Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

Сучасні проблеми

2008 р. Дороги, які ведуть до замків

Дата: 06.07.2008

Скарби й руїни Львівщини: зберегти, продати, занедбати?

Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська, Хмельницька, Волинська обласні ради оголосили 2008 рік Роком замків і палаців, виняткових пам’яток, які творять неповторне архітектурне обличчя України. А нещодавно у Львові поблизу Палацу мистецтв відбулася виставка фотографій краєзнавця Ігоря Сокальського, присвячена численним напівзруйнованим, понівеченим пам’яткам архітектури Львівщини. Серед них – багато палаців.

Під фотографіями приватизованих палаців у Старому Роздолі, Підгірцях Стрийських – написи «Недбалий приватний власник». Розвалюються нічийні палаци або й ті, котрі перебувають у підпорядкуванні селищних Рад в Тартакові, Судовій Вишні, Журавно, Комарно… Ця виставка – наочна ілюстрація недбалого, байдужого ставлення і влади, і наших людей до свого такого щедрого спадку.

Закладені ще в княжі часи і розбудовані у ХVІІ ст. в стилі Ренесансу, галицькі замки та палаци, безперечно, унікальні історико-архітектурні пам’ятки. Більшість їх були стерті з обличчя землі, від багатьох залишилися руїни. І лише декілька завдяки реставрації збереглися. Реставрація і реконструкція – справа, безумовно, державна, але на неї не виділяється достатнє фінансування.

Відбудовані пам’ятки могли б прислужитися розвиткові економіки як винятково цікаві об’єкти у прибутковій туристичній галузі. На часі – державна політика, яка б забезпечила інвестиції в цю галузь. Пошук меценатів нечасто увінчується позитивним результатом. Можливо, буде виділено кошти на реставрацію замків при підготовці до проведення чемпіонату з футболу «Євро-2012», адже зрозуміло, що замки – унікальні туристичні об’єкти.

Ще торік вийшла постанова Кабінету міністрів про можливість передачі пам’яток архітектури в концесію на термін від 10 до 50 років. Концесія забороняє приватизовувати споруду протягом усього часу перебування в концесії. І концесіонер зобов’язаний вивести пам’ятку зі стану руйнації і має право використовувати її у підприємницькій діяльності.

Як повідомив начальник Управління охорони культурної спадщини Львівської облдержадміністрації Василь Івановський, концесії підлягають занедбані замки та палаци. Проте є список пам’яток національного значення, а також пам’яток, що перебувають у рекреаційній зоні, які заборонено приватизовувати або передавати в концесію.

На Львівщині налічується дев’ять замків у різному стані збереження. А взагалі, на Львівщині залишилося багато палаців, і нинішнього року розпочато їх інвентаризацію. Є продані палаци, часто – без дотримання пам’яткоохоронного законодавства. Придбані у приватну власність, вони не відбудовуються. І не було ще прецеденту, аби у зв’язку з цим будівлі відібрали у власників. Немає ніякого контролю за дотриманням умов договорів продажу.

Як наголошує директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький, вкрай необхідно організувати державну службу охорони культурної спадщини при Кабінеті міністрів, яка б здійснювала контроль за збереженням і використанням пам’яток архітектури, і якомога швидше треба вивести такі служби з підпорядкування місцевих Рад різного рівня, що часто приймають безвідповідальні рішення стосовно використання та продажу споруд.

На Львівщині замками в Олеську, Підгірцях, Золочеві, замковим палацом у Жовкві опікується Львівська галерея мистецтв. Завдяки подвижницькій діяльності Возницького і його команди замки, що стали власністю галереї та її філіями, перетворюються на музеї-заповідники, культурно-мистецькі осередки. А от замки у Поморянах, Свіржі, Старому Селі, Добромилі, Бродах продовжують руйнуватися. Уже за радянських часів зникли замки в Гологорах і Білому Камені.

Кожен із замків Львівщини має свою історію. Більшість їх закладені галицько-волинськими князями, потім привласнені й розбудовані польськими магнатами, часто походженням із руської, тобто української шляхти, що відзначають і польські історики.

