Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

^2005 р. Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський

Життя і творчість Йова Кондзелевича

Тарас Откович

Історія українського мистецтва щедра на постаті, творчий шлях яких складний, загадковий і сповнений суперечностей. Навколо багатьох з них і нині точаться дискусії, висуваються різні взаємовиключаючі версії. Такий стан речей пояснюється недостатньою інформацією та браком фактів їх життя й творчості.

Один з таких митців періоду українського бароко – Йов Кондзелевич – постать геніальна і водночас загадкова. Видатний художник, про якого в різні часи написано досить багато, та проте його ім’я й досі оповите легендами та гіпотезами. Скупі факти та дати його життя відомі тільки по декількох згадках в документах різного походження, а в першу чергу – по його роботах. Можливо багато документів, на основі яких можна було встановити багато фактів з життя Йова Кондзелевича та й самої Жовківської малярської школи, згоріло в 1833 році під час великої пожежі, яка знищила велику книгозбірню в церкві Різдва Христового [Парцей Мирон. Стародавня Жовква. – Львів: Світ, 2005. – С. 40. Свєнціцька В. Іван Руткович та становлення реалізму в українському малярстві. – Київ, 1966. – С. 83. 2. Gembarowicz Mieczysław. Szkice z historii sztuki XVII w. – Toruń, 1966. – S. 272] [Пожежа сталася в ніч з 17 на 18 травня. Окрім церкви Різдва Христового, згорів домініканський костьол, синагога та 133 будинки] (очевидно, що там було багато документів, що стосувалися життя міста Жовкви).

В особі Йова Кондзелевича поєднався майстер європейського рівня і водночас скромний чернець “недостойний ієромонах”, як він підписав себе на одній з ікон. Та насамперед він – автор величного шедевру доби бароко – іконостаса церкви Воздвижения Чесного Хреста з монастиря Скит Манявський.

Йов Кондзелевич народився 1667 року, неподалік Львова, в місті Жовкві [Жолтовський П. M. Станковий живопис // Історія українського мистецтва. Т. 3. – Київ, 1966. – С. 202. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 44. Жолтовський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 56. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991.- С. 275], яке було на той час значним торгівельним та мистецьким осередком Західної України. Тривалий час [до середини 60-х років XX ст.] батьківщиною Йова Кондзелевича вважалася Волинь [Логвин Г. Н. Украинское искусство Х-XVIII вв. – M., 1963. – С. 216. Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 197], оскільки більша частина його життя й творчості пов’язана з цим краєм [найраніші відомі роботи Кондзелевича, створені на Волині]. Лише 1966 року львівський дослідник Мечислав Гембарович [Gembarowicz Mieczysław. Szkice z historii sztuki XVII w. – Toruń, 1966. – S. 272] висловив думку про жовківське походження Йова Кондзелевича, посилаючись на запис з візитації [по інших даних – це реєстр особового складу василіянських монастирів 30-40-х років XVIII ст. (див. Александрович Володимир. У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 27)] Білостоцького монастиря під датою 24 травня 1740 р. [Gembarowicz Mieczysław. Szkice z historii sztuki XVII w. – Toruń, 1966. – S. 272, 274 (Державний архів Тернопільської області, ф. 258. оп. 1. 1194, арк. 7)], за яким чернець маляр Йов Кондзелевич з Жовкви мав на той час 73 роки, з них 54 був ченцем і 47 – священником. Із запису Йова Кондзелевича у пом’янику скиту Манявського [Сидор Олег. Смиренний Іов Кондзелевич // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8] (а також, зіставляючи дані про записи в братському пом’янику, поминальників Почаївського та Загоровського монастирів [Бірюліна Олена. Реєстр духовних осіб Луцького братського помяника. // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VII міжнародної наукової конференції з волинського іконопису, м. Луцьк, 27 – 28 листопада 2000 р. – Луцьк, 2000. – С. 36]) деякі дослідники припускають думку, що його батьки мали імена Текля і Андрій, і що у родині вже були монахи Лука, Йона та Йоіль [Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8; Бірюліна Олена. Реєстр духовних осіб Луцького братського помяника // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VII міжнародної наукової конференції з волинського іконопису, м. Луцьк, 27 – 28 листопада 2000 р. – Луцьк, 2000. – С. 36].

Більше ніяких відомостей про жовківський період життя Кондзелевича нема. Невідоме його світське ім’я (Йовом він став після постриження в монахи). Невідоме його соціальне походження, хоч патронімічність прізвища вказує на неіпляхетське, а радше міщанське походження [Бубенщиков Василь, Кралюк Петро. Йов Кондзелевич та Луцьке Хрестовоздвиженське братство // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 р. – Луцьк, 2000. – С. 19], невідомі також імена його вчителів (версії про навчання Йова Кондзелевича в середовищі жовківських майстрів Дем’яна Роєвича, Івана Поляховича, Фоми Веселовича [Овсійчук В. Українське малярство X – XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 387] та найвидатнішого з них – Івана Рутковича, в майстерні якого він міг навчатися), а також можливість його навчання за кордоном [Пещанський Володимир. Богородчанський іконостас // Скит Манявський та Богородчанський іконостас. – Жовква, 1926. – С. 14], як припускають деякі дослідники, або, навпаки, в Києві [Логвин Г. Н. Украинское искусство X -XVIII вв. – M, 1963. – С. 216] чи на Волині.

Всі ці припущення не мають документального підтвердження, хоч і не можуть бути категорично заперечені. У дев’ятнадцятирічному віці він став монахом Білостоцького монастиря, що на Волині (біля сучасного міста Торчин). Через рік, 1687 року, в записі на “Ірмологіоні” [Ясиновський Юрій. Українські та білоруські нотолінійні ірмолої 16-18 століть. Каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. – Львів: Видавництво отців Василіан “Місіонер”, 1996. – С. 209, 219-220. Сидор О. Художня спадщина Йова Кондзелевича // Образотворче мистецтво. – 1985. № 5. – С. 30. Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 275], придбаному Кондзелевичем в Турійську [з факту купівлі книги Кондзелевичем в Турійську, деякі дослідники роблять висновки про його тривале перебування в цьому місті, де можливо існувала школа іконопису, і в якій Йов Кондзелевич міг навчатися наприкінці 80-х років XVII ст. Ця версія не має вагомих доказів і потребує подальшого вивчення] і подарованому Луцькому Хрестовоздвиженському братству в 1722 році [Ясиновський Ю. В. Біографія Йова Кондзелевича // Україна в минулому. – 1994. – вип. 6. – С. 143 – 144. Ясиновський Юрій. Українські та Білоруські нотолінійні Ірмолої 16-18 століть. Каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. – Львів: Видавництво отців Василіан “Місіонер”, 1996. – С. 209, 219-220. Бірюліна Олена. До біографії іконописця Кондзелевича. Зв’язки з Луцьком // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали III міжнародної конференції, м. Луцьк, 12 листопада – 13 грудня 1996 р. – Луцьк, 1996. – С. 28], засвідчив себе вже, як ієромонах. Досі невідомо, що спонукало Йова Кондзелевича, вихідця з Галичини стати монахом у далекій Волині в той час, як у самій Галичині було багато великих монастирів зі славними традиціями. На це існує декілька версій. Перша полягає в тому, що ще зовсім молодий іконописець був запрошений у Білостоцький монастир з метою малювання іконостаса. Монастир так йому сподобався, що він вирішив залишитись у ньому [Прот. Дублянський А. Іов Кондзелевич – український Рафаель // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези і матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю П. М. Жолтовського м. Луцьк, 23 листопада – 24 листопада 1994 р. – Луцьк, 1994. – С. 76]. Існують здогади, що базуються на даних Луцького братського пом’яника, поминальників Почаївського та Загоровського монастирів про тісний зв’язок родини Йова Кондзелевича з Волинню, або навіть про проживання її там [Бірюліна Олена. Реєстр духовних осіб Луцького братського помяника // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VII міжнародної наукової конференції з волинського іконопису, м. Луцьк, 27 – 28 листопада 2000 р. – Луцьк, 2000. – С. 36]. Отже тоді є логічним вибір молодим Кондзелевичем Білостоцького монастиря. Можливо, його привабив великий авторитет ігумена цього монастиря – Феодосія Падальського, з яким пізніше Йов Кондзелевич співпрацював 32 роки [Гуртовий Григорій. Йов Кондзелевич і його Білостоцьке оточення // Волинська ікона. Питання історії: вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали II міжнародної конференції, м. Луцьк, 29 листопада – 1 грудня 1995 р. – Луцьк, 1995. – С. 12. Гуртовий Григорій. Йов Кондзелевич в контексті духовного, громадського і політичного життя Волині рубежу XVII – XVIII ст. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 39]. Документів, які б підтверджували ці версії, немає, і це питання лишається донині відкритим.

