Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Вірменський собор

1967 р. Історія українського мистецтва

1967 р. Історія українського мистецтва

Розмір зображення: 501:800 піксел

Іоанн Богослов. Деталь розпису Вірменської церкви у Львові. Перша половина XVI ст. Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 185.

У Львові збереглася в дуже зміненому вигляді Вірменська церква, що її збудував теж у XIV столітті майстер Дорко (чи Дорінг), який, можливо, споруджував і собор св. Юра у Львові. Спочатку це була невелика триапсидна з чотирма опорними стовпами церква, увінчана одним куполом. На жаль, первісний декор майже не зберігся, а той, що існує зараз, – це невдала реставрація 20-х років XX століття.

Як відомо, через Крим пролягав шлях вірмен на Україну. Особливо тісними були їхні зв’язки з Львовом, Луцьком, Язлівцем, Києвом, Кам’янцем-Подільським та іншими важливими торговельними центрами.

Останнім часом з’явилися дослідження, де не без підстав доводиться, що автором Вірменського собору у Львові (1363 р.) був вірменин з Кафи Дорко і що його прізвище було неправильно прочитано як Дорінг. На цій підставі його вважали за німецького майстра. Велика популярність в українському мистецтві мотивів сюжетного плоскорізьблення пов’язана, безперечно, саме з використанням характерних особливостей вірменського мистецтва.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 24, 54.

Складною була взаємодія мистецтва вірмен з українським мистецтвом. Про це свідчать фрагменти фресок Вірменської церкви у Львові, збудованої у 1363 році і первісно розписаної в період між 1390 – 1437 роками [Микола Голубець. Середньовічні фрески у Вірменському соборі у Львові. Львів, 1925, стор. 37 – 38]. Питання про те, хто був автором розписів Вірменської церкви, лишається відкритим.

Найкраще збереглися фрески в ніші південного вікна головного приміщення. В ній праворуч намальовано Іоанна Богослова з Прохором, а на лівому боці – св. Іакова, біля ніг якого – чоловіча постать у молитовній позі на колінах [Микола Голубець. Відкриття середньовічних фресків у Вірменському соборі у Львові. – «Стара Україна», Львів, 1925, ч. VII – X, стор. 119. Він датує фрески кінцем XIV – початком XV століття].

Невеликий фрагмент фрески на північно-західному опорному стовпі проливає світло на час створення розписів церкви. Тут виявлено під фрескою, написаною на тонкому шарі тиньку, розпис XIV століття. Фрески у південному вікні з невідомих причин написані заново десь у першій половині XVI століття. На це вказує не лише стиль фрески, але й орнамент на підвіконні, якому можна знайти аналогії серед орнаментальних оздоб у галицьких рукописних євангеліях першої половини XVI століття. У невелику площу склепіння віконної ніші майстерно