Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

^Майдан Розрита Могила

Паспортна інформація

Майдан Розрита Могила

Пам’ятка археології

Скіфський час (VI – V ст. до н.е.), доба пізнього українського середньовіччя – початок XVII ст., XVIII – початок XIX ст.

Розміщення:

Полтавська обл., Котелевський р-н, с. Лихачівка, урочище Розрита Могила, за 2,5 км на схід-пн.схід від села та в 0,6 на захід від перехрестя автошляхів смт. Опішня – м. Колонтаїв та м. Полтава – смт. Котельна – м.Суми, безпосередньо ліворуч від кожного шосе.

Загальний опис:

Пам’ятка займає край підвищення третьої тераси лівого берега р. Ворскла, висотою 108 м над рівнем заплави. Абсолютна висота максимального підвищення Розритої Могили складає 119 м. Загальна площа майдану перевищує 2,8 га, а зі втратами – 3,5 га. Навколишній рельєф колишньої степової ділянки з поодинокими заглибинами – “блюдцями” злегка хвилястого характеру дещо південно-західніше переходить у масив Лихачівських, свого часу рухливих пісків з дюнами на правобіччі від гирла р. Мерла (лівої притоки р. Ворскла). Вони закріплені сучасним сосновим бором. Біля підніжжя тераси, із заходу, знаходиться кілька боліт та озер. За 3,3 км у тому ж напрямку розташоване відоме Лихачівське поселення скіфського часу, у східному, в бік Колонтаєва – по боровій та третій терасі Мерли – вишикувались ланцюжком ряд курганів висотою 0,6-3,5 м, що позначають старий торговий шлях скіфської доби.

Майдан має вигляд кільцеподібного насипу із зовнішнім діаметром на рівні підошви в 150 м. Поверхня цього насипу нерівна. На ній помітні п’ять вершин, з яких найбільшими є №№ 3 та 4 висотою по 10 м, № 5 – 11 м. Між вершинами кільцевого насипу існують п’ять проходів, які розташовані не на рівні підошви споруди, а значно вище – на висоті 5,2-6,5 м від навколишньої поверхні. Дно цих проходів не сплощене, воно має клинчастий перетин. Саме з кількома з цих проходів І.А. Зарецький пов’язував існування “воріт” колишнього військового складу XIX ст. В середині кільцевого насипу відрита значна заглибина неправильно-овальної форми розміром 68×86 м, яка сягає глибини 9,5-12,6 м від вершини № 5. Схили внутрішньої заглибини у передденні пологі, вище на 3-4 м від рівня дна – стрімкі, з крутизною у 45-60 градусів. Поверхня насипу і заглибин задернована, місцями вкрита невеликими кущами. На дні є рештки кількох грабіжницьких шурфів початку 1980-х рр., сліди заплилого бліндажа. Під дерном у центрі – материк – лесоподібний суглинок без будь-яких порушень. Масив кільцевого насипу – чорноземний курганний, “валькований” дернинами, з рідкими тонкими прошарками суглинку, часом вуглинками.

Навкруги основного кільцевого насипу, на відстані 12-20 м від нього, споруджені кільцеві концентричні вали з ровами, що перериваються біля відповідних проходів. Висота валів – 1-2,5 м від рівня навколишньої поверхні, глибина ровів сьогодні не перевищує 0,5-1,1 м при ширині 2-3 м. Характер зовнішньої обваловки відповідає прийомам польової фортифікації XVIII-XIX ст. При врахуванні цих зовнішніх кільцевих валів та ровів, діаметр майдану досягає 202 м. Поверхня валів частково задернована, частково вкрита лісонасадженням, а зі сходу (місцями – півдня і заходу) – розорана. На сьогодні ця площа вже не використовується під сільськогосподарчі угіддя.

Крім того, з південно-східного боку від майдану відходив ще серпоподібний у плані вал довжиною 40-43 м, що мав найбільші розміри у північно-західній частині, де його висота сягала 2 м при ширині основи 7 м. Протилежна частина цього серпоподібного насипу-бурта дуже розорана і ледь здіймається над денною поверхнею. З північно-західного боку від майдану також існував подібний вал-бурт розміром 20-50×100 м, який зруйновано кар’єром ще в 1940-х рр. Сліди цього бурта вгадуються за рештками підвищень у полишеному кар’єрі.

Звісно, первісний рельєф майдану змінюється з часом. Це відзначала більшість дослідників пам’ятки. З появою густого травостою з’явились ознаки стабілізації у цих процесах, що є відрадним фактом.

Історична довідка, відомості про дослідження:

Майдан Розрита Могила – залишки одного з найбільших курганів скіфського часу Полтавщини і басейну р. Ворскла. За аналогією з великими навколишніми курганами ворсклинського лівобережжя – Вітовою Могилою та Опішлянкою, дослідженими І.А. Зарецьким у 1988-89 р., за складом “валькованого”, тобто викладеного з дернин насипу, цей курган мав належати представнику соціальної верхівки землеробсько-скотарського населення басейну Ворскли скіфського часу VІ-V ст. до н.е. На це вказують і знахідки поряд із насипом окремих фрагментів ліпного посуду скіфської доби.