Тривалий час було невідоме точне місцезнаходження монастиря, хоча згадки про нього були відомі ще наприкінці XIX століття [Волынские епархиальние ведомости. – 1870. – № 22. – С. 727 – 736 (историко-статистические описание села Белостока и бывшего здесь монастыря). Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 282]. Деякі дослідники взагалі ототожнювали волинське село Білосток на Волині з польським містом Білосток, однак там ніколи не було православного монастиря [Свєнціцький Іларіон. Культурна праця скиту Манявського // Скит Манявський та Богородчанський іконостас. – Львів, 1926. – С. 20. Прот. Дублянський А. Іов Кондзелевич – український Рафаель // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези і матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю П. М. Жолтовського м. Луцьк, 23 листопада – 24 листопада 1994 р. – Луцьк, 1994. – С. 74] [найближчий до м. Білостока православний монастир в Супраслі знаходишся на значній відстані від нього]. Місцезнаходження Білостоцького монастиря було встановлене в 1930-х роках, а остаточно підтверджене у 1950-х львівським дослідником Миколою Батогом [Батіг Микола. Білі сторінки в історії Національного музею у Львові. 1952 – 1962 pp. // Літопис Національного музею. – Львів, 2001. – № 2 (7). – С. 14, 16, 22]. Від монастиря до наших днів збереглася церква Св. Михаїла [село Білосток розташоване на відстані 30 км від Луцька. Монастир заснований в 1636 році місцевим шляхтичем Семеном Гулевичем Воютинським, який згодом став ігуменом монастиря під іменем Сильвестр].

Монахом цього монастиря Йов Кондзелевич був щонайменше до 1705 року – часу завершення іконостаса у Скиті Манявському (Богородчанського іконостаса), про що свідчить підпис на іконі “Вознесіння” цього іконостаса – “Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич законник святого загального монастиря Білостоцького зробив року Божого 1705. Березень” [Драган Михайло. Скиту Манявського розвиток і занепад // Скит Манявський та Богородчанський іконостас. – Львів, 1926. – С. 7. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 57. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 285, 313]. Очевидно, після завершення роботи над іконостасом Йов Кондзелевич повернувся на Волинь у Білосток, а, можливо, в Луцьк, оскільки він згадується в документах 1710 і 1713 років, як ігумен Луцького Хрестовоздвиженського братського монастиря. У 1710 році він брав участь в обранні Кирила Шумлянського в сан Луцького і Острозького єпископа. Його підпис стоїть третім у списку учасників виборів [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 274, 330. Архив Юго-Западной России. – 1867. – Т. 1, ч. 4. – С. 361. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 45, 57.]. Вдруге Йов Кондзелевич згадується як ігумен монастиря в березні 1713 року [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 274. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 45, 57 (Архив Юго-Западной России. – 1883, с 6, ч. I, С. 361)]. Невідомо скільки часу він був ігуменом, також невідомі роки перебування його в монастирі. З цього періоду життя Йова Кондзелевича є відомості про його перебування в 1710 році в Почаївській лаврі, про що свідчить запис в поминальнику лаври [Александрович В. “Легенда Иова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17 – 18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 16 (Центральний Державний історичний архіву країни у Львові. – Ф. 201. – Оп. 46. – спр. 227. – Арк. 44). Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 9. Бірюліна Олена. Реєстр духовних осіб Луцького братського помяника // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VII міжнародної наукової конференції з волинського іконопису, м. Луцьк, 27 – 28 листопада 2000 р. – Луцьк, 2000. – С. 36. Національна бібліотека України ім. В. Вернадського. Інститут рукописів. Пом’яник Луцького братства. Ф. 30, спр. 50, арк. 1 – 2)]. На початку 1720-х років Йов Кондзелевич, напевне, перебував у Загоровському монастирі, для якого він свого часу розписував вівтар (1696) і де на замовлення волинських шляхтичів Чацького та Загоровського виконував іконостас [відомий тепер як Вощатинський іконостас. Відкрив його наприкінці 50-х років та ввів в науковий оббіг львівський мистецтвознавець Б. Возницький] [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 49, 51, 53, 56. Жолтовський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 56. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 338, 343, 344, 347, 348. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 391, 394, 396], завершений у 1722 році та копію чудотворної Загоровської Богоматері, на якій стоїть дата: 1722 рік [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 46, 57. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 14].

Пізніше Йов Кондзелевич перебував у Луцькому монастирі Хрестовоздвиженського братства, де, можливо, виконував досі невідомі роботи в церкві монастиря [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 348]. У 1737 році він виконав на полотні ікону “Розп’яття” для дерев’яної монастирської церкви в селі Черчиці біля Луцька [Дублянський А. Два волинські малярі на переломі XVII і XVIII ст. // Шлях. – Луцьк, 1939. – № 4. – С. 9 – 10] [зараз ця територія перебуває в межах міста Луцька, а сама церква була зруйнована на початку 1980-х років]. Цей монастир мав тісні зв’язки з Луцьким братським монастирем, що може свідчити про постійні близькі контакти Йова Кондзелевича з цим монашим осередком та його можливе перебування в Луцьку в останній період свого життя.

Залишається відкритим питання, чи Йов Кондзелевич залишився до кінця свого життя православним, чи перейшов у греко-католицьку церкву [До цієї теми звертався Дублінський А. (див. Іов Кондзелевич – український Рафаель// Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези і матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю П.М. Жолтовського м. Луцьк, 23 листопада – 24 листопада 1994 року. – Луцьк, 1994. – С. 79-80) та Філь М. (див. “На слідах великого мистця (про Йова Кондзелевича) // Християнський Голос”. – Мюнхен. 11 серпня 1968. ч 32)]. Існують думки на користь греко-католицької церкви, про що свідчать деякі факти. По-перше, саме Луцьке Хрестовоздвиженське братство, до якого належав Йов Кондзелевич на початку 1720-х років, стало греко-католицьким василіанським монастирем (перша документальна згадка про василіян в братстві припадає на 1723 рік) [Бірюліна Олена. До біографії іконописця Кондзелевича. Зв’язки з Луцьком // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали III міжнародної конференції, м. Луцьк, 12 листопада – 13 грудня 1996 р. – Луцьк, 1996. – С. 28 (Памятники, изданные Киевской комиссией для разбора древних актов, 2-е изд. – Киев, 1898. – 7.7. С. 726)]. Також василіянським 1736 року став Білостоцький монастир [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 351 (Волынские епархиальные ведомости. – 1870. – С. 735)], про що свідчить згадана раніше візитація 1740 року греко-католицьких василіянських монастирів [Gembarowicz Mieczysław. Szkice z historii sztuki XVII w. – Toruń. 1966. C. 272, 274 (Державний архів Тернопільської області, ф. 258. оп. 1. 1194, арк. 7)], та й сама Луцька єпархія стала греко-католицькою з 1702 року [Прот. Дублянський А. Іов Кондзелевич – український Рафаель // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези і матеріали наукової конференції, присвяченої 90-річчю П. М. Жолтовського м. Луцьк, 23 листопада – 24 листопада 1994 року. С. 80 – 81]. По-друге, сам Кондзелевич виконав на замовлення греко-католицьких шляхтичів Чацьких та Загоровських іконостас до церкви греко-католицького Загоровського монастиря, в якому спостерігаються значні впливи західного католицького стилю. Так само вони присутні і на Черчицькому “Розп’ятті” 1737 року. І на ранніх роботах Йова Кондзелевича, наприклад, на Загоровському вівтарі 1696 року, іконостасі до православного Скиту Манявського (1698 – 1705) такі елементи прослідковуються достатньо вагомо. Хоча, можливо, що Йов Кондзелевич до кінця свого життя залишився вірним православ’ю [Досить сумнівною видається можливість православному монахові перебувати в греко-католицьких василіанських монастирях в час гострої міжконфесійної боротьби, а також згадування його в візитаціях цих монастирів].

У згаданій візитації [Gembarowicz Mieczysław. Szkice z historii sztuki XVII w. – Toruń, 1966. – S. 272, 274 (Державний архів Тернопільської області, ф. 258. on. 1. 1194, арк. 7)], датованій 24 травнем 1740 року, вже на той час старший віком Йов Кондзелевич просить монастирське начальство дати йому учня в помічники. Цей документ засвідчує, що Кондзелевич продовжував працювати і в похилому віці, просячи підмогу, тому 1740-м роком можна датувати його останню роботу, невідому нам.

