Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Богословські, донаторські та авторські написи на іконостасі

Петро Скоп

з церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський

Іконостас церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський є однією з монументальних пам’яток церковного мистецтва, в якій збереглася велика кількість написів богословського, авторського та донаторського змісту, які дають можливість визначити часовий період створення іконостаса [Пещанський В. Богордчанський іконостас // Скит Манявський і Богородчанський іконостас. – Львів, 1926; Батіг М. Йов Кондзелевич і Богородчанський іконостас. – Львів. 1957].

Донаторські та авторські підписи на українських іконах та обрамленнях іконостасів датуються XVI ст., особливо велика їх кількість з’явилась на іконостасах середини XVII ст. (у деяких випадках це лише дати, іноді трапляються імена ктиторів, які фінансували ту чи іншу ікону, або й увесь іконостас). Є досить багато авторських підписів, але часто – це лише імена малярів; прізвища, географічна належність та соціальний статус не вказані. Прикладом може бути іконостас церкви святого Духа в Рогатині, де вказано лише дату 1650 р. та відомості про голову церковного братства Якова Волового, який фінансував іконостас, та про чинного в той час польського короля Казимира. Це не поодинокий приклад вказувань на західноукраїнських іконах не тільки імені замовника, а й короля Речі Посполитої [Коць-Григорчук Л. Написи на творах Українського середньовічного малярства // Записки НТШ. Львів. 1990. – Т. 221.- С. 210-235].

Одним із перших іконостасів, на якому зазначено ім’я автора та його соціальний стан, є іконостас церкви Вознесіння з с. Волиці Деревлянської, (підписаний 1681 роком), в якому вказано, що автором ікон є Іван Руткович, маляр жовківський та його дружина Євдокія. Цю дату слід вважати початком створення іконостаса. Як і на іконостасі з церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський, тут також є кілька дат: 1681 та 1682 рік. Це свідчить про термін створення іконостаса, який Іван Руткович малював два роки. Іконостас із Жовківської церкви Різдва Христового (1698-1699 р.) створювався І. Рутковичем у той же час, що й іконостас церкви Воздвижения чесного хреста для скиту Манявського авторства Йова Кондзелевича. Із підписів Рутковича ми дізнаємося про ктиторів цього іконостаса, якими були ремісники шевського цеху міста Жовкви [Свенціцька В. Іван Руткович і становлення реалізму в українському малярстві XVII ст. – Київ, 1966. Драган М. Українська декоративна різьба 16-17 ст. – Київ, 1970. Жолтовський П. М. Станковий живопис // Історія українського мистецтва. – Київ, 1968. – Т. 3. – С. 193-204].

На іконостасі церкви Воздвижения чесного хреста зі скиту Манявського маємо три дати: одна з них – на намісній іконі “Христос-учитель”: 1698 рік. Вона вирізана двічі на левкасі в лівому нижньому куті ікони: один раз кириличними буквами, а другий – арабськими цифрами. Перед цією датою вирізьблене ім’я автора – “Йов”, а кількома сантиметрами нижче – букви Z M Б, що, очевидно, є абревіатурою – законник монастиря Білостоцького. Ще одна дата – на іконі “Вознесіння” з лівого бокового вівтарика іконостаса. У лівому нижньому куті на поземі червоною фарбою кириличними буквами підписано “Недостойний Ієромонах Йов Кондзелевич, монах загальножительного монастиря Білостоцького, рукою власною створив року Божого 1705 Березня”. А в правому нижньому куті напис “1705” виконано арабськими цифрами.

З останнього напису, розміщеного над та під цокольною іконою “Христос у Никодима”, дізнаємося про таке:

“Допомогою Божою й Пресвятою Богородицею патронкою нашою, за молитвами преподобних отців блаженних старців Йова й Феодосія перших монахів скитських. За великим старанням причетного отця Саватія в цей час ігуменом правивши, усієї Христової братії загальним старанням цей святий Іконостасний вівтар, промислами й своїми прикладами закінчили й поставили: року Божого 1705 травня 5.”

Іконостас був змонтований 5 травня 1705 року, хоча напис, що є на іконі “Вознесіння”, свідчить про те, що роботу над іконостасом Кондзелевич, очевидно, закінчив ще в березні 1705 року. Ця остання дата є свідченням того, що саме в травні 1705 року іконостас змонтували в церкві, і робота над ним тривала з 1698 по 1705 рік. Дізнаємося також з цього напису ім’я ігумена Саватія, який і був замовником іконостаса [Dzieduszycki W. Ikonostas Bohorodczanski // Przegląd archeologiczny. – Lwów, 1886. – Z. 4. Sokolowski M. O malarstwe na Rusi. – Lwów, 1885. Łozinski W. Malarstwo cerkiewne na Rusi // Kwartalnik historyczny. – Lwów, 1887. – Rocz. I. – S. 149-209].

