Посрамистася вої Іісуса Христа

Людмила Міляєва

6. «Посрамистася вої Іісуса Христа» (81:61 см) – досить рідкісний «страсний» сюжет. У Потеличі він особливо цікавий [найближче він до одноіменної гравюри з «Євангеліона», Львів, 1644, друк. Успенського братства]. В «страсному» циклі, як уже мовилось, пейзаж на відміну від зображень південної стіни, іконно умовний. Архітектурні плани не дають реального відчуття міста і створюють враження стафажу. Невідомо, як вирішувався пейзаж у сцені «Моління про чашу», де охоче порушувалась умовність у зображенні гір з лещадками. Тут лещадки замінено майже реальними пагорбами з деревами, дуже конкретною огорожею [Пор. фреску «Моління про чашу» в Троїцькій замковій каплиці Любліна (1418) і твори богемського майстра Віттингауерського олтаря (бл. 1380) і майстра Райгернерського олтаря (бл. 1420), гравюру Biblia Leopolity, Kraków, 1577. розписи церкви св. Юра в м. Дрогобичі і 1656)], іноді, коли воєдино об’єднувалися два сюжети – «Моління про чашу» та «Посрамистася вої…» – спорудами [«Страсті» XVII ст. (музей м. Сянока, ПНР)], що нагадують комори.

«Огород» за річкою Кедрон – місце дії легенди в потелицьких «Страстях» – має вигляд огородженого дерев’яним парканом з усіх боків двору з хвірткою; сюди входять воїни з алебардами. Частина їх, посоромлена, лежить, а перед ними – в сяючій мандорлі – Христос. Праворуч, за огорожею – будівля. Завдяки на диво гарному колоритові, на зображення (що має вигляд ескізного) можна дивитися як на пейзаж. В ньому багато повітря, простору і якоїсь особливої незбагненної чарівності кольору. Сюжетна зав’язка в сцені майже втратила свій зміст. Задум, напевно, не пережито автором, який дуже загально змалював постаті воїнів; йому було досить прорисувати серед юрби двоє облич і намітити стрій алебард, щоб створити враження маси. Очі воїнів він малював зовсім просто – у вигляді ком. Та и сам Христос в цьому сюжеті зовсім не такий натхненний, як у «Тайній вечері». Художник захопився пейзажем, який, незважаючи на всю буденну вбогість мотиву, вражає своєю мальовничістю. Рожева огорожа гармонійно поєднана з коричневою землею, з постатями воїнів у сіро-білому одязі. Христос у рожевуватій мандорлі, окантованій темно-червоним і сірим, гарно вписується в простір; за всією умовністю перспективи він здається глибинним через контраст синього тла (що читається тут тільки, як небо) з білосніжною архітектурою. Двір досить сміливо, як для початку XVII ст., закомпоновано в прямокутне поле клейма. Для того щоб показати його замкненість, майстер зводить нанівець частину огорожі першого плану, що рідко можна зустріти в малярстві того часу.

Як і в клеймах верхнього регістра, архітектурні плани з’єднують один сюжет з іншим, створюючи в композиції «страсного» циклу мальовничий і ритмічний каркас. Разом з блакитним тлом він має дуже велике значення в багатофігурних композиціях («Поцілунок Іуди», «Приведоша Іїсуса Христа до Каїафи»).