Останньою згадкою про Йова Кондзелевича, що дає можливість приблизно визначити час його смерті, є інвентар монастиря в місті Дубно, датований 27 січня 1748 року, де йдеться про намісні ікони “руки небіжчика Йова” [Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17- 18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 16 (Центральний Державний історичний архіву країни у Львові. – Ф. 199. – Оп. 1. – спр. 19. – Арк. 3). Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 9. Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 27] з іконостаса в монастирській церкві Св. Георгія. Отже, можна припустити, що Йов Кондзелевич помер десь між 24 травнем 1740 року і 27 січнем 1748 року, проживши понад 73 роки багатого на події та мистецькі звершення життя. На жаль, де помер і похований Йов Кондзелевич, невідомо, хоч можна припустити, що місцем його вічного спочинку є Білостоцький монастир.

Творчість Йова Кондзелевича можна умовно поділити на три періоди. Перший, ранній волинський період творчості – початок та середина 90-х років XVII століття, коли Кондзелевич працював у Білостоцькому монастирі, створивши ікони для монастирської церкви, два вівтарі для Загоровського монастиря, іконостаси в селі Городищі та місті Локачі [усі ці ікони, окрім вівтарів для Загоровського монастиря, львівський дослідник В. Александрович вилучив з творчого доробку Й. Кондзелевича, не наводячи вагомих аргументів на користь таких тверджень]. Другий період – орієнтовно 1697/1698 – 1705 роки – прикарпатський, коли Йов Кондзелевич працював у скиті Манявському і створив шедевр – іконостас для Хрестовоздвиженської церкви скиту Манявського (Богородчанський іконостас) та декілька інших робіт для навколишніх сіл. Третій період – найбільший та найменш вивчений – пізній волинський, що охоплює відтинок часу від 1705 року до смерті Кондзелевича, десь між 1740 і 1748 роками. На цей період припадає іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас) 1722 року. До цього ж періоду, очевидно, належить пишний різьблений вівтар, виконаний на замовлення Луцького єпископа Йосифа Виговського [Йосиф Виговський був єпископом Луцьким і Острожським в 1715-1730-х роках, отже, вівтар був створений в межах цих десятиліть], на якому є підпис Йова Кондзелевича: “Цей вівтар прикрасив коштом своїм його милість Иосиф Виговський єпископ луцький і острозький за відпущення гріхів своїх прабатьків і батьків, написався рукою недостойною Иова Кондзелевича монаха монастиря Білостоцького” [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 46, 58. Радомська Віолета. Чудотворна ікона з села Махнівці // Родовід. Наукові записки до історії культури України (Київ). – 1994. – Число 8. – С. 86 – 89. Іл. С. 89. Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 9. Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001р. – Луцьк, 2001. – С. 27]. Вівтар створено для мініатюрної ікони Богородиці (розмір 6,2:5,4 см) [ікона відреставрована реставратором В. Мокрієм в 1993 році в Львівській картинній галереї, вона візантійського типу іконопису створена, орієнтовно, в середині XVII ст. і служила, очевидно, натільною іконкою гетьмана Івана Виговського, внуком якого міг бути Йосиф Виговський. Лишається відкритим питання, яка роль в створенні цього вівтаря Йова Кондзелевича, оскільки іконка була створена в середині XVII ст., а різьблення робив Іван Карпович. Можливо, Кондзелевич проектував вівтар та його різьбу]. Тепер він знаходиться у церкві Св. Козьми і Дем’яна в селі Махнівці, поблизу Золочева, на Львівщині [вівтар виявлений в 1956 році Павлом Жолтовським]. Цікаво, що все різьблення вівтаря виконав той самий жовківський сніцар Іван Карпович [Радомська Віолета. Чудотворна ікона з села Махнівці // Родовід. Наукові записки до історії культури України (Київ). – 1994. – Число 8. – С. 87 (Харківський архів. Ф. 8116. опис 101)], який різьбив вівтар Загоровського монастиря 1696 року, автором якого був Йов Кондзелевич. Це свідчить про тісну багаторічну співпрацю Кондзелевича з майстром Карповичем та контакти з мистецьким середовищем Жовкви, що їх підтримував ієромонах Йов. До цього періоду належить остання підписна ікона Йова Кондзелевича “Розп’яття” 1737 року, що знаходилася в селі Черчиці біля Луцька та намісні ікони “Христос” і “Богородиця” з монастирської церкви Св. Георгія в місті Дубно (ікони вбрані в шати, що приховують весь живопис, окрім ликів та рук і опубліковані вперше у 2001 році [Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13 – 14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 24, 27. Іл. С. 25]). Можливо, він був також автором неіснуючого тепер іконостаса Луцької братської Хрестовоздвиженської церкви. У 1814 році цей іконостас перевезли до Острога, де він згорів 1821 року [Дублянський А. Опис іконостаса Братської школи в Луцьку з 1814 р. // Шлях. – Луцьк, 1939. – № 3. – С. 11-10].

Першою відомою роботою Йова Кондзелевича вважається підписний вівтар 1696 року для чудотворної ікони “Богородиця-Дороговказниця” [Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 198. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 45, 57. Жолтовський П. М. Станковий живопис // Історія українського мистецтва. – Київ, 1966. – Т. 3. – С. 202. Драган Михайло. Українська декоративна різьба XVI -XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1970. – С. 17, 83, 88, 89, 96-98,101, 109, 125. Жолтовський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 57. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 274. Іл. С. 274, 277. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 389] [ікона, або її копія, знаходиться в монастирській церкві Різдва Богородиці в селі Новий Загорів. (Див. Рожко Володимир. Чудотворні ікони Волині і Полісся. – Луцьк; Media. 2002. – С. 56-57)] для церкви Різдва Богородиці, що у Загоровському монастирі на Волині. Є два написи – перший на лівій стороні нижньої частини престолу з іменем та гербом замовника – Феодосія Волинця: “Допомогою Божою прикрасив цей святий престіл пресвятої Богородиці за стараннями і коштом в Богу привелебного отця Феодосія Волинця, на той час бувшого ігумена цього святого монастиря Загоровського, за спасіння душі своєї і за всіх прийшовших кланятися образу причитому”. Герб розміщено над текстом на чорному тлі. Між; гербом і текстом дата: А 1696. Симетрично, на правій нижній стороні престолу міститься підпис Йова Кондзелевича: “Смиренний ієромонах Йов Кондзелевич М. законник С. М. Білостоцького. 1696”. Над текстом декоративно-лінійна подоба герба, або емблеми, в якій вирішена засобами плетінчастого орнаменту символічна тема Христа на Голгофі. Можна припустити, що це герб цього монастиря.

Вівтар має великий розмір (240 : 166 см) і складається з трьох ярусів іконних картушів навколо втраченої головної ікони та рясним різьбленням, виконаним жовківським сніцарем Іваном Карповичем. У першому ярусі – великий образ “Богоявления”, над ним, під центральною іконою, маленький образ “Спас Нерукотворний” з рідкісними сюжетами в українському іконописі, де зображені святі воїни Феодор Стратилат та Феодор Тирон, які тримають плат з ликом Христа замість традиційних ангелів. Другий ярус складається з двох великих вертикальних бокових картушів у багаторізьблених рамах із зображенням Іоакима та Анни. На глибокій рамі, довкола головної ікони в маленьких квіткоподібних картушах, зображено дванадцятьох пророків, що своєрідно відтворює поширений в Україні іконописний мотив “Похвала богородиці”. Завершує другий ярус картуш над центральним зображенням з іконою “Зустріч Марії та Єлизавети”.

Третій ярус складається з великого іконного картуша “Старозаповітна Трійця” – також у багато різьбленній рамі. Деякі дослідники припускають, що вівтар увінчував невеликий хрест над різьбленим картушем із зображенням “Трійці” [Скоп Лев. Вівтар з Вощатина. Маляр-ієромонах Йов Кондзелевич 1696 р. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17- 18 грудня 1997 р. – Луцьк. – С. 23, 25. Іл. С. 24].

