Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

^Мюнхен м

1992 .р. Ікони Михайла Мороза

Михайло Мороз (народився 1926 року в Києві) виявляв зацікавлення до іконопису з юнацьких літ, зокрема був захоплений розписом Кирилівської церкви М.Врубелем та Їжакевичем, але вчитися зміг щойно після закінчення другої світової війни в майстерні Києво-Печерської лаври, де навчали найвидатніші учні Їжакевича. Після примусовою закриття монастиря й робітні Мороз працював завдяки набутим знанням і досвідові чотири роки над відновленням фресок Софійського собору, а в 1952-1956 роках відвідував Київський художній інститут, який закінчив, здобувши диплом скульптора. На міжнародному фестивалі молоді в Москві 1957 року його скульптура була відзначена медаллю. Працюючи над різними пам’ятниками й беручи участь у виставках. Мороз ніколи не поривав з іконописом.

З 1977 року в Мюнхені M.Мороз став членом Професійної спілки образотворчих мистців Німеччини, беручи участь у традиційних весняних виставках у Будинку мистецтва, а також, у салонах Спілки мюнхенських мистців. Його першу індивідуальну виставку, виключно присвячену іконі, влаштував у 1983 році в своїй великій залі Український вільний університет у Мюнхені. Це був внесок іконописця у відзначення тисячоліття хрещення Русі-України (988-1988).

Репродуковані тут твори зі згаданої виставки так схарактеризував у своєму есеї мистецтвознавець, ректор університету Володимир Янів:

“Мороз на нинішню виставку дав також одну „нерукотворну” ікону – один із найулюбленіших та найчастіших мотивів Христового обличчя… Ця ікона дає підставу говорити про незаперечні впливи київської школи іконопису на Михайла Мороза. Насамперед звернім увагу на обрамування хустки з досить рідкісним декоративним мотивом, що нагадує народну творчість, але без фольклористичних перебільшень: взір доволі дискретний, але вказує на схильність українського мистця іти за традицією ніжної вишивки. В обличчі „людське” відступає на задній план, – за винятком краси: нематуті сліду реалістичних зображеньтерпіння, а тільки підкреслена божественна рішучість іти своєю хресною дорогою до хреста, якого зарисовано в авреолі. Глибоко посаджені очі глядять у далечінь, повні добра й любові, але також і турботи про тих, кому його хрест стане їхнім власним хрестом, що його вони – тисячі – мужньо пронесуть на своїх плечах… Характерні для ікон вузькі губи – рішуче затиснені у незламній постанові витривати, – а проте нижня ніби виявляє легкий сумнів, чи Чоловічий Син виявиться гідним Божого післанництва. Проте ж усе обличчя доводить таки, що гідність Він збереже, як найвищу чесноту, яка також людину підносить до Бога -для звершення добра завдяки безконечній любові…

Замкнена композиція в „Хрещенні в Йордані” – також із дискретно декоративними скелястими урвищами… Йордан перетворюється на водоспад, а його спливаючі хвилі мають доповнити святу дію Івана Предтечі. Зрештою, подібно доповнює акт хрещення на вище доручення світляний промінь всюдиприсутнього св.Духа, втіленого у формі голуба. Св.Іванові наїжачуються на голові клубки волосся, начебто піднесені внутрішньою енергією до небес, щоб виблагати в Бога Отця благословіння для Сина і для Його післанництва на землі…

Дорогі нам виставлені ікони таки наших рідних українських святих – першої нашої княгині-християнки, св.Ольги, рівноапостольного св.Володимира, що йому Україна завдячує хрещенням. Зрештою, треба й тут підкреслити, що ікона св.Ольги нагадує нам два зображення іншої нашої княгині, Ярославни, як вона оплакує недолю свого “Лада” – кн. Ігоря Святославича у половецькому полоні: у шляхетно стилізованих лініях малярки (Я.Музикової) та графіка (Я.Гніздовського). Це ще один доказ, наскільки наш іконопис, з одного боку, впливав на світське мистецтво, а з другого, навпаки, відмолоджувався його свіжими соками, злагіднюючи контрасти… При певній „секуляризації” ікон, але завжди без порушення основних засад, які так різко помітні в релігійному малярстві Заходу, чи точніше, у церковному мистецтві взагалі, треба зауважити, наскільки одуховлюеться в певному сенсі світське мистецтво, зокрема у зображенні іс І оричних подій чи в історичних портретах. Звичайно, грає тут певну ролю і одяг, але не тільки він, – також і самі постаті з їхніми стилізованими лініями, які нагадують давню схематизацію. В тому напрямку пішла, наприклад, школа „бойчукістів” (чи, неособово, монументалістів) [19]20-тих років – буйного відродження української культури з виразною тенденцією „до джерел”, тобто до традицій у зразках, але й до власної духовності у зовнішніх традиційних виявах… Доводиться тільки радіти, коли саме виставка породжує проблеми, як і тепер: проблему нерозривного сплетіння світського й духовного, однаково в українському мистецтві, як і в усьому житті, та й в усій життєвій настанові. Усе це, незаперечне, дуже промовисте”.

Джерело: Пам’ятки України, 1992 р., № 2-3, с. 36 – 37.

Вкладені елементи

Хрещення
Хрещення
Св.Ольга
Св.Ольга
Св.Володимир
Св.Володимир
Спас нерукотворний
Спас нерукотворний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 445

Модифіковано : 17.02.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.