Навколо величезного насипу у скіфський час сформувався курганний некрополь, у складі якого в XIX ст. нараховувалося близько 60 насипів. На 1951 р. їх вже налічувалось лише 24, а при огляді пам’ятки восени 1999 р.- лише 16. Кургани розорані, лише 4 з них перевищують за висотою 1-1,5 м. Останні мають висоту 0,3-0,6 м. Діаметри насипів – 12-45 м. Частина з них – зі слідами заораних просілих розкопів “колодязем”. Група курганів Розритої Могили паспортизована окремо як пам’ятка археології місцевого значення.

Починаючи з 1613 р. у Середньому Поворсклі – на прикордонній смузі між Річчю Посполитою та Московською державою, – розгортається інтенсивне селітрове виробництво, зорієнтоване на розробку покладів селітри для виготовлення пороху в насипах великих курганів. Напевне, саме тоді для потреб селітровання обирається для видобування збагаченого на селітру чорнозему і насип величезного кургану неподалік сучасної Лихачівки. Найвірогідніше, що такі роботи здійснювалися тут між 1613-24 р. На час їх проведення вказують і окремі знахідки фрагментів кружального димленого посуду зі штампованими візерунками початку XVII ст., залізні підкови та уламки гутного скла, виявлені І.А. Зарецьким наприкінці 1880-х рр.

За Північної війни, напередодні Полтавської битви – у червні 1709 р., велична історико-ландшафтна домінанта ворсклинської заплави відвідувалась головнокомандуючим російської армії Петром І та О.Д. Меншиковим. За напівлегендарними оповідями, ще тоді майдан був пристосований під склад провіанту та пороху. В кінці XVIII ст. він неодноразово відвідувався вищим генералітетом, у тому числі М.Л.Кутузовим. 1807 р. цей склад переобладнаний у сховище фуражу й артилерії, оточений валом. Проміжки між підвищеннями кільцевого валу майдана отримали підсилення великими воротами, сліди стовпів від яких ще були помітні в кінці 1870-х рр.

Розрита Могила не була обійдена й подіями часу Другої світової війни. На ній розміщувалися спостережні пункти радянських військ та укриття німецької артилерії, бліндажі, окопи. Поряд з майданом, за повідомленням А.І. Охріменка, вздовж дороги на Опішню була відрита смуга окопів і ровів, після інтенсивних боїв у вересні 1943 р. вщент заповнених трупами воїнів.

Майдан Розрита Могила відомий ще з другої чверті XVII ст. Він згадується під 1627 р. в “Книге Большому чертежу” як “Разрытый курган на Муравской дороге” у межиріччі Мерли та Мерчика. Піонер вивчення старожитностей Харківщини і Полтавщини В.В. Пассек також відвідує в 1830-х рр. Розриту Могилу й відносить її до числа городищ. Досить детальний опис пам’ятки наводить архієпископ Харківський і Охтирський, доктор богослів’я Філарет (Д.Г.Гумілевський) у “Історико-статистичному описові Харківської єпархії”, виданому наприкінці 1850-х рр.

Опис Розритої Могили як городища опублікований полтавським археологом й етнографом І.А.Зарецьким 1888 р. Археолог-аматор не тільки ретельно оглянув пам’ятку, зібрав підйомні матеріали в її окрузі, а й дослідив шляхом розкопок у 1888-1889 р. 14 курганів наподалік величезної споруди. Серед цих поховальних комплексів найширшу відомість отримали: курган № 7 Вітова Могила та курган № 13 Опішлянка. Завдяки наявності виразних знахідок, в тому числі виробів із золота, бронзи, заліза, ці кургани датуються серединою VI – початком V ст. до н. е. Не менш відоме й впускне поховання кургану № 6 групи Розритої Могили, яке відносять до гуно-аланського періоду. Небіжчика було поховано випростано на спині у берестяному гробовищі. Поряд з ним виявлені золоті сережки, бронзові пряжки і поясні розподільники, уламки залізних виробів та ліпний горщик із залишками проса. Цей комплекс датований другою половиною V – початком VI ст. н. е. Розрита Могила неодноразово оглядалася археологами. 1945 р. її відвідав І.І.Ляпушкін, 1951 р. – Б.А.Шрамко, 1953 р.- Г.Т. Ковпаненко, 1968 р.- В.П.Андрієнко, 1983 р.- група археологів у складі Д.Я. Телегіна, Є.В.Махно, Б.А. Шрамка, Г.О. Сидоренко й О.Б. Супруненка. Останнє обстеження здійснювалося Т.В. Варвянською 1995 р., яка зняла окомірний план, що зафіксував сучасний стан збереження пам’ятки. Відтоді чи не кожен з вітчизняних чи іноземних археологів, який відвідує Більське городище, завжди заїздить на Розриту Могилу.