Цей вівтар простояв у монастирській церкві Загорова до 1770 року. Пізніше, коли там була збудована нова кам’яна церква, вівтар передали у село Вощатин, поблизу Володимира-Волинського [Сидор О. Художня спадщина Йова Кондзелевича // Образотворче мистецтво. – 1985. – № 5. – С. 30. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 327] [з 1962 року він. зберігається в Національному музеї у Львові]. Існує датований тим самим роком, парний до нього вівтар, що знаходиться нині у церкві Св. Онуфрія в селі Хорів біля міста Локачі [Виявлений та взятий на облік в 1982 році експедицією Волинського краєзнавчого музею]. Первісна ікона вівтаря (можливо, “Св. Миколая”) також втрачена, а на її місці тепер – запрестольна ікона “Богородиці”. На бічних крилах розміщено рідкісні в українському іконописі зображення Атанасія та Кирила Олександрійських, на пределі – сюжет “Дванадцятирічний Христос серед книжників у храмі”, а завершує вівтар зображення трьох святителів – Івана Золотоустого, Василія Великого та Григорія Богослова [там само; Сидор Олег, Манявсько-Богородчанський іконостас Иова Кондзелевича: маловідомі аспекти іконографії // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 року. – Луцьк, 2002. – С. 5]. Цей вівтар відрізняється від підписного Загорівського вівтаря своєю більш бароковою побудовою і є значно перемальований. Однак, говорити про різних авторів немає підстав.Можливо, обидва вівтарі стояли в монастирській церкві обабіч іконостаса, а після побудови нової церкви були передані у село Вощатин та Хорів.

Тим самим 1696 роком датовано залишки іконостаса з церкви Св. Трійці в селі Городищі [Сидор О. Художня спадщина Йова Кондзелевича // Образотворче мистецтво. – 1985. № 5. – С. 29, 30. Овсійчук В. А, Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 318, 319, 322, 323. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 12, 13, 14]. Раніше дослідниками час створення іконостаса визнавався 1700-1710 роками [Сидор О. Художня спадщина Йова Кондзелевича // Образотворче мистецтво. – 1985. № 5. – С. 29, 30]. Таким чином, вони відносили його до періоду зрілої творчості Йова Кондзелевича. Пізніше, під час реставрації, на одвірку царських воріт було виявлено дату – 1696 [Квасюк Анатолій, Романюк Олена. Реставрація одвірок царських врат Йова Кондзелевича. // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 34. Іл. С. 142. Бредіс Наталія. Рентгенографічні дослідження творів іконопису з фондів Волинського краєзнавчого музею // Волинська ікона: дослідження та реставрація. Матеріали XI міжнародної конференції. – Луцьк, 2004. – С. 103 – 108] [дата виявлена під постаттю Василія Великого], що дало змогу точно віднести Городищенський іконостас до раннього періоду творчості Кондзелевича. Існують відомості про первісне походження цього іконостаса з монастирської Спаської церкви селі Черчиці, біля Луцька [Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 24] [цілком очевидно, що цей іконостас не міг бути створений Кондзелевичем для сучасної церкви Св. Трійці в Городищах, оскільки вона була збудована тільки в 1779 році]. З самого іконостаса залишилася лише незначна частина – це образ “Моління”, центральна ікона апостольського ряду [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 327, 330. Іл. С. 320. Овсійчук В. Українське малярство X – XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 394, 396. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 12, 13, 14. Волинська ікона XVII -XVIII ст. Каталог та альбом під редакцією Сергія Кота. – Київ-Луцьк: Тов. Спадщина, 1998. – С. 10, 24. Іл. С. 65, 66, 67. Скоп Лев. Іконографічні особливості ікони Йова Кондзелевича “Спас” кінця XVII ст. з Троїцької церкви с. Городище Луцького району // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VII міжнародної наукової конференції з волинського іконопису, м. Луцьк, 27 – 28 листопада 2000 р. – Луцьк, 2000. – С. 43-45. Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 24, 26-29. Іл. С. 25] з незвичним для такого сюжету зображенням веселки, на якій сидить Христос [мотив Христа, який сидить на веселці, в українському ікономалюванні часто зустрічається в іконах “Страшний суд”. Цей мотив Кондзелевич повторив пізніше в іконі “Вознесіння” Манявського іконостаса], та маньєристичним трактуванням постаті і лику Христа; одвірки із царських воріт з зображеннями Василія Великого та Івана Золотоустого, Св. Миколая і Григорія Двоєслова, та двох одвірок дияконських дверей з великомучениками Стефаном та Лаврентієм і двох ангелів зі знаряддям тортур Христа – хрестом та колоною [всі ці ікони з 1982 року зберігаються в Волинському краєзнавчому музеї в Луцьку і є відреставровані. Реставратори – Л. Обухович та А. Івасюк]. Майже усі ці зображення мають прямі аналоги в Манявському іконостасі (для прикладу Василій Великий та Іван Золотоустий надзвичайно схожі до аналогічних зображень на одвірках царських воріт Манявського іконостаса. Така сама схожість двох ангелів зі знаряддям тортур Христа до мініатюрних клейм з зображенням Архангелів Уриїла та Рафаїла з знаряддями тортур Христа на обрамленні ікони “Воздвижения чесного хреста” з цього ж іконостасу. Також велика подібність зображень великомучеників Стефана та Лаврентія в цих двох іконостасах, особливо це стосується зображення характерної деталі – кадило в руках Лаврентія). Усі ці ознаки фактично не дають підстав сумніватися в авторстві цих іконних зображень Йова Кондзелевича та часу їx створення, який передував безпосередньо створенню Манявського іконостаса. До цього ж Городищенського іконостаса можна віднести ікону “Спокуса Христа” з предели, що була знайдена пізніше [відреставрована 1994 року в Львівському філіалі Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Реставратор – Т. Откович], та дві намісні ікони із захованими за шатами зображенням Христа та богородиці, що знаходяться в церкві села Городище; перемальована ікона з зображенням молодого апостола (Іван або Филип) [Александрович Володимир. Волинська ікона ст. у збірці Волинського краєзнавчого музею // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 48] а також боковий вівтар з іконами “Гієна вогненна” і “Хресна дорога” [Ковальчук Євгенія. Музей у дослідженні і збереженні пам’яток сакрального мистецтва (за матеріалами наукових експедицій волинського краєзнавчого музею 1997, 1999 років) // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 28. Александрович Володимир. “У колі сподвижників: Йов Кондзелевич у релігійному малярстві Волині кінця XVII – першої половини XVIII століття.” // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині. Матеріали VIII міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 13-14 грудня 2001 р. – Луцьк, 2001. – С. 26] [приналежність цих ікон до одного іконостаса не означає автоматично, що Йов Кондзелевич є їх автором, це питання потребує ґрунтовного дослідження].

1696 роком датовано невелику ікону “Успіння богородиці” з церкви Св. Михаїла в селі Білосток [Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 202, 203. Степовик Дмитро. В пошуках Українського Рафаеля // Україна, 1966. – № 32. – С. 14. Жолтовський П. M. Станковий живопис // Історія українського мистецтва. – Київ, 1966. – Т. 3. – С. 202. Жолтовський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 57, 58. Іл. С. 61. Сидор О. Ф. Міські краєвиди й інтер’єри у творах Йова Кондзелевича в контексті архітектури Ренесансу. Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. – Київ: Наукова думка, 1983. – С. 70, 71. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок.- Київ: Наукова думка, 1991.- С. 275, 279, 282, Іл. 278, 281, 282, 283. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 389. Іл. С. 389] [зберігається в Національному музеї у Львові з 1962 р.] та очевидно дещо раніші (початок 90-х, або навіть можливо кінець 80-х років XVII ст.) ікони “Зішестя святого духа” [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 44. Овсійчук В. Барокове диво // Пам’ятки України, 1990. – № 3. – Іл. 55. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 275, 282. Іл. 284, 287, 287, 288, 289, 290. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 389. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 10, 12. Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8.], “Богородиця-Замилування [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 282. Іл. 296, 297. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 9, 10, 12] [знаходяться в церкві святого Михаїла в с. Білосток], та шість ікон апостольського ряду (Апостоли Марко, Андрій, Варфоломій, Іван, Яків, Симон) [Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 200. Степовик Дмитро. В пошуках українського Рафаеля // Україна, 1966. – № 32. – С. 14. Жолтовський П. М. Станковий живопис // Історія українського мистецтва. – Київ, 1966. – Т. 3. – С. 202. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 44, 49, 51. Іл. 50. Жолтовський П. М. Український живопис XVII -XVIII ст. Київ: Наукова думка, 1978. – С. 58, 60. Іл. 63. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 275, 276, 279. Іл. 292, 293, 294, 295, 298. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 389, 390.] [зберігається в Національному музеї у Львові]. Усі ці ікони позначені значним впливом іконопису XVII століття (технічні прийоми, характер типажів, трактування складок одягу) і є найбільш проблемними щодо датування та визначення авторства. Особливо, це стосується ікони “Зішестя святого духа” [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 44-45. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 9, 10, 11].