Олеський замок – один із найдавніших в Україні першим був відбудований після війни. 1975 року Львівська галерея мистецтв відкрила в ньому архітектурно-мистецький музей-заповідник, який став українською туристичною Меккою. За 33 роки його відвідало понад три мільйони туристів та екскурсантів.

В експозиції музею представлено українське мистецтво ХІV – ХVІІІ ст.: велику колекцію ікон, портретів, предметів декоративно-ужиткового мистецтва. У монастирі капуцинів, що входить до музею-заповідника, міститься скарбниця-фондосховище, де зберігаються численні мистецькі твори з теренів Західної України, колекція дерев’яної скульптури ХV -ХVІІІ ст., портрети і меблі.

Олеський замок – видатна пам’ятка історії й архітектури ХІІІ – ХVІІ ст. Перша згадка про нього датується 1347 роком, коли замок перейшов у власність князя Юрія Тройденовича. У ХVІ ст. власником споруди був руський воєвода Іван Данилович. У його часи замок набрав сучасного вигляду. Одружившись із донькою коронного гетьмана Жолкевського Софією, Іван Данилович як посаг отримав землі на Чигиринщині. І коли він став чигиринським старостою, то своїм підстаростою зробив Михайла Хмельницького, що був у нього на службі. Тоді родина майбутнього гетьмана переселилася на хутір Суботів.

В Олеському замку народилися два польські королі: Ян ІІІ Собєський, внук Івана Даниловича, і Михайло Вишневецький. Король Ян ІІІ Собєський викупив замок у Конєцпольських, які володіли ним після Даниловичів, і подарував своїй дружині Марії Казимирі (Марисеньці). Королева не шкодувала грошей і ґрунтовно реставрувала замок. Після смерті короля Марія Казимира, живучи у Франції, цікавилася Олеським замком, їй надсилали про нього звіти, і вона отримувала доходи з Олеська.

Золочівський замок зберігся з давніх часів майже у незмінному вигляді. Це цитадель бастіонного типу у вигляді чотирикутника. Фортифікацію творять добре укріплені тесаним каменем вали з бастіонами на кутах. На подвір’ї замку є палаци: Китайський і Великий ренесансовий. Із ХVІ ст. палац став родинним гніздом Собєських, їхньою резиденцією. Польський король Ян ІІІ Собєський розбудував і прикрасив замок, який на тоді був потужною фортецею з великою залогою, що постійно мусила відбивати напади турків і татар.

У ХІХ ст. австрійський уряд купив замок в останнього власника, графа Комарницького, і використав спочатку під казарму, а пізніше – під в’язницю. Таке призначення мав замок при польській, німецькій і радянській владі. Найтрагічніші події відбувалися в часи, коли в замку містилася в’язниця НКВД: там тоді замордували близько 700 осіб.

У 1986-му замок у занедбаному стані передали в підпорядкування Львівській картинній галереї. Державних коштів на реставрацію будівель виділялося мало, і споруда відновлювалася на пожертви меценатів. Було створено Товариство прихильників Золочівського замку і відкрито спеціальний рахунок. Прізвища меценатів, які подарували на реставрацію замку 1000 та більше доларів, викарбувані на цеглині, що вмурована у стіну вхідної брами і є своєрідним експонатом музею. У музеї ведеться книга пожертв (досить об’ємна) окремих осіб, організацій, в якій зазначається сума коштів і на що вони використані.

У 2004 році було завершено відбудову Китайського палацу й урочисто відкрито в ньому Музей східного мистецтва. Нинішнього року в День музеїв у Китайському палаці вперше проводилася показова церемонія чаювання за східною традицією. У Великому палаці було встановлено для огляду золоту копію корони короля Данила Галицького, оздоблену 700 каратами коштовних каменів: діамантами, сапфірами, рубінами, аметистами, гранатами і перлами роботи львівських ювелірів.

Є сподівання, що експонування корони привабить удвічі більше відвідувачів замку. Торік у Золочівському замку побувало 82 тисячі туристів. За кошти меценатів у замку добудовано равелін і майже повністю відреставровано Великий палац. Нинішнього року в День незалежності планується відкриття у Великому палаці музею інтер’єрів ХVІІ – ХVІІІ ст.

