Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Церкви України: Закарпаття

Пилипець Міжгірський район

Церква Різдва пр. богородиці. 1762 (або 1780). (УГКЦ)

У документах Пилипець уперше згадують в 1463 р. Назва села походить від імені першопоселенця – вівчаря Пилипа.

Першу церкву св. Параскевії збудували в урочищі Закуття близько 1510-х – 1520-х років, але вона згоріла.

Друга церква Благовіщення Господнього, що була збудована посеред села, на пагорбі Юрчика в 1671 p., згоріла в 1758 р.

У 1801 р. в селі були дві дерев’яні церкви – головна на 340 вірників і друга, мала, на 120 вірників у верхньому кінці. Верхня церква вже тоді була в поганому стані, і речі з неї перенесли до нижньої, яка дотепер стоїть в урочищі Гелетечівське.

За однією з версій, церкву збудували із смерекових брусів з 1759 до 1762 р. (за іншими даними – в 1780р.), а теперішнього вигляду вона набула після перебудови в 1841 р. (табличка з цією датою прибита на північній стіні нави).

Від споруди 1762 р. лишився тільки зруб. На верхній платві ґанку написано 1851 p., можливо, дату ремонту. Наступні ремонти проводилися в 1941 та 1961 роках.

У 1979 р. церкву перекрили новими драницями. Розповідають, що в 1939 р. угорське окружне керівництво пропонувало громаді збудувати муровану церкву взамін на деревину липи, ясенів та яворів, що росли кругом церкви, але люди відмовилися.

Інтер’єр прикрашає трирядний іконостас. “Царські двері” зроблено в 1905 р. Зафіксовано написи на жертовнику:

“Сей образ нарицаеми жетровник [sic!] сооружила раба бо… | Параця | и со чади своими…”

Поверх ікон першого ярусу:

“Изволеннъ отца поспішениемъ сина и діствомъ стго дха сия апостоли и с празниками и с про[ро]коми и з аръхиереомъ соружилъ рабъ бжиГрицъ Ложанъ со женою своею Праскевиею и со чади своими и з Иваном своим затомъ…”

На іконі Спасителя:

“Сиу икону | исправль | рабъ божиї | Василъ Гусикъ | и с своею женою | Євкою за свое зд | равие и за отпущенїе гріховъ своихъ”

Церква – велика, з крутими двосхилими дахами. Смерекові підвалини мають перетин 23: 44 см, бруси зрубів – 21: 31 см. Бабинець і нава – однаково широкі. Нава перекрита коробовим склепінням, бічні зруби – плоскою стелею.

Нижня частина вежі вкрита ґонтом, а верхня – вертикально обшита дошками з фігурно обробленими нижніми кінцями та імітацією годинників. Додають декоративності барокові форми завершення – баня, ліхтар з главкою, розвинуті карнизи. Зустрічаємо тут і нове явище, порівняно з бароковими церквами сусідньої Воловеччини – вишукану аркаду нижніх голосниць та чудовий архітектурний елемент – ґанок із профільованими стовпчиками, тепер, на жаль, закритими новою обшивкою з дощок і скла. Форми споруди – суворі та величні.

Поряд стоїть монументальна дерев’яна дзвіниця, збудована, можливо, в 1758 р. Підвалини мають перетин 30: 34 см, бруси стін – 18: 25 см. Нижній зрубний ярус вкриває опасання, місце переходу зрубу у верхній каркасний ярус закрите дашком. Верхній ярус обшитий вертикально дошками і завершений восьмисхилим шатром. Покриття опасання і шатра – бляшане.

Старі дзвони забрали в Першу світову війну, три нові встановлено в 1924 р. Анна Сичкун та Михайло Остапі подарували дзвін на ім’я “Михайло”.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 447 – 450.