Більшість мистецтвознавців відносять ці ікони до періоду ранньої творчості Йова Кондзелевича, але є інші думки, що заперечують його авторство [згаданий раніше мистецтвознавець В. Александрович категорично заперечує авторство Йова Конедзелевича], тому це питання потребує додаткового вивчення та перевірки. Цьому ж ранньому періодові (можливо дещо пізнішому, орієнтованому кінцем XVII, або початком XVIII ст.), належать ікони пророчого ряду (пророки Софроній, Єзекиїл, Соломон, Мойсей, Яків, Даниїл, Єремія, Міхей, Гедеон, Ісайя, Аарон, Давид, Захарія, Іоїль, Валаам та Аввакум) з іконостаса церкви Святого Миколая в місті Локачі на Волині [Сидор О. Художня спадщина Йова Кондзелевича // Образотворче мистецтво. – 1985. № 5. – С. 30. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 327, 333, 336, 337. Волощук Анна, Татьяна Макарова. Реставрация фрагмента пророческого ряда иконостаса из церкви села Локачи // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Матеріали V міжнародної конференції. м. Луцьк, 27-28 серпня 1998 р. – Луцьк, 1998. – С. 159. Відреставровані твори з музеїв України. Каталог виставки. – Київ, ННДРЦУ, 2000. – С. 9, 10. Іл. С. 64] [іконостас не зберігся. Ікони відреставровані в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України в Києві. Реставратори – Л. Михайловська та О. Фролова]. Їх було виявлено і перевезено до Волинського краєзнавчого музею в 1983 році експедицією під керівництвом Павла Жолтовського [Ковальчук Євгенія. Музей у дослідженні і збереженні пам’яток сакрального мистецтва (за матеріалами наукових експедицій волинського краєзнавчого музею 1997, 1999 років) // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 25. Іл. С. 26]. Ікони круглої форми з парними зображеннями пророків: дванадцять з них зображені в двох трилисниках і чотири на окремих двох іконах. Всі ікони обрамлені декоративною різьбою. Зображення деяких з цих пророків мають багато спільних рис з пророками Манявського іконостаса, що може свідчити про приблизно один час створення цих ікон. У 1997 році учасниками експедиції Волинського краєзнавчого музею в цій самій церкві святого Миколая виявлено дві великі ікони “Богоявления” і “Покрова богородиці”, що своєю монументальністю близькі до образів Йова Кондзелевича і можуть доповнювати іконостас, з якого походять ікони пророків [там само].

Безперечно, найбільшим досягненням Йова Кондзелевича, вершиною його творчості є монументальний іконостас, виконаний ним з групою помічників у 1698 – 1705 роках для церкви Воздвижения чесного хреста в монастирі скит Манявський (Богородчанський іконостас) [Перші згадки та публікації: Дописъ изъ Станиславовского Подгорья. // Рускій Сіон. – Львів, 1877. – № 17 (1/13 вересня). – С. 540, Монастырь скить Манявскый // Діло. – Львів, 1880. – № 67 (30 серпня /11 вересня). Новинки. С. З, Иконостасъ з Скита-Манявского въ Богородчанахъ – мъстъ. // Діло. – Львів, 1880. – № 82 (22 жовтня / 3 листопада). – С. 1, Шематизм всего клира греко-католическої Епархії Станіславовскої на рік Божій 1887. – Станіславів, 1887. – С. З, Целевич Ю. Історія скиту Манявського від його основания аж до замкнення (1611 – 1785). – Львів, 1887. Значні публікації: Dzieduszycki W. Ikonostas Bogorodzanski (odbitka z Przaeglandu archeologicznego, zesz. 4). – Lwów, 1886. – 42 S. 3 ii., Скит Манявський та Богородчанський іконостас. – Львів. 1926, Батіг Михайло. Йов Кондзелевич і Богородчанський іконостас. – Львів, 1957, Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967.

- С. 42 – 58, Жолтовський П.М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 56-58, 60, 62, 66. Іл. С. 65, Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 272 – 352., Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 387 – 398], що знаходиться в Карпатах.

Іконостас – великого розміру (орієнтовно 13 : 11 м), складається з предел, на яких розташовані ікони “Христос у Никодима”, “Мучення Христа терновим вінком”, “Христос в Емаусі”, “Апостоли біля гробу богородиці”, “Блага вість смерті богородиці”, “Спокушення Христа”, “Похорон Антонія Печерського” та “Зустріч Марії та Єлизавети”; намісного ряду з храмовою іконою “Воздвижения чесного хреста” та іконами “Святі Антоній і Феодосій Печерські”, “Христос-учитель”, “Богородиця-Дороговказниця”; дияконськими дверима з зображеннями “Архангела Михаїла” і “Архангела Гавриїла” та Царських воріт; празникового ряду з дванадцятьма святами; апостольського ряду з парним зображенням апостолів і величною іконою “Моління” та пророчого ряду. Вінчає іконостас монументальне Розп’яття з престоячими. Дві великі ікони “Успіння богородиці” та “Вознесіння” розташовані по краях іконостаса. Вони завершуються невеликими іконами восьмикутної форми “Коронування богородиці” та “Старозаповітя Трійця”. Самі ці ікони з завершеннями є, фактично, окремими, самостійними вівтарями, подібними до Загоровських вівтарів 1696 року і могли бути як в складі іконостаса, так і окремо від нього.

Іконостас є творчим синтезом найрізноманітніших стилів та впливів від візантійських та ренесансових до маньєристичних і барокових, що органічно поєднані в одному іконостасному комплексі, який творить неповторний стиль, який немає аналогів в українському ікономалюванні цього часу. Винятково майстерний живопис сяє яскравими й соковитими барвами і разом з щедрим різьбленням та позолотою створює вражаюче і неповторне видовище.

Одночасно з роботою над іконостасом для скиту Манявського, Йов Кондзелевич виконав на Прикарпатті ще декілька іконописних робіт. Це намісна ікона “Спас” з церкви Покрови села Вільшаниця, біля Тисьмениці [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 324, 326. Іл. С. 319. Овсійчук В. Українське малярство X -XVIII ст.: Проблеми кольору. – Київ: Ін-т нарознавства НАН України, 1996. – С. 394. Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 9. Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 13, 14, 15, 18]. Ікона підписана та датована на рельєфному клеймі внизу: “Іов в скиті РБ АЄ” (1704). Вона надзвичайно схожа на ікону “Христос-учитель” з скиту Манявського: той сам типаж лику, характер складок одягу, загальний колорит, що не дає підстав для сумнівів в авторстві Йова Кондзелевича.

Можливо Йов Кондзелевич 1704 року працював над іконостасом для церкви Воскресіння в селі Свистільники, поблизу Рогатина, де на іконах був підпис маляра Йова [Провідник по виставці краєвій. – Львів, 1894. – С. 163] [цей іконостас експонувався на краєвій виставці у Львові в 1894 році, на тій самій, на якій планувалося виставити Богородчанський іконостас], але цей іконостас згорів в 1916 році, і про нього залишилися тільки згадки [існують відомості про вцілілу невелику ікону з цього іконостаса з погрудним зображенням Христа, яка зберігається в Національному музеї у Львові]. Також є відомості про ікону Св. Миколая 1505 року з Манявського монастиря, що була відновлена 1 серпня 1698 році [Сидор Олег. “Смиренний Іов Кондзелевич” // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8] (за іншими даними 1697 року [Драган Михайло. Українська декоративна різьба XVI -XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1970. – С. 96. Strzygowski J. Die bildende Kunst des Ostens. – Leipzig, 1916. – C. 62]) ієромонахом Йовом, малярем. Ікона тепер знаходиться в місті Сучавиці, в румунській частині Буковини [там само. Сидор Олег. Смиренний Іов Кондзелевич // Галицька брама. – 1998. – № 6 (24). – С. 8], а потрапила туди, напевно, із скитськими монахами, які після закриття скиту Манявського перебралися в Молдавію та Румунію. Деякі ікони Йова Кондзелевича, можливо, знаходилися в сусідніх з Манявою селах, до яких після закриття монастиря 1785 року потрапило ряд ікон [Драган Михайло. Українська декоративна різьба XVI -XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1970. – С. 17, 83, 88, 89, 96-98,101, 109, 125. Słownik Artystow Polskich. – Lodz, 1986. T. IV.]. Отже, пошуки та вивчення слідів творчості Йова Кондзелевича на Прикарпатті та Карпатах можуть виявити багато нових фактів, які б доповнили сторінки творчої біографії Йова Кондзелевича.