Підгорецький замок-палац – витвір високого мистецтва у стилі пізнього Ренесансу. Збудований у 1635 -1640 роках за проектом архітектора Адреа дель Аква на замовлення коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського і призначався «для втіх та відпочинку по трудах воєнних». Незважаючи на те, що палац перебуває в занедбаному стані, він і тепер дивує довершеністю, вишуканістю та красою. Стоїть палац на горі гряди Вороняків, з його галерей та вікон відкривається неозорий краєвид: спадають донизу тераси парку, а далі, скільки око бачить, простягається долина річки Стир.

Кам’яна, гарно різьблена брама, що замикає каземати, запрошує на подвір’я, де на відвідувача чекають подив і захоплення. Перед очима постає урочистий, величавий палац. Збіжні сходи, оточені балюстрадою, ведуть до портиків на колонах, так званих італійських лоджій, а звідти можна вийти на дахи казематів, куртин і бастіонів, що обгороджені балюстрадою і утворюють прегарну терасу.

В різний час у замку побували Богдан Хмельницький, австрійський імператор Франц Йосип, німецький кайзер Вільгельм, Іван Франко, Оноре де Бальзак, Федір Глінка, Олексій Толстой… Споруда служила декорацією для багатьох художніх фільмів.

У Підгорецькому замку в середині ХVІІІ ст. було створено один із перших у Європі музеїв з розкішним інтер’єром, великою колекцією живопису та творів прикладного мистецтва, рідкісною колекцією зброї, бібліотекою і архівом. У партері майже в усіх приміщеннях стояли турецькі намети, що нагадували про перемогу війська польського короля Яна ІІ Собєського над турками під Віднем. Перший поверх музею мав 11 зал для огляду: Кармазинову, Китайську, Дзеркальну, Жовту, Зелену, арсенал, спальню та інші.

Особливу увагу привертав арсенал великою колекцією зброї та унікальними рицарськими обладунками. Такої збірки панцирів не було на той час у Європі. Каплиця, що розміщувалася на висоті двох поверхів, мала старий різьблений позолочений вівтар із центральною іконою «Ісус перед Пілатом». Збоку біля вівтаря стояв чорний мармуровий стіл, на якому в Олеському замку за руським обрядом хрестили майбутнього короля Яна ІІІ Собєського.

Палац зазнав руйнувань під час Першої і Другої світових воєн. Після Другої світової війни експонати, що залишилися, були передані у львівські музеї, а в палаці облаштували санаторій. Лише в 1997 році розпорядженням Львівської облдержадміністрації палац передано Львівській галереї мистецтв. Розпочалися реставраційні роботи. У замку розчищено зали від різних перебудов і надано їм первісного вигляду, перекрито дах, відновлюються балюстради і лоджії. Проте поки що замок своєю занедбаністю справляє прикре враження.

Він терміново потребує відновлювальних робіт, на що потрібні великі кошти – 75 млн. євро.

Слід сказати, що замок-палац із парком, гетьманським заїздом та костелом св. Йосипа входять до Підгорецького історико-культурного комплексу, який включає ще низку об’єктів: монастир василіян (ХVІІ -ХVІІI ст.) і городище Пліснисько. Стародавнє літописне Пліснисько було найбільшим містом за часів Київської Русі. Зруйноване татарами 1241 року. Весь Підгорецький комплекс є одним із найцікавіших і найгарніших в Україні. Згідно з останніми дослідженнями, у Плісниську народилася княгиня Ольга.

Замок у Жовкві – невід’ємна частина міста-фортеці, закладеного наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. коронним гетьманом Станіславом Жолкевським, який був русинського походження, з галицької шляхти. Це його дружина Регіна Жолкевська надала притулок шляхтичеві Михайлу Хмельницькому, який згодом став наближеною особою до гетьмана. Існує переконлива версія, що саме у Жовкві тоді народився майбутній гетьман Богдан Хмельницький.