Ще один донаторський напис є під цокольною іконою “Зустріч Марії та Єлизавети”: “Цей образ Пресвятої Богородиці замовив раб Божий Димитрій маріїнець спасіння ради свого”.

Написи богословського змісту використовувались на українських іконах дуже часто. Це були цитати з Біблії, церковних книжок, апокрифічних писань та підписи, що пояснюють той чи інший сюжет, або позначають постать святого. На іконостасі з Маняви таких написів чимало. Підписані майже всі жанрові композиції, апостоли, пророки, святителі, монахи. Під цокольними іконами на обрамленнях є цитати з Нового Завіту та Часослову.

Чи не вперше Йов Кондзелевич під іконами цокольного ряду в іконостасах використав низку шрифтових композицій, що зображуються в картушах [Скоп П. Маньєризм у центральній та східній Європі у церковному мистецтві // Історико-філологічний вісник українського інституту. – Москва. 1997. – Т. 1.- С. 144-146. Скоп П. Мистецькі стилі в пластиці Богородчанського іконостаса. Волинська ікона. – Луцьк, 1997. – С. 31-34)], намальованих у маньєристичному стилі. Ці написи, навколо яких імітовано різьблені картуші, було виконано білою фарбою на синьому тлі. На жаль, із шести написів до нас дійшло лише п’ять. Підпис під іконою “Мучення Христа терновим вінцем” був втрачений разом з нижньою частиною конструкції предели і пізніше була замінена на нову.

Зважаючи на оформлення картушів, можна зробити висновок, що бокові вівтарики іконостаса з намісними іконами “Успіння богородиці” та “Вознесіння” були намальовані значно пізніше, ніж центральні ікони. Під цокольними іконами “Похорон Антонія Печерського”, “Зустріч Марії та Єлизавети” і “Христос у Никодима” картуші намальовано досить професійно й об’ємне, а під боковими вівтариками – трактовані лаконічно й спрощено. Видозміну помітно й у вирішенні шрифтової композиції: написи на центральних іконах малі, розміщені в центрі картуша, а на двох бокових пределах вони доволі довгі – два-три речення, закомпоновані на всю площину [Скоп П. Дослідження іконографічних сюжетів цокольного ряду іконостаса церкви Воздвижения чесного хреста скиту Манявського // проблеми збереження, реставрації, консервації та експертизи музейних пам’яток. – Київ, 2005. – С. 283 – 284. Скоп П. Дияконські двері Йова Кондзелевича з колекції ЛМіР // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції. – Луцьк, 2002. – С. 11-13].

Слід зауважити, що всі цитати, окрім однієї з Часослова, взяті зі Святого Письма і зображені на цьому допоміжному ряді іконостаса, як слід його називати, оскільки він відіграє роль тлумачення сюжетів із Біблії.

Підписи в трьох центральних картушах відрізняються від двох бокових. Під центральними іконами цитати лише нагадують про події, що пов’язані із зображеними вище святими, або описують їхнє земне життя і смерть та значення їх у чернечому житті. Прикладом є напис під іконою “Похорон Антонія Печерського”: “Не тільки ж, але і хвалимося в Бозі нашим Господом Ісусом Христом, яким нині ми одержали примирення” (Послання апостола Павла до Римлян, 5.11) [Острозька Біблія. Повний переклад єрмнх. Рафаїла (Романа Турконяк). Львів, 2006. Тут і надалі біблійні цитати використано із Острозької біблії]. Саме цю цитату обрав Йов Кондзелевич для зображення Антонія і Феодосія Печерських, щоб підкреслити їхнє праведне чернече життя, присвячене Христові. На самій іконі “Похорон Антонія Печерського” маємо два написи: над зображенням Феодосія (“Преподобний отець Феодосій Печерський”) та над зображенням тіла Антонія (“Представлення отця нашого Антонія Печерського”).

Під цокольною іконою “Зустріч Марії та Єлизавети” для напису автор обрав одну з цитат, сказані Марією у Святому Письмі: “Величає моя душа Господа, і мій дух зрадів в Бозі, моєму Спасителі” (Євангеліє від Луки, 1.46). Цю фразу промовила богородиця, коли відвідала Єлизавету, щоб привітати її з очікуваною дитиною [Слобідський С. Закон Божий. – Київ, 2003. – С. 6 – 654].