Великою роботою останнього періоду творчості Кондзелевича є іконостас, виконаний ним разом з помічниками для монастирської церкви в Загорові [монастир заснований місцевим шляхтичем П. Загоровським в 1548 році. В 1566 році він подарував монастиреві село Волицю. Рід Загоровських, а пізніше і Чацьких, очевидно, опікувалися ним впродовж декількох століть, а церква стала фактично їхньою фамільною. Монастир був греко-католицьким з 1719 по 1839 рік. Пізніше російська влада насильно відібрала усі греко-католицькі монастирі та передала російській православній церкві], для якої свого часу він виконував вівтар. Іконостас підписаний Йовом Кондзелевичем та датований 1722 роком, що очевидно, є часом закінчення роботи над ним. Іконостас виконано на замовлення волинських шляхтичів Чацького та Загоровського, про що свідчать їхні герби на пределі із зображенням святих Антонія та Феодосія Печерських [Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 200. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 338]. На той час монастир був греко-католицьким, та й самі замовники Чацькі і Загоровські були греко-католиками, тому цілком зрозумілі значні впливи європейської, католицької іконографії в цьому іконостасі. Яскравими прикладами таких впливів є намісні ікони Христа та богородиці. Христос зображений як Salvator Mundi [Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 14] – Спаситель світу й має виразну католицьку, західного типу іконографію. Він тримає, замість традиційної книги, велику темно-зелену сферу, яку завершує золотий фігурний хрест з символом “Серця Ісусового”, (винятково католицький бароковий елемент іконографії) [цікаво, що такий самий елемент було виявлено в Манявському іконостасі на одному з парних картушів з різьбленими позолоченими променями (з монограмою імені Христа). Ці картуші раніше були розташовані на фігурних щитах, які завершували великі парні ікони “Успіння богородиці” і “Вознесіння” та були основою ікон восьмикутної форми – “Коронування богородиці” та “Старозаповітна Трійця”. Під час реставрації було виявлене їхнє первісне місце перебування в іконостасі – вони завершували ікони “Коронування богородиці” та “Старозаповітна Трійця”, що і відображено на схемі-реконструкції 2005 року] та зображений у фіолетовому і червоному одягах. В образі богородиці відчутні впливи відомої ікони матері божої Сніжної, званої “salus populi romani”, або “Богородиці Римської” з базиліки Санта Марія Маджоре у Римі [Там само. Санктуарій матері божої Шкаплерної у Бердичеві, [в українському ікономалюванні такими прикладами можуть бути ікони з сіл Локниця та Колони в Рівненській області, Біличі і Вереск у Волинській області та на Тернопільщині (див. Сидор О. Волинське малярство XVII – XVIII століть // Образотворче мистецтво. 1988. № 2. С. 21). Також в Україні відомі чудотворна ікона матері божої Шкаплерної в Бердичеві з монастиря кармелітів босих, в греко-католицькому василіанському монастирі в Підкамені біля Бродів на Львівщині, та ікона матері божої Розрадниці з єзуїтського костьолу Св. Петра і Павла у Львові (тепер знаходиться в костелі Св. Клементія у Вроцлаві), що є копіями цієї римської ікони] з яскравим ликом, характерно складеними руками та блакитно-зеленим мафорієм і червоною тунікою [визначення точної колористики може бути дещо помилковим, оскільки ікони на даний момент значно забруднені, і, можливо, перемальовані, а лакова плівка на них значно побіліла]. Західні впливи помітні і в постатях апостолів. Деякі з них зображені зі знаряддями тортур (Апостоли Андрій Павло, Варфоломій) та символами євангелістів [Александрович В. “Легенда Йова Кондзелевича”. Вступ до студій над творчістю майстра на Волині // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 6-18. Овсійчук В, А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – Іл. С. 339, 342, 345, 346, 349]. Постаті архангела Михаїла та ангела-хоронителя на дияконських дверях, виконані з типовим видовищним бароковим динамізмом, властивим західноєвропейському типу бароко. Можливо, в постаті архангела Михаїла використано відомий з гравюр твір Гвідо Рені [Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 348]. “Спас Нерукотворний”, також дуже подібний своїм трактуванням лику та деталями (наприклад, золоті промені, які розходяться від голови Христа) до західноєвропейського образу “Плат Вероніки”.

Іконостас дійшов до нас не повністю. Збережені предели з іконами “Молитва Якима”, “Антоній і Феодосій Печерські”, “Христос у Никодима”, “Молитва Анни”; ікони намісного ряду “Богородиця” і “Христос”, “Свята Варвара”, “Святий Стефан”; великі храмові ікони “Різдво богородиці” та “Введення в храм”; дияконські двері з зображенням архангела Михаїла та ангела-хоронителя; Царські ворота із зображеннями Благовіщення та євангелістів з їхніми символами в шістьох круглих клеймах. А також ікона “Спас Нерукотворний”, що є надзвичайно подібна до мініатюрного клейма “Спас Нерукотворний” на обрамленні храмової ікони з іконостаса для скиту Манявського. Наступний ряд – апостольський, з шістьма парними зображеннями апостолів та іконою “Моління”. Ікона “Моління” є в цьому іконостасі особливо цікавою – повторюючи в загальних рисах аналогічну ікону з Манявського іконостаса, вона оригінально поєднує в собі православну та католицьку іконографії: корона на голові Богородиці, зображення Саваофа та святого духа на митрі Христа, характерні еліпсоподібні німби над головами ангелів, та водночас вона нагадує пишно декоровані яскраві ікони “Моління” київської, лівобережної школи українського бароко (ікони Березнянського, Сорочинського та інших іконостасів). Також цікавим нововведенням [можливо, що це може бути пізнішим доповненням, оскільки Кондзелевич ніколи не використовував такий декор] у цій іконі є імітація коштовного каміння за допомогою маленьких частинок кольорового скла на багатому декорі архієрейських одягів Христа. На підніжжі престолу Христа стоїть дата – 1722 [дивним є факт, що дослідники іконостаса не вказували на існування дати на іконі “Моління”, адже вона може свідчити про час створення всього іконостаса. Вказувалася лише дата 1722 р. на копії чудотворної Загоровської ікони, виконаної Кондзелевичем]. Завершує іконостас пророчий ряд. На загал ікони іконостаса виконані в техніці олійного живопису в вільній манері, в якій відчувається рука досвідченого майстра, який часом дозволяв собі своєрідну творчу, артистичну “недбалість” в трактуванні деяких сюжетів та самої техніки живопису [очевидно, ця своєрідність виконання іконостасу Кондзелевичем не дуже сподобалась замовникам Чацьким та Загоровським, про що може свідчити факт небажання їхніх нащадків залишити іконостас в новій кам’яній церкві в Загоровському монастирі і передачі його в село Вощатин].

Різьблення іконостаса виконав жовківський сніцар Іван Карпович, який працював над вівтарем до цієї ж церкви разом з Йовом Кондзелевичем ще у 1696 році [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 47 (Харківський історичний архів, стор. 811, оп. 101. “Опис документов, находящихся в Архиве Загоровского монастиря 1780-1781 гг.” С. 61). Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. С. 347].

Іконостас простояв у церкві Загоровського монастиря до 1770 року. Коли Чацькими та Загоровськими було збудовано нову кам’яну барокову церкву [церква була напівзруйнована під час Другої світової війни, осінню 1943 року, під час бою загонів Української повстанської армії з німецькими військами. На теперішній час збереглися лише стіни церкви. Існує декілька фотографій, одна з яких 1938 року (див.: Рожко Володимир. Чудотворні ікони Волині і Полісся. – Луцьк: Media, 2002. – С. 58), по якій можна мати уяву про зовнішній вигляд монастиря та церкви. Розписи для цієї церкви були зроблені острожським художником Людвіком Бренделем, серед яких були портрети родин Чацьких та Загоровських], іконостас передали до церкви святих Петра і Павла в селі Вощатин, поблизу Володимира-Волинського [Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 57. Овсійчук В. А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 338]. Туди ж було передано і виконаний Йовом Кондзелевичем у 1696 році вівтар. У 1962 році обидві пам’ятки були передані Львівському музею українського мистецтва.