Замок часів Жолкевських – квадратна споруда з дитинцем посередині. На кутах стояли башти із золоченими шпилями. Південне крило замку слугувало високопанською резиденцією, і в його центральній частині містилася велика гетьманська зала, свідок урочистих подій та забав. У палаці були гарно оздоблені інтер’єри відповідно до смаків того часу.

Після Жолкевських місто належало Іванові Даниловичу, який укріпив замок та інші споруди, насипав довкола вали. Його внук, польський король Ян ІІІ Собєський, обрав Жовківський замок за свою резиденцію, розкішно її оздобив. Збереглися інвентарі замку з XVII ст., в яких описано кожну кімнату і речі, що там містилися. Жовква у королівські часи була центром суспільного життя Речі Посполитої.

Король у жовківському колегіаті приймав послів від монархів Людовіка ІV і Карла ІІ з привітаннями з нагоди вступу на трон, там-таки папський нунцій вручав йому меч, освячений папою Інокентієм ІV на знак перемоги над турками під Віднем. Замок був також тимчасовою резиденцією російського царя Петра І в часи Північної війни зі шведами. Перебував тоді у Жовкві й Іван Мазепа. З ХІХ століття замок і місто почали занепадати. У ХХ ст. це – занедбана споруда, в якій містилися школа, адміністративні установи, житлові помешкання. Нині в замку, важливому об’єктові Жовківського історико-культурного заповідника, звільнено всі приміщення й розпочалися ремонтно-реставраційні роботи.

Автор ґрунтовних програм відновлення і використання культурної спадщини у Жовкві, заступник директора заповідника Михайло Кубай розповів про перспективи використання замкової споруди в майбутньому. Розробляється проектна документація для відновлення замкового палацу, який має бути використаний Львівською галереєю мистецтв під історико-художній музей. Після реставрації у правому крилі замку планують облаштувати готель, конференц-зал, ресторан…

Добромильський замок Гербуртів – найвіддаленіший від Львова. Він збудований за чотири кілометри від Добромиля серед букового лісу на пагорбі. Серед замків Львівщини немає жодного, піднесеного на таку висоту – 560 м над рівнем моря. Від могутнього колись замку залишилася лише велична руїна, що, ніби корона, вінчає гору. Збереглася тільки частина мурів, які розходяться півколом від в’їзної башти, склепіння житлових приміщень.

У мурах – а часом товщина їх сягає двох метрів – є ряди бійниць, розділені пілястрами. Завершує споруду гарний аттик з глухою аркадою. В’їзна брама лежить нижче від мурів і має прямокутний портал. Це все, що залишилося від давньої фортеці. В первісному вигляді замок займав площу продовгуватого гребеня гори і мав довжину 85 м, ширину – 25 м. Завдяки своєму розташуванню був неприступним.

Дивовижна руїна замку Герберт – своєрідний пам’ятник далекій епосі, прославленій родині Гербуртів, яка згадується ще в Галицько-Волинському літописі. Добромиль був родинним гніздом Гербуртів із ХІV по ХVІ ст. Представники цього роду займали високі посади в Галичині, прославилися в науці, культурі, як фундатори церков та монастирів. Серед них найвидатнішою особистістю, політиком, літератором, дипломатом, філософом, політиком, видавцем, великим захисником православної віри і русинів (українців) був Ян Щасний Гербурт (1547-1613). Маловідома діяльність цієї непересічної людини заслуговує на те, щоб про неї розповісти.

Ян Щасний Гербурт отримав університетську освіту, подорожував по Європі, перебував при цісарському дворі у Відні, був секретарем у польського короля Жигмунта ІІІ, брав участь у військових походах. Розчарувавшись у політиці короля, залишив службу. 1603 року він одружується з українською княжною Єлизаветою із Заславських із Острога і назавжди залишається у Добромилі. В замку приймає видатних людей того часу, займається літературою, історією і, що найцікавіше, вивчає минуле українських земель, перед фанатичним католиком, королем Жигмунтом ІІІ, боронить «народ шляхетської, грецької віри».