Ікону “Христос у Никодима” прикрашає цитата з послання апостола Павла до Филип’ян (2.10): “Щоб в Ісусовому імені кожне коліно поклонилося – небесних і земних, і підземних”. Саме цей уривок із Святого Письма трактується як те, що Никодим був фарисеєм, але потім увірував і преклонився перед Господом. Автор міг узяти будь-яку іншу цитату з Євангелія, в якій згадується Никодим, але вирішив наділити підпис символічним значенням.

На двох бічних вівтариках написи з дещо іншим значенням: під іконою “Успіння богородиці” є цитата з Часослова – тропар, що читається під час служби на свято Успіння Богородиці: “У родженні дівство зберегла ти, в успінні ж світу не залишила, бо, Ти, Богородице, перейшла до життя, бувши Матір’ю Життя, і молитвами своїми визволяєш від смерті душі наші”. Цей вислів розповідає про призначення Богородиці як на землі, так і на небі.

Не можна оминути увагою написи на самих цокольних іконах: на іконі “Апостоли біля гробу Богродиці” червоним кольором над апостолами написано: “Святий Епіфаній мовить: Все життя Богородиці на землі: є літ OB (72)”, а на іконі “Блага вість смерті Богородиці” червоним кольором на тлі неба: “Архангел благовістить про преставления на небеса”.

На правому бічному вівтарику, під іконою “Вознесіння”, маємо вже цитату більш оповідного характеру, узяту з Євангелія від Луки (24, 50-53):

“Вивівши ж їх геть до Вифанії і піднявши свої руки, Він їх поблагословив. І сталося, що, коли Він їх благословив, Він відступив від них і підносився на небо. І ті, поклонившись Йому, повернулися до Єрусалиму з великою радістю і постійно були в церкві”.

Ця цитата розповідає нам про останні хвилини перебування Христа на землі, коли він з апостолами покинув Єрусалим і, не дійшовши до села Вифанія, вознісся на небо.

На цокольних іконах “Христос в Емаусі” та “Спокушення Христа”, що міститься під іконою “Вознесіння”, є написи, що вказують на зображений сюжет: на першій іконі, на фронтоні Клеопової хати, білими буквами написано: “Пізнався Ісус Христос по воскресінні Луці й Клеопі в переломленні хліба”. В Євангелії Луки (24. 30) знаходимо згадку про цю подію: “І сталося, що коли Він ліг з ними, взявши хліб, Він поблагословив, і переломивши, давав їм. їм же очі відкрилися, і вони Його впізнали – і Той став їм невидимим”. А на іншій іконі напис частково втрачений, але все-таки його можна прочитати: “Господь Ісус Христос……………. постившись днів M (40) в пустелі спокушення від диявола”. Цитата про цей сюжет є в Євангеліях – від Матвія (4. 1-2): “Тоді Ісус був виведений Духом в пустиню, щоб Його спокушав диявол. І попостивши сорок днів і сорок ночей, згодом зголоднів”; від Марка (1. 12-13): “І відразу Дух вивів Його в пустелю. І Він був там, в пустелі, сорок днів, спокушуваний сатаною; і був зі звірами, і ангели Йому служили”; від Луки (4. 1-13): “Ісус же, сповнений Святого Духа, повернувся від Йордану, і був ведений Духом до пустині, днів сорок був спокушуваний дияволом, і не їв нічого в дні ті. І коли вони закінчилися, пізніше Він зголоднів”.

На самій іконі “Вознесіння”, окрім авторського підпису, над ангелами, у хмарах є білий картуш з написом червоним кольором, який є ще однією згадкою про Вознесіння в Новому Заповіті. На цокольному ряді під цією іконою Кондзелевич помістив цитату з Євангелія від Луки (24, 50-53), а на самій іконі – цитату з Діянь Апостолів (1, 10-11):

“І коли вони дивилися на небо, як Він ішов, і ось два мужі повстали перед ними у білій одежі, які й сказали: Мужі галилейські, чому стоїте, дивлячись на небо? Ось Ісус, який від вас вознісся на небо, так само прийде, тим же видом, яким ви бачили, як Він ішов на небо.”

В кінці цитати додано підпис: “Діяння ГЛАВА, А”.