Останньою, безсумнівною роботою Йова Кондзелевича є ікона “Розп’яття” з села Черчиці, виконана на полотні і підписана та датована 1737 роком: “Цей святий образ написався в святій обителі Білостоцькій рукою смиренною ієромонаха Йова, коштом раба Божого Стефана Герасимовича з жінкою своєю Агафією із Кучкаровна, офірували до церкви Святого Спаса Черчицької, ради спасіння, року Божого 1737” [Овсійчук В.А. Майстри українського бароко: Жовківський художній осередок. – Київ: Наукова думка, 1991. – С. 348]. Перші відомості про цю ікону були опубліковані ще 1939 року [Дублянський А. Два волинські малярі на переломі XVII і XVIII ст. // Шлях. – Луцьк, 1939. – № 4. – С. 9-10], а 1958 року вона була вдруге виявлена дослідником Борисом Возницьким і введена в науковий обіг [Возницький Б. Іов Кондзелевич // Історія українського мистецтва (ротапринтне видання). – Київ, 1964. – Т. 3. – С. 200, 201, 203. Возницький Б. Творчість українського художника Іова Кондзелевича // Львівська картинна галерея: Виставки. Знахідки, Дослідження. – Львів, 1967. – С. 47] [знаходиться в Національному музеї у Львові]. На іконі також відчутні впливи західноєвропейського трактування мотиву Розп’яття. Але одночасно ця композиція нагадує “Розп’яття з престоячими” з Манявського іконостаса, особливо жест руки Івана, який витирає сльози (потрактовані реалістично, так само, як і в іконостасі з скиту Манявського). Цікаво, що дату створення ікони – 1737 рік написано в двох варіантах: перший – великими арабськими цифрами під Розп’яттям і черепом Адама, другий – кириличними буквами в підписі в нижній частині ікони. Аналогічно Йов Кондзелевич позначив дати 1698 та 1705 роки на іконах “Христос-учитель” і “Вознесіння” з Манявського іконостаса – арабськими цифрами та кириличними буквами.

Також існує ряд ікон, що не підписані і не датовані, але за різними стильовими ознаками приписуються Йову Кондзелевичу. Це ікони “Святий Юрій Змієборець”, “Святий великомученик Георгій”, “Іоаким та Анна” та дияконські двері з зображеннями архангелів Михаїла і Гавриїла.

Ікона “ Святий Юрій Змієборець” датована, орієнтовно, останніми роками XVII століття, або початком XVIII століття, походить з Покровської церкви села Бобли Гурійського району на Волині [Обухович Леся. Йов Кондзелевич та ікона “Св. Юрій Змієборець” з с. Бобли на Волині // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали III міжнародної конференції, м. Луцьк, 12 листопада – 13 грудня 1996 р. – Луцьк, 1996. – С. 27-28. Косаняк Леся. Ікони на тему “Юрій Змієборець” у творчому розумінні малярів Стефана поповича Медицького та Йова Кондзелевича // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть: питання дослідження, збереження та реставрації. Матеріали VI міжнародної конференції по волинському іконопису, м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 64, 66, 67. Іл. С. 65. Волинська ікона XVII – XVIII ст. Каталог та альбом під редакцією Сергія Кота. – Київ-Луцьк: Тов. Спадщина, 1998. – С. 26. Іл. С. 76, 77] [тепер знаходиться в музеї Волинської ікони в Луцьку]. Ця ікона характерна європейським, маньєристичним стилем сюжету, витонченим живописом та характерними типажами (наприклад, постать царівни надзвичайно схожа на зображення святої Варвари з Загоровського вівтаря 1696 року, а лик святого Юрія нагадує лики архангелів Михаїла та Гавриїла з Богородчанського іконостаса [там само]. Така ж надзвичайна схожість є і в зображенні пейзажу з архітектурними мотивами Білостоцької та Манявської ікон “Успіння”. Так само позолочений орнамент на тлі ікони “Святий Юрій Змієборець”, подібний до орнаменту ікон “Спас” з Городища та дияконських дверей Манявського іконостаса [там само]. На цій іконі присутні декілька незвичних елементів, що притаманно творчості Йова Кондзелевича: наприклад, замість традиційного списа святий Юрій озброєний дерев’яним веретеном, що майже немає аналогів в українському іконописі [Такий елемент присутній на іконі “Св. Юрій Змієборець” XVII ст. з с. Воля Коренецька біля м. Перемишля. (Див. Ременяка Оксана. Іконографічні інтерпретації “Чуда Георгія зі змієм” в волинському іконописі // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації Доповіді та матеріали V наукової конференції м. Луцьк, 27 – 28 серпня 1998 р. – Луцьк, 1998. – С. 83]. Також змій зображений з собачою головою, що також є незвичним для цього сюжету. Усі ці ознаки дають підстави з великою вірогідністю віддати авторство цій іконі Йову Кондзелевичу і датувати її орієнтовно 1696-1698 роками [дивним є вперте приписування деякими мистецтвознавцями авторство цієї ікони міфічному іконописцю з міста Турійська, в якого нібито вчився Йов Кондзелевич, попри очевидну та надзвичайну схожість зображення на цій іконі до ранніх творів Кондзелевича].

Ще однією роботою Йова Кондзелевича може бути портрет єрусалимського патріарха Якова [Сидор О. Ф. Традиції і новаторство в українському малярстві XVII – XVIII століть // Свєнціцька В. І., Сидор О. Ф. Спадщина віків. Українське малярство XIV-XVIII століть у музейних колекціях Львова. – Львів: Каменяр, 1990. – С. 38. Іл. С. 119] [насправді, можливо, це зображення константинопольського патріарха, попри напис на портреті, оскільки єрусалимський патріарх Яків II проживав в XV ст., а патріарх Яків займав Константинопольський престіл в 1679-1682 та 1687-1688 роках, тобто був сучасником Йова Кондзелевича. Також він перебував в тісних зв’язках зі скитом Манявським та помер в 1701 р. в Галичині], що походить з церкви Введення Пресвятої Богородиці в с. Горожанка біля м. Галича на Прикарпатті [тепер знаходиться в Національному музеї у Львові. Вказане в статті Сидора О. Ф. місце знайдення портрета є помилкове, тому що села з назвою Велика Горожанка біля скиту Манявського немає (Див. Сидор О. Ф. “Традиції і новаторство в українському малярстві XVII-XVIII століть” // Спадщина віків Українське малярство XIV-XVIII століть у музейних колекціях Львова. – Львів: Каменяр, 1990. – С. 38, 67. Іл.. С. 119). Натомість існує с. Горожанка біля м. Галича (Див. Драган Михайло, Пещанський Володимир, Іларіон Свєнціцкий. Скит Манявський та Богородчанський іконостас. – Жовква, 1926. – С. 27. Іл. 17204. табл. XXIII.)]. Цей портрет, вірогідно походить з кінця XVII – початку XVIII століття, тобто часу перебування Йова Кондзелевича в скиті Манявському і його праці над іконостасом у цьому монастирі.

Ікона “Святий великомученик Георгій” походить з села Окорськ Локачівського району на Волині (за даними хімічних аналізів орієнтовно датована 1730-им роком) [Єршова Катерина. Реставрація ікони “Святий Великомученик Георгій” біля 1730 року з села Окорськ Локачівського району (збірка Волинського краєзнавчого музею) // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 100, 102, 103. Іл. С. 101,104. Ковальчук Євгенія. Музей у дослідженні і збереженні пам’яток сакрального мистецтва (за матеріалами наукових експедицій волинського краєзнавчого музею 1997, 1999 років) // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 1 – 3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 28. Іл. С. 27]. Вона була повністю перемальована 1816 року зображенням сюжету “Святий Григорій Боголюб” і відреставрована в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури в 1998 році [там само] [реставратор – К. Єршова]. Майстерний живопис, характер пейзажу і золоченого тла, типаж лику св. Георгія, що нагадує лики ангелів у Манявському іконостасі, дають підстави вважати Йова Кондзелевича автором цієї ікони.

Можливе авторство Йова Кондзелевича приписується деякими дослідниками й іконі “Яким та Анна”, датованої приблизно 1690-ми роками [по інших даних час створення сер. XVIII ст. (Волинська ікона XVII – XVIII cm. Каталог та альбом під редакцією Сергія Кота. – Київ – Луцьк; Тов. Спадщина, 1998. – С. 29. Іл. С. 90.)], яка походить з села Новосілки Турійського району [Обухович Леся. До питання атрибуції ікони “Іоаким та Анна” зі збірки Волинського краєзнавчого музею // Волинська ікона. Питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Тези та матеріали II міжнародної конференції. м. Луцьк, 29 листопада – 1 грудня 1995 р. – Луцьк, 1995. – С. 13] і зараз знаходиться в Музеї волинської ікони в Луцьку. Таке твердження є досить сумнівним, зважаючи на характер живопису, що є достатньо низької якості та умовно трактованими постатями. На користь авторства Кондзелевича можуть свідчити лише незвичайне алегоричне трактування цього сюжету, адже він полюбляв застосовувати в своїх творах незвичні елементи та загадкові символи. Погляди святих, які стоять по краях ікони, звернені до центру композиції, де в бутоні білої лілеї, у золотій мандорлі зображено постать богородиці Марії. Стебло з лілеєю проростає з сердець Якима та Анни [там само].