Потім зазнає поразки й опиняється у краківській в’язниці. Пише там латинською мовою «Оповідання про перемогу низових Козаків над Таврійськими татарами», в якому прославляє хоробрість козаків. Вийшовши з в’язниці, Ян Щасний продовжує брати участь у політичному житті, виступає на сеймах і енергійно підтримує православних. Заявляє відверто, що він русин. У Гербурта було багато противників, які не могли зрозуміти, як шляхтич римо-католицького обряду, відомий своєю високою освіченістю, меценат науки, може захищати русинів, їхні одвічні традиції. Він навіть пише українською мовою «Гадка Гриця з фортуною».

В 1611 році засновує в Добромилі власну друкарню і видає твори з історії Польщі та Руси. Виходить його сатиричний твір «Єзуїти» з гострим осудом діяльності Петра Скарги, історія Польщі «Хроніки Длугоша» в шести томах. Згодом королівським декретом видавничу діяльність було заборонено, книжки конфісковано і розпочато судовий процес. У 1616 році помер Ян Щасний Гербурт – борець за права русинів.

Його спадкоємцем став син Ян Лев Щасний, який змушений був за борги продати батьківський маєток. На ньому закінчився рід Гербуртів. А що стосується долі замку Гербурта – то відбудова споруди малоймовірна. Добре було б хоча б законсервувати рештки мурів.

Поморянський замок входив у систему оборонних споруд, які захищали галицькі землі від нападу татар із північного заходу. Розміщений у селі Поморяни, що за 27 км від Золочева. Збудований замок на узгір’ї в долині річки Золота Липа і в давні часи був оточений водою. Ще донедавна він стояв цілим, але останніми роками дуже занепав. Віддалений від Львова та основних магістралей, замок виявився нікому не потрібним. На палаці немає покрівлі, стіни розвалені, на даху ростуть дерева. Збереглися аркові склепіння першого поверху і колонада другого. Замок оточує старий парк, у якому всихають дерева. А взагалі парк вважався одним із найгарніших на Поділлі.

Перша згадка про Поморянський замок датується ХV ст., коли українські шляхтичі Свинки побудували дерев’яну фортецю. Пізніше споруджено мурований замок. У ХVІІ ст. замком володіла родина Собєських. Тоді мурований замок був добре укріплений, мав великий запас зброї та гармат. Польський король Ян ІІІ Собєський дбайливо опікувався фортецею і Поморянами. Навколо міста було насипано вали й викопано рови.

У ті часи поморянський замок відігравав велику роль у боротьбі з турками й татарами: то тримав облогу ворогів, то вони нищили місто. Вже наприкінці ХVІІ ст. фортеця втрачає своє воєнне значення і починає руйнуватися. В 1765 року житомирський каштелян Юзеф Прушинський придбав замок, і будівля зазнала значних змін. Із чотирикутної споруди з баштами на кутах і над в’їзною брамою залишилося лише два крила замку. З розібраного матеріалу брами з вежею, трьох башт, північного і західного крила були збудовані ратуша, школа та господарські споруди. Наприкінці ХІХ ст. замок перейшов у власність магнатів Потоцьких.

Замок був свідком Листопадового чину. 1 листопада 1918 року було роззброєно жандармерію, і староста міста без опору передав владу українському військовому комітетові. На ратуші замайорів жовто-блакитний прапор, а біля замку відгуло багатотисячне віче. Було встановлено українську владу. За польської окупації почали закриватися читальні «Просвіти», українські кооперативи, проти українських діячів проводилася пацифікація.

Під час Другої світової війни в замку поселилися два гестапівці, які знущалися з місцевого населення. Воїни УПА винесли їм смертний вирок і розстріляли біля воріт замку. Відплата не забарилася: приїхала карна експедиція фашистів, заарештувала всіх чоловіків села і вивезла на роботи до Німеччини.

Під час війни замок не постраждав. Усі цінності, що були у ньому, передано до тернопільських музеїв. У будівлі розмістилося профтехучилище, яке у 1980-х роках переїхало в нове приміщення. Відтоді замок зазнає великої руйнації. Очевидно, що цю пам’ятку архітектури чекає концесія.