Ці цитати з Нового Заповіту не є випадковими, бо саме в Євангелії від Луки та Діяннях апостолів найвиразніше описано сцену “Вознесіння”, а на іконі детально зображено апостолів і Христа, що підноситься в хмарах, Єрусалим, з якого вони вийшли, та двох ангелів, що промовляють до них про друге пришестя Христа.

З лівого краю іконостаса в намісному ряді розміщено ікону “Антоній та Феодосій Печерські”. Відомо, що в українських іконостасах на цьому місті була переважно ікона “Св. Миколай”, але враховуючи те, що іконостас був для монастирської церкви, Кондзелевич вирішив помістити там двох перших ченців Києво-Печерської лаври й засновників Успенської церкви. З історії Києво-Печерського монастиря знаємо про їхнє праведне життя та великий внесок у розбудову Української церкви, а також відомі послання та настанови Феодосія Печерського. Йов Кондзелевич напевне був добре ознайомлений з Києво-Печерським Патериком та працями Феодосія Печерського.

Антоній Печерський зображений із сувоєм, який тримає в лівій руці. На ньому напис: “Братія моя, відходжу від вас тілом, але духом із вами буду”. Цей слід трактувати, як передсмертне послання Антонія, зважаючи на те, що на цокольній іконі зображено сюжет “Похорон Антонія Печерського”.

Цитата “Молюсь за вас, братія моя. Перш за все полюбим стримання та покору”. Ця повчальна цитата взята з “Писання преподобного Феодосія Печерського” і прикрашає сувій в руках Феодосія Печерського.

Традиційно на кожній намісній іконі “Христос-учитель” в лівій руці Спасителя зображували розкрите Євангеліє. У даному разі використано цитату з Євангелія від Матвія (25. 34-36):

“Прийдіть, благословенні Мого Батька, успадкуйте Царство вам приготоване від створення світу! Бо Я зголоднів, і ви дали Мені їсти; був спраглим, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене ввели; нагим, і ви Мене зодягнули; хворим, і ви Мене відвідали; Я був у в’язниці, і ви до Мене прийшли.”

Ця цитата вперше з’явилася на початку XVI ст. на українських іконах “Христос-учитель”, які походять із сіл Ременів та Лісковане (НМЛ).

На обрамленні ікони “Христос-учитель” обабіч зображено апостолів, а в нижній частині – два круглих клейма з зображеннями Кузьми та Дем’яна, між якими є напис червоною фарбою на позолоченому тлі: “Пречистому образу поклонися просячи прощення прогрішностям нашим Христа Бога”

На центральній іконі “Моління” Спаситель також тримає розгорнуте Святе Письмо, в якому Кондзелевич використав цитату з Апокаліпсису (3. 21 – 22): “Тому, що перемагає, дам сісти зі Мною на моєму престолі, так як і Я переміг і сів з моїм Батьком на його престолі. Хто має вухо, хай слухає”. Над цим текстом автор вказує на походження цитати: “Апокаліпсис. Глава Г”. Цей текст Йов Кондзелевич повторить на іконі “Моління” з церкви в селі Городище.

Цей уривок з Апокаліпсису до Кондзелевича не використовувався в іконописі, як цитата в розкритій книзі, що її тримає Христос.

В нижній частині обрамлення центральної ікони є напис “О Пантократор”, що в перекладі з грецької мови означає “учитель” [тут шановний автор помиляється. Пнтократор – це вседержитель].

На синьому тлі тябла, що над празниковим рядом, Йов Кондзилевич підписує сюжети в такій послідовності: “Різдво богородиці”, “Введення в Храм”, “Благовіщення”, “Богоявления Господнє”, “Стрітення”, “В’їзд в Єрусалим”, “Зішестя в пекло”, “Вознесіння”, “Зішестя святого духа”, “Преображення” та “Успіння богородиці”, а на самій іконі “Різдво Ісуса Христа” ангели підтримують білий картуш із цитатою з молитви: “Слава во вишніх Богу і на землі мир”.

В кінці XVI ст. відбувається чергова еволюція українського іконостаса: внаслідок якої додається пророчий ряд. До цього часу пророків малювали у бокових клеймах на намісній іконі “Богородиця з похвалою”. В іконостасі церкви Воздвижения чесного хреста з монастиря скит Манявський, як і в іконостасі церкви св. Духа в Рогатині, зображення похвали Богородиці розміщено в пророчому ряді з центральною іконою “Богородиця Знамення”.

Кондзелевич вирішив поєднати старі традиції, розмістивши пророків на обрамленні намісної ікони “Богородиця-Дороговказниця” і намалювати пророчий ряд із центральною богородичною іконою. Як на обрамленні, так і на пророчому ряді пророки тримають в руках аркуші з текстами, які прославляють Богородицю.

