кинувся рятувати Селезнівку.

Співробітники його підприємства зміцнили дах, відновили труби, які з’єднують чотири каміни, таким чином, що гаряче повітря може опалювати приміщення, зупинили грибок, який об’їдав стіни. Вражаючі відкриття робив Чігвінцев з товаришами: знімали грубий шар синьої фарби з підвіконь – і виявляли… білий мармур. Віддирали білу фарбу з дверних прорізів – і знаходили морений дуб у відмінній цілості. Розрізали лінолеум у парадних кімнатах палацу – і оголювалася італійська мозаїчна плитка. Розбирали шлакоблок – і відкривався вхід до зимового саду.

В одній з кімнат садиби виявили картину на стіні, у фігурній рамці в стилі модерн. На ній зображено дівчинку з розпущеним волоссям, у довгій сукні з легким шарфом, що біжить полем кудись удалину. Виявилося, що існує легенда про дочку поміщика, яка чи то померла, чи то зникла безвісти дуже юною.

Хай краще руйнується, ніж ремонтується

Підприємець Чігвінцев хотів оформити в оренду Селезнівку на 49 років, сподіваючись повернути палацу величний вигляд, а землякам – перлину архітектури в краї вугільних териконів. Але в обласному відділі архітектури сказали, що заміський ансамбль належить до визначних пам’яток Луганщини. Одним словом, оренду оформити не дозволили. Тож замок Мсциховського залишився сам на сам із дощами, безхатьками й часом.

“Сьогодні для нашої територіальної громади садиба не візитна картка, а головний біль. Гірко дивитися, як будинок руйнується, а грошей на відновлення в бюджеті немає”, – каже виконуюча обов’язки голови Селезнівської селищної ради Надія Лузанова.

“Ми провели конкурс на передачу цього комунального майна в оренду, але коли стали оформляти документи, зіштовхнулися з проблемою. Бюджетний кодекс на 2010 рік визначає здачу в оренду комунального майна на термін не більше, ніж до 1 січня 2011 року. Але для того, щоб провести реставрацію, відновити садибу після стількох років руїни й запустіння, потрібні чималі гроші. А потенційних інвесторів не влаштовують строки оренди в один(!) рік. Тож доля маленького замку невизначена”.

Головний архітектор Перевальського району Ігор Косинога вважає, що маленький замок можна було б віддати в оренду під приватне володіння на певних умовах. Обов’язково – обумовити можливість для туристів відвідувати садибний комплекс у визначений час. “А головне – замку потрібний господар”, – упевнений Ігор Леонідович.

Надія Лузанова в свою чергу мріє, що комплекс удасться передати в оренду під реставрацію розкішного банкетного залу. “Тут можна проводити костюмовані бали, весілля, успішні зустрічі підприємців. І для селян тоді б з’явилися робочі місця”, – говорить Надія Анатоліївна. “Тут парк в 22 гектари. Це зона відпочинку для всіх. Тож повинен бути культурологічний туристичний комплекс. Унікальна будова може приносити дохід громаді”, – підкреслює завідувачка відділу культури Перевальської райдержадміністрації Ірина Калганова.

Добровільна сторожиха колишнього маєтку Людмила Коваль розповіла мені тутешню легенду про старого садівника, якого пан запросив з Польщі. Дивний парк створив Марцин Хубецький. І поховати просив у колі з восьми сосен, яке облаштував у глибині зеленого масиву. Щоправда, до наших днів із цих сосен дожила лише одна. Нинішньою весною депутат Селезнівської селищної ради Сергій Личаний своїми руками випиляв й встановив дубовий хрест на могилі старого садівника.

Поки дворянська садиба чекає на власника, стартував третій загальнонаціональний конкурс “Сім чудес України” серед палаців, фортець і замків. Від Луганської області за перемогу боротиметься садиба Мсциховського, тому що є унікальним для сходу України зразком замкової архітектури, і нічого подібного по цю сторону Дніпра більше немає.

Джерело: «Урядовий кур’єр»