Замок у Свіржі належить до ренесансних замків Львівщини. Розміщений він у Перемишлянському районі за 37 км від Львова. Замок височіє на пагорбі в мальовничій місцевості, майже весь оточений озерами. Його світла будівля відбивається у воді, а червона черепиця даху яскраво вирізняється на синій безодні неба.

Свірзький замок – особливий тип замку – оборонний палац, що гармонійно поєднує простоту й вишуканість. Він має прямокутну форму із в’їзною баштою посередині та чотирма баштами по кутах. Кам’яний портал в’їзної брами гарно різьблений. Крізь стіни будівлі проглядають бійниці. Довкола замку – парк, який з’єднується із замком довгим мостом над ровом.

Сучасна ренесансна споруда походить із ХVІІ ст., коли замок належав родині Цетнерів. Упродовж століть замок змінював власників, але зберігався цілим. У ХХ ст. старанням остатннього власника споруди графа Роберта Лямезана Салянса замок відбудовано, зі смаком прикрашено його інтер’єри. І коли в роки Першої світової війни садиба згоріла разом із цінностями та бібліотекою, граф не полишив споруду, а розпочав її реставрацію.

Сучасна історія замку пов’язана з іменем Андрія Шуляра, заслуженого архітектора України, який у 1980-ті роки запропонував провести реставрацію замку й використати його як Будинок творчості архітекторів. Зроблено було багато: реконструйовані східне і західне крила під спальні кімнати. Підвальні приміщення пристосовано під холодильні камери. Створено відповідну інфраструктуру – котельню, теплотрасу, проведено газифікацію, водопостачання. Готовність об’єкта становила близько 70 відсотків.

Через відсутність фінансування всі роботи припинено. Пошук інвесторів не увінчався успіхами. І видатна пам’ятка архітектури – Свірзький замок – стоїть першим у списку для передачі в концесію. Проте, оскільки замок належить Спілці архітекторів і розміщений у рекреаційній зоні, він, згідно із пам’яткоохоронним законодавством, має залишитися під опікою держави.

Від замку в Старому Селі залишилася величезна руїна – потужні мури, яких не могли здолати ні війни, ні час. Пройшли покоління людей і століття, як він стояв у повній красі, один з найбільних на Русі і захищав галицькі землі від постійних нападів турок і татар. Мури вражають своїми розмірами, довершеним оздобленням, адже замок належав до найкращих зразків української оборонної архітектури епохи Ренесансу. На його стінах донині збереглася глуха аркада в аттику, а на східній башті збережено аттик, що виконаний у вигляді розгорнутої корони.

Цікава історія замку і Старого Села. Село недаремно носить таку назву, бо є одним із найдавніших у Червоній Русі. Засноване воно ще внуком Ярослава Мудрого Давидом Ігоровичем. У ХVІ ст. село належало князеві Василеві Костянтину Острозькому (1527-1608), київському воєводі, відомому меценатові української культури. Стараннями Острозького у Старому Селі збудовано першу православну церкву і між 1584 і 1589 роками зведено кам’яні мури замку. Пізніше замок належатиме нащадкам Острозьких, родинам Радзивілів, Любомирських, Сенявських, Чорторийських, Потоцьких.

У ХVІІ ст. замок був добре укріплений високопанською садибою. Споруда мала форму п’ятикутника, на кутах якого стояли шість багатогранних башт. Висота стін сягала восьми метрів, товщина – два метри. Із двору замок мав високі подвійні галереї. З початку ХІХ ст. замок занепадає й руйнується. Південна частина використовується під броварні, а підвали – під склади пива. Руйнуються мури, башти, знесено замкову каплицю.

У 1970-х роках працівники Укрпроектзахідреставрації розробили проект реставрації замку, який дозволяв відтворити його первісний вигляд. Проект так і залишився нереалізованим, на папері. Причина, як завжди, відома: відсутність коштів.

Можливо, відтворення замку – справа проблематична, однак нагальною потребою є охорона пам’ятки і консервація решток споруди, щоб захистити їх від руйнування.

Тетяна Костенко

Джерело: «Дзеркало тижня»

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 4

Модифіковано : 26.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.