У Львівському музеї історії релігії зберігаються дияконські двері з зображеннями Архангелів Михаїла, та Гавриїла (орієнтовно кінця XVII століття), що також можуть бути ранніми творами Йова Кондзелевича. Лик Архангела Михаїла має характерний типаж персонажів Кондзелевича, а голова диявола, під ногами Михаїла, надзвичайно подібна до голови Юди на іконі “Тайна вечеря” з Манявського іконостаса [Скоп Петро. Дияконські двері Йова Кондзелевича з колекції ЛМІР // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. м. Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 р. – Луцьк, 2002. – С. 11, 13. Іл. С. 12] [походження ікон невідоме. На іконі “Архангел Гавриїл” оригінальний живопис майже повністю втрачений та перемальований].

Його пензлю можуть належати чотири ікони празникового ряду із втраченого іконостаса з села Перванче Горохівського району, що на Волині [Обухович Л. До питання автопортрета Йова Кондзелевича // Волинська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Доповіді та матеріали IV наукової конференції м. Луцьк, 17-18 грудня 1997 р. – Луцьк, 1997. – С. 38]. Це ікони “Богоявления”, “Воскресіння”, “Благовіщення” та “Преображення”. Значно пошкоджені, вони зберігають сліди тонкого й віртуозного живопису. Особливо це стосується мініатюрних зображень, котрим, як відомо, Йов Кондзелевич, приділяв велику увагу в усіх своїх творах. Також багато спільних рис у характерах типажів персонажів, у ‘ix постатях, краєвидах, елементах одягу з відомими безсумнівними іконами Йова Кондзелевича [там само].

Під час експедицій Волинського краєзнавчого музею у 1997 і 1999 роках було виявлено подвійну ікону “Іван Богослов зі сценами житія та святий Кирило” 1691 року з церкви святого Івана Богослова з села Сьомаки біля Білостока і “Каменування святого Стефана” та “Христос” 1736 року зі свято-Стефанівської церкви села Пожарки в Рожищенському районі на Волині [Ковальчук Євгенія. Музей у дослідженні і збереженні пам’яток сакрального мистецтва, (за матеріалами наукових експедицій волинського краєзнавчого музею 1997, 1999 років) // Пам’ятники сакрального мистецтва Волині на межі тисячоліть. Матеріали VI міжнародної наукової конференції. м. Луцьк, 1-3 грудня 1999 р. – Луцьк, 1999. – С. 28. Іл. С. 27]. Усі ці високомистецькі ікони також можуть належати пензлю Йова Кондзелевича. Таким чином, на території Волині часто трапляються сліди творчості Йова Кондзелевича, який за своє велике життя створив чимало шедеврів, котрі, на жаль, здебільшого втрачені, а в кращому разі дійшли до нас у вигляді окремих фрагментів.

Постать Йова Кондзелевича в бароковому ікономалюванні України унікальна зі своїм стриманим гармонійним стилем, що різко контрастує з пишним бароко центральної та східної України. Після Йова Кондзелевича продовжувачами традицій барокового ікономалювання на заході України можна вважати малярів-василіанів [Голубець М. Малярі – василіани на тлі західноукраїнського церковного малярства XVIII ст. // Записки чина св. Василія Великого. – Львів, 1926. Жолтовський П. М. Український живопис XVII – XVIII ст. – Київ: Наукова думка, 1978. – С. 84, 85. Іл. С. 85, 86, 87. Жолтовський П. М. Художнє життя на Україні в XVI – XVIII ст. Словник художників, що працювали на Україні в XIV-XVIII ст. – Київ: Наукова Думка, 1983] [умовна назва ряду іконописців, як правило монахів греко-католицького чину Василія Великого, що творили на Галичині, Волині та Поділлі, їхнім, головним осередком та, можливо, живописною школою був Почаївський монастир. Характерним почерком їхньої творчості була західноєвропейська барокова модель іконопису, який поступово еволюціонував до релігійного живопису рококо та класицизму. Основними представниками були Павло Козакевич, Яків Борисович, Павло Гаврилович, Антін Грушецький, Іван та Стефан Калиновичі, Йосафат Коханович, Юрій Радивилівський, Феодосій Січинський, Степан Скрипецький, Петро Стромецький і інші], а також Василя Петрановича (1680-1759) [навчався в Римі. Значний громадський діяч. Війт, а пізніше в 1741-1746 бургомістр міста Жовкви, та перш за все автор іконостасів в Крехові, Бучачі, Краснопущі, Віцині і частково в Жовкві, а також автор численних портретів шляхтичів та їх родин], Станіслава Строїнського (1729- 1802) [навчався в Римі. Автор розписів в львівському кафедральному соборі, бернардинському монастирі та домініканському соборі в Тернополі] та Луку Долинського (1745 – 1824) [здобував освіту в Відні. Автор робіт в соборі Св. Юра, церков Св. Духа, Св. Онуфрія, Св. Петра і Павла та бернардинському монастирі у Львові. В 1807-1810 роках виконував розписи для церкви василіанського греко-католицького монастиря в Почаєві], останнього великого іконописця епохи бароко. На східній та центральній Україні цю традицію продовжили майстри монументальних розписів та іконостаса Троїцької Надбрамної церкви в Києво-Печерській Лаврі (1720 -30-і роки); Сорочинського (1730-і роки), Ніжинського (1730-і роки), Березнянського (1760-і роки), Бездрикського (початок XVIII ст.), Межирічського (1770-і роки) іконостасів; Конотопських ікон; іконостаса і розписів Андріївської церкви в Києві (1750-і роки) [більшість цих майстрів, як правило є невідомими. Винятками є автори розписів та іконостаса Андріївської церкви в Києві – російський художник О. Антропов та українські художники Г. Левицький-Ніс з сином Д. Левицьким та, можливо, Григорій Стеценко; розписів Троїцької Надбрамної церкви в Києво-Печерській Лаврі – ієромонахи Іоанн, Ігнатій та ієродиякон Пітирим Шаума і Ніжинського іконостасу Василь Реклінський]. А також великі іконописці – Володимир Боровиковський (1757-1825) [автор ряду ікон: “Богоматір у славі”, “Цар Давид”, намісні ікони “Христос” і “Богородиця” 1784 року для церкви в Миргороді. Створив свій власний ліричний стиль барокових образів. В 80-х роках перебрався до Петербурга, де створив велику кількість жанрових картин та портретів, еволюціонував до класицизму. Вважається поряд з Дмитром Левицьким одним з започатковувачів російського живопису нового часу] і Григорій Стеценко (1710-1781) [придворний живописець гетьмана К. Розумовського. Автор Козелецького та Почепського іконостасів. Можливо брав участь у розписах Андріївської церкви в Києві], що створили оригінальний, український варіант живопису бароко.

Taras Otkovych

The representation of the biographical and creative way of the most prominent in baroque period icon painter Jow Kondzelewych is the theme of article. The article focuses on the meaning of his creative work for the development of Ukrainian fine art.

Найчастіше переглядають

Вкладені елементи

Церква Св. Михаїла. с. Білосток
Церква Св. Михаїла. с. Білосток
Вівтар. 1696 р. Загоровський монастир (Вощатинський вівтар)
Вівтар. 1696 р. Загоровський монастир (Вощатинський вівтар) (+)
Моління. 1696 p. с. Городище
Моління. 1696 p. с. Городище (+)
Частина пророчого ряду іконостаса, м. Локачі
Частина пророчого ряду іконостаса, м. Локачі (+)
Успіння Богородиці. 1696 р. Білостоцький монастир
Успіння Богородиці. 1696 р. Білостоцький монастир (+)
Вівтар з церкви Св. Козьми і Дем’яна. с. Махнівці
Вівтар з церкви Св. Козьми і Дем’яна. с. Махнівці (+)
Христос-Учитель 1704 p. с. Вільшаниця
Христос-Учитель 1704 p. с. Вільшаниця (+)
Моління. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас)
Моління. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас) (+)
Богородиця з дитям. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас)
Богородиця з дитям. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас) (+)
Різдво Богородиці. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас)
Різдво Богородиці. 1722 р. Іконостас Загоровського монастиря (Вощатинський іконостас) (+)
Розп’яття. 1737 р. с. Черчиці
Розп’яття. 1737 р. с. Черчиці (+)
Юрій Змієборець, с. Бобли
Юрій Змієборець, с. Бобли (+)
Архангел Михаїл. З фондів Львівского музею історії релігії
Архангел Михаїл. З фондів Львівского музею історії релігії (+)
Святий Великомученик Георгій, с. Окорськ
Святий Великомученик Георгій, с. Окорськ (+)

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 5055

Модифіковано : 10.10.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.