Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

1976 р. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України

С. Таранушенко

Троїцький собор, збудований в 1775-1778 р.

[Павлуцкий Г. Деревянное церковное зодчество на Украине. В издании: И. Грабарь. История русского искусства. СПб., 1909-1915;

Нариси історії архітектури Української РСР (Дожовтневий період). Київ, Держбудвидав УРСР, 1957;

Павлуцкий Г. Древности Украины. Киев, 1905]

За планом пам’ятка належить до хрещатих дев’ятидільних, з дев’ятьма верхами.

Дату закладення новомосковського Троїцького собору дослідники подають неоднаково. Г. Надхин [Надхин Г. П. Церковные памятники Запорожья. М., 1877] і Д. Яворницький [Эварницкий Д. Запорожье в остатках старины. СПб., 1888, стор. 69] зазначають 1773 р., а Ф. Макаревський [Макаревский Ф. Материалы для описания церквей Екатеринославской епархии. Екатеринослав, 1880, т. 1, стор. 309] показує 1775 р. Документи з архіву Запорізької Січі дають такі відомості: 1 травня 1773 р. кошовий Січі Калнишевський звернувся в Київ до генерал-губернатора Ф. М. Воейкова з «Доношением», в якому просить дозволити посланим від Січі нарочним купити «надобное число в плитах дерева на церков к постройке способное». 3 іншого документа того ж архіву ми дізнаємось, що посланці Січі купили «чотири плоти деревні» (всього 559 колод). Дерево було сплавлено Дніпром до гирла річки Самари. В листопаді 1773 р. самарський полковник звернувся до кошового Кал-нишевського з «Доношением», в якому пише: «оная деревня необходима следующей зимой», висловлюючи побоювання, що дерево «водою подойтись и росплистись может», просить дозволити перевезти його в Самару. Отже, плитове дерево потрапило до Новоселиці лише взимку 1773-1774 рр.

Церкву будували протягом 1775-1778 р. В 1780 р. закінчено виготовлення іконостаса, бокових престолів, про що свідчить «Опис церковного майна за 1781 рік», про який згадує Надхин.

Церкву збудовано з соснових, а частково й з дубових брусів. Церква була соснова на дубових підвалинах висотою понад 30 саженів.

За рік закінчення будування церкви Надхин приймає 1778, бо в січні 1779 р. майстру Якиму Погрібнякові було видано «Атестат». Надхин так оцінює пам’ятку: «Достоинство ее – в необыкновенном изяществе общих очертаний и в смелой до дерзости постановке. Надо взглянуть на эту церковь днем, едучи по харьковской дороге из Конграда, откуда в первый раз открывается самарская долина. Это издали что-то поражающее. Надо посмотреть на нее в ясный летний вечер с берега Самари, когда нельзя распознать, из какого материала она построена; тогда представится на горе в розовом отблеске потухающей зари величественный монументальный силуэт ее, который поспорит красотою рисунка со многими…»

В 80-х рр. XIX ст. Новомосковська церква потребувала ремонту. Виникла потреба замінити її новою, синодального стилю. Місцеві діячі культури на чолі з Надхиним і Яворницьким розгорнули широку кампанію в пресі і у відповідних установах, домагаючись збереження пам’ятки. В 1887 р. було здобуто «высочайший указ», за яким церкву мали «возобновить в точности, с сохранением всех особенностей». «Разборка стен началась 2 октября прошлаго года и окончена к концу того же месяца. И в обновленном виде собор будет деревянным и девятиглавым, каким он был в первоначальной постройке. Старое дерево, из которого построен был собор, по разборке оказалось почти совершенно истлевшим, особенно в нижних частях собора; и предполагавшаяся первоначально лишь перекладка и пересыпка стен собора с заменою нескольких прогнивших колод новыми, превратилась в постройку заново, из почти всего нового леса… Неразобранным пока остался каменный фундамент, подведенный под деревянные стены собора в сравнительно недавнее время. Разобран он будет весною 1888 г. и на его место заложится новый» [25, т. XX].

Фотографії існуючої новомосковської церкви, фото зруйнованої в 1887 р., зведеної в XVIII ст. церкви, обмірні креслення та наші нотатки, складені в 1928 р. під час обслідування церкви в натурі, переконують нас в тому, що від старої, збудованої Я. Погрібняком в 1773-1778 р. церкви, до нас дійшло тільки фото; існуюча, збудована в 1888 р., церква схожа на попередню, але в якій саме мірі, ми не знаємо, тому вважати її відтворенням попередньої немає ніяких підстав.

[Таранушенко С.А. Монументальна дерев’яна архітектура лівобережної України. – К.: 1976 р., с. 247 – 248]