Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

Церква Різдва богородиці

Церква Різдва богородиці

Церква 1727 р. [Шематизм єпархії Перемиської на 1925 р., с. 198].

Церква збудована в сер.16 ст. Існуюча будівля споруджена в сер.18 ст. [Історія міст і сіл УРСР : Львівська область. – К. : ГРУРЕ, 1968 р.].

Церква Різдва богородиці 1728 р. (вул.Міцкевича) [Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. – К.: Наукова думка, 1987 г., с. 336].

м. Самбір.

Самбірський.

Церква Різдва Пр. Богородиці. 1738.

Найраніші згадки походять з 1507 р.

Привілеєм з 20 січня 1554 р. королева Бона дозволила самбірським українцям збудувати храм в середмісті. На підставі цього привілею у 1558 р. збудовано дерев’яну церкву, яка стояла до 1738 р. В цьому році дідич села Радлович Ілля Комарницький поруч з дерев’яною збудував сучасну муровану церкву. У 1841 р. її відновлено і помальовано, але довший час вона стояла без іконостасу. У 1855 р. старанням тодішнього судового радника Михайла Качковського прибудовано нову захристію, у якій помістили портрети фундаторів. У 1865 р. церкву розширили добудовою вівтаря, іконостас та престоли вирізьбив Михайло Федорчак з Пряшева, ікони малював маляр Яблонський. У 1886 р. ікони та престоли обновив маляр Сисінський.

Наступна зовнішня обнова відбулася у 1893 р., а у 1894 р. церкву помальовано всередині мистцем Корнилом Устияновичем. За пароха о. Щавинського у 1900 р. оздоблено захристію, до входу прибудовано пригінок, замінений пізніше на ґанок для відправ у ньому під час відпустів. У 1908 р. з матеріалу розібраної плебанії підвищено дзвіницю, а у 1912 – до церкви добудовано дві бокові нави, в результаті чого вона значно розширилася. У 1935 р. реставрація стінопису Корнила Устияновича та доповнення його новим здійснив маляр Володимир Запорізький, емігрант з Великої України.

В церкві знаходилась чудотворна ікона Богородиці. Чудотворною вона стала у 1727 р. До цього часу ікона перебувала в домі міщанки Олени Добрянської. Після першого чуда її перенесли до церкви, тоді ще дерев’яної, а відтак – до мурованої. За свідоцтвом Олени Добрянської цю ікону якийсь мандрівник залишив її у шваґра Івана Становича, міщанина самбірського. Після смерті останнього під час епідемії чуми у 1705 р. ікона перейшла у спадок Добрянській. Перша коронація чудотворної ікони відбулася у самбірській церкві 28 вересня 1928 р. її провів перемиський єпископ Коциловський в асисті римо-католицького суфрагана перемиського Фішера. Ікона пропала після другої світової війни.

В крипті церкви похований перемиський єпископ Атанасій Шептицький (помер 1779 р.) та її ктитори. По другій світовій війні весь час була чинною як парафія Російської православної церкви.

Незгода між вірниками громад УАПЦ та УГКЦ призвели до будівництва у 1992 р. двох нових храмів для кожної з громад. Греко-католицька церква споруджується за проектом архітекта Л. Королишина та інженера Р. Мишка.

Архів відділу архітектури та реставрації храмів Львівської архиєпархії УГКЦ.

Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 146 Галицьке намісництво, опис 20, справа № 1593.

Центральний державний історичний архів України у Львові, фонд 159 Галицька фінансова прокуратура, опис 9, справа № 2116.

«Вістник». – Відень, 1850, № 68.

«Нова Зоря». – Львів, 1928, № 65.

«Слово». – Львів, 1868, № 32; 1879, № 136; 1886, № 97.

Семчишин В. Короткий хронологічний літопис міста Самбора. – Самбір, 1992, c. 10, 22, 26, 42.

Шематизм греко-католицького духовеньства злучених єпархій Перемиської, Самбірської і Сяніцької на р.Б. 1934. – Перемишль, 1934.

Budzyński Z. Sieć parafialna prawosławnej diecezji Przemyskiej na przełomie 15 i 16 wieku. // Polska – Ukraina 1000 lat sąsiedstwa. – Przemyśl, 1990. – T. 1 – S. 135 – 155.

Lustracja wojewódstwa ruskiego 1661 – 1665. – Ossolineum. – Cz. 2. Ziemia Lwowska. 1974. – S. 149.

Джерело: Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. – Льв.: 1998 р., с. 540 – 541.