Колекції знахідок безпосередньо з Розритої Могили відсутні. Адже таку грандіозну пам’ятку досліджувати шляхом розкопок ніхто й не намагався. Невелика збірка пізньосередньовічних знахідок І.А.Зарецького з підніжжя майдана надійшла 1891 р. до фондів Історичного музею у Москві (сучасного історичного музею Російської федерації). Туди ж потрапили і матеріали розвідкових зборів І.А.Зарецького в Лихічівці, і предмети з досліджених ним курганів групи Розритої Могили.

Частина речей – унікальні комплекси Вітової Могили та Опішлянки у середині 1930-х рр. були повернуті в Україну, до Харківського історичного музею і, як сповіщають харківські музейники, безслідно зникли у розбомбленому фашистами ешелоні 1942 р. Правда, на сьогодні в археологічній збірці Харківського історичного музею вже можна вичленити до 10 збережених предметів з цих поховань. Невелика колекція з розкопок одного із ранньоскіфських курганів групи Розритої Могили, здійснених 1983 р А.О. Моруженко, до 2000 р. зберігалася у фондах музею-кабінету археології Донецького державного університету.

Облікова інформація:

Взято під охорону згідно рішення виконкому Полтавської обласної ради № 247 від 23.04.1982 р.

Охоронний № : 577

Межі охоронної зони і зони регулювання забудови: за рішенням Полтавської обласної ради № 301 від 8.07.1975 “у межах історичних обвалувань насипу”, та від 15.03.2001 р. “Про організацію охоронюваної заповідної археологічної території “Більське городище”” – на відстані 0,5 км на захід, схід та південь, та на 1,5 км на північ від підошви майдана.

Основна бібліографія, архівні дані:

Андрієнко В.П. Майдани і майдановидні споруди України // Вісник Харківського університету.- Харків, 1971.- № 62.- Історія: вип. 5.- С. 65-76.

Багалей Д.И. Предисловие к археологической карте Харьковской губернии // Тр. XII АС.- М., 1905.- Т. 1.- С. 7.

Варвянська Т.В., Супруненко О.Б. Розрита Могила.- Полтава: Археологія, 1996.- 48 с.: іл.

Зарецкий И.А. Заметка о древностях Харьковской губернии Богодуховского уезда слободы Лихачевки // Харьковский сборник.- Харьков, 1988.- Вып. 2. – С. 239-240.- Табл. 1.

Книга Большому Чертежу / Подг. к печ. и ред. Сербиной К.Н..- М., Л.: Изд.-во АН СССР, 1950.- С. 63.

Ковпаненко Г.Т. Племена скіфського часу на Ворсклі.- К.: Наук. думка, 1967.- С. 58-59.

Кулатова І.М. “Розкопана Могила”. Майдан // Полтавщина: Енциклопедичний довідник.- К: УЕ, 1992.- С. 840.

Моруженко А.А. Скифские погребения в бассейне Ворсклы // Проблемы археологии Поднепровья.- Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1986.- С. 11-119.

Наукова концепція державного археологічного заповідника “Більське городище скіфського часу”: Наукова, довідкові матеріали, проекти / Упорядн., наук. ред. Супруненко О.Б.- Полтава: Археологія, 1996.- С. 26-27.

Обломский А.М. Днепровское лесостепное Левобережье в позднеримское и гуннское время (середина 3 – вторая половина 5 в. н. э.): Автореф дисс…. докт. ист. наук.- М., 2001.- С. 46.

Пассек В.В. Курганы и городища Харьковского, Валковского и Полтавского уездов // Русский исторический сборник.- М., 1839.- Т. III.- Кн. 2.- С. 19.

Сидоренко Г.О., Махно Є.В, Телегін Д.Я. Довідник з археології України. Полтавська область.- К.: Наук думка, 1982.- С. 58.

Супруненко О., Коляда Ю. Чому зникають майдани ? // Знання та праця.- К., 1998.- № 10.- С. 27.

Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии.- М., 1857.- Отд. 3.- С. 265, 269-270.

Шрамко Б.А. Майдан Разрытая Могила // Археологічний літопис Лівобережної України.- Полтава, 2000.- № 1-2 – С. 19-25.

Zacharov A.A. I.A.Zaretsky’s Excavations in the Goverment of Charcov // ESA.- Helsinki, 1932.- VII.- P. 59-81.

Див. також: Заповідна краса Полтавщини / Андрієнко Т.Л., Байрак О.М., Залудяк М.І. та ін.- Полтава: Астрея, 1996.- № 11.- С. 162.

Картографічні матеріали:

Полтавская область: Топографическая карта М 1: 200 000.- К., ВКФ ТУ1991.- Л2.

Ворскла.- Реки Украины, вып. 4.- Карта М 1: 200 000 и 1: 50 000.- М.: ГУТК СССР, 1991.- Л. 1 об.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 7

Модифіковано : 12.03.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.