Першим ліворуч на іконостасі зображено пророка Захарію із золотим світильником в лівій руці, в правій він тримає аркуш з написаним в шість рядків з текстом “Святий пророк Захарія: Радуйся світильнику золотому”. В Біблії в книзі пророка Захарії (4. 2) читаємо:

“І сказав до мене: Що ти бачиш? І я сказав: Я побачив – і ось свічник, ввесь золотий, і над ним світильник, і над ним сім світильників, і сім посудин до його горішніх світил”.

Пророки Яків, Даниїл та Мойсей зображені в одному картуші над конструкцією “розірваного фронтона”, що його утворює картуш з пророком Єзикиїлом та царем Давидом, а симетрично до них із правого боку поміщені у верхньому картуші пророки Аарон, Аввакум та Єремія; під ними в картуші, що також утворює “розірваний фронтон”, зображені цар Соломон та пророк Ісайя.

Пророк Яків тримає в лівій руці аркуш із написом: “Пророк Яків: радуйся драбині божественній”. У книзі Буття (28.12), сказано: “І побачив сон. І ось драбина закріплена на землі, якої верх досягав до неба, і божі ангели піднімалися і сходили по ній”. Драбина стає символом пророка Якова і її постійно зображують в цьому сюжеті. Кондзелевич зобразив Якова із драбиною тільки на клеймах намісної ікони “Богородиця-Дороговказниця”, а на пророчому ряді обмежився в його ідентифікації лише картушем з написом.

Майже в повен зріст художник намалював пророка Даниїла, який лівою рукою тримає камінь, а правою притримує згорток з написом: “Пророк Даниїл: Радуйся каменю Божественному”. У Старому Заповіті в книзі Пророка Даниїла (2. 34) сказано: “Ти глядів, аж доки не відірвався камінь з гори без рук і вдарив тіло в залізні і глиняні ноги і розбив їх повністю на шматки.”. Гора, від якої відірвався камінь, символічно означала богородицю, а камінь – Ісуса Христа і його вічне царство.

Пророк Мойсей зображений з неопалимою купиною в лівій руці та двома з’єднаними білими табличками, що нагадують скрижалі з написом: “Пророк Мойсей: Радуйся неопалимій купині”. Про це написано в книзі Старого Заповіту (Вихід 3. 2): “І він побачив, що кущ горів огнем, і не згоряв”. Це також один із символів божої матері, яку не опалив вогонь божества сина божого, коли він зійшов через неї з неба на землю.

Особливо динамічно зображено аркуш з текстом пророка Єзикиїла в правій руці. На відміну від інших пророків, його символ – врата зображені на хмарі, а не в руках. На картуші напис: “ Пророк Єзикиїл: Врата ці будуть зачинені і не відчиняться”. Це одне з пророцтв в Старому Завіті про прихід Месії, написане в книзі Єзикиїла (44. 2): “Ця брама буде замкненою. І не відкриється, і ніхто не пройде нею, бо ізраїльський Господь Бог ввійде нею. І вона буде замкненою”.

Цар Давид зображений з ковчегом в лівій руці, а в правій тримає аркуш з написом: “Цар Давид: Воскресни Господи в спокій свій, ти й кіот святині твоєї”. У Старому Заповіті про Давидів престол згадується двічі: у Псалмах (132(131). 8): “Воскресни, Господи, на твій спочинок, Ти і кивот твоєї святості!”; у книзі пророка Амоса (9. 11): “В тому дні підніму храм Давида”. Символ престолу Давидового трактується як рід Ісуса Христа, оскільки богородиця була з коліна Давидового.

На нижній лівій дошці ікони зображено царя Соломона та пророка Ісайю. Соломон тримає в правій руці модель церкви, а в лівій – сувій з написом: “Цар Соломон: Радуйся церкві від душі”. Як відомо з Біблії, останнім заповітом царя Давида майбутньому царю Соломонові було те, щоб він збудував храм.

Пророк Ісайя в лівій руці тримає динамічної форми горизонтальний сувій, а правою рукою благословляє. На картуші напис: “Пророк Ісая: Радуйся кліщам, носячим в собі вугіль Христа”. Про кліщі – символ пророка Ісайї, також маємо згадку в Біблії в книзі пророка Ісайї (6. 6): “ І спустився до мене один з серафимів, і в руці він мав горіюче вугілля, яке взяв кліщами з жертовника”. Ісайя був одним із найвеличніших пророків, який точно пророкував, що Діва народить сина і його назвуть Еммануїл. Як і пророк Яків, Ісайя зображений без свого символа на пророчому ряді, проте на обрамленні намісної ікони “Богородиця-Дороговказниця” він зображений з кліщами в руках.

На верхній дошці ікон пророчого ряду зображено пророків Аарона, Аввакума та Єремію. Пророк Аарон в одній руці тримає пророслий жезл, а в іншій – аркуш з написом: “Пророк Аарон: Радуйся пророслий жезл нам у цвіт Христа”. Відомо, що коли всі священники поклали жезли перед Мойсеєм, то тільки в Аарона жезл проріс і вродив мигдаль, про це сказано в книзі Числа (17, 23): “І ось зацвіла палиця Аарона, з дому Левія, видала галузки і зацвіла квітками і видала горіхи”.

Посередині, майже в повен зріст, на верхній дошці з лівого боку зображений пророк Аввакум, який в лівій руці тримає зелену півкулю, що символізує гору, а правою тримає сувій з написом: “Пророк Аввакум: Радуйся горо, пройдена духом”. З книги пророка Аввакума (3. 3) дізнаємось: “Бог прийде з півдня і святий з гори затіненої частини”. Ця цитата з Біблії розповідає нам про одне з видінь Аввакума, про що вказує символ цього пророка – стилізована гора, що її постійно зображували на іконах із цим пророком.

Пророк Єремія зображений без символів і тому тримає двома руками сувій з написом: “Пророк Єремія: Радуйся шляхом Божественим”. У Книзі пророка Єремії (31. 21) сказано: “Постав собі, Сіоне, зроби мучення, скеруй своє серце на правильну дорогу, якою підеш! Повернися, дівчино ізраїлева, повернися до своїх міст, сумуючи!”. Це ще одне з пророцтв, що вказує на прихід богородиці.

Останній пророк, зображений у цьому ряді – Гедеон, який в правій руці тримає клубок вовни, а в лівій – сувій з написом: “Пророк Гедеон: Радуйся руно з росою духом святим”. Про руно, символ цього пророка, в Книзі Суддів (6. 37) сказано: “Ось я покладу вовняний кожух на току, і якщо буде роса тільки на кожусі, а по всій землі буде сухо, то знатиму, що спасаєш Ізраїля моєю рукою, так як Ти сказав”. Саме це чудо, що його зробив Господь для Гедеона з руном, стало символом пророка Гедеона в іконописі.

Окрім написів богословського, донаторського та авторського характеру кириличними буквами, Йов Кондзелевич виконав шрифтові композиції, що відіграють декоративну роль і мають символічне значення. До них слід віднести написи кириличними і грецькими буквами, а також на івриті.

На іконі “Моління” Йов Конзелевич використав два варіанти слова “Бог”: грецькою мовою та івритом і зобразив ці написи на двох палицях (ромбоподібних елементах одягу єпископа), котрі є на єпископському одязі Христа.

На обрамлені цієї центральної ікони молільного ряду, на вирізі верхньої арки вирізано по левкасу трьома кириличними буквами слово “Святий”. Цей напис видно тільки знизу, тож коли людина уклінно молилася, вона бачила його. Саме це є свідченням, що Кондзелевич враховував те, що іконостас насамперед є об’ємно-просторовим монументальним об’єктом.

Залишені написи дають можливість дізнатися не тільки про сюжети, а й про час створення іконостаса ієромонахом Йовом Кондзелевичем та його належність до Білостоцького монастиря. Як відомо, Кондзелевич залишав підписи, окрім іконостаса зі Скиту Манявського, і на інших творах, а саме на Вощатинському вівтарику 1686 року. А останнім твором, що його підписав Кондзелевич, було “Розп’яття” для Черчицької церкви 1737 року, поблизу Луцька [Овсійчук В. Майстри українського бароко. – Київ, 1991]. З відомих датованих творів випливає, що творчість Йова Кондзелевича тривала з 1696 по 1737 рік. Та найвеличнішим його твором є іконостас церкви Воздвижения чесного хреста монастиря скит Манявський.

Автор висловлює подяку Ларисі Гошпарук за допомогу в прочитанні текстів наявних в іконостасі.

Petro Skop

The article is devote to reconstruction and comentation of the icon inscriptions at XVII-XVIII century iconostasis from the Elevation of the Holy Cross church in Maniava Skyt monastery.

The text is represented in the original interpretation and is translated to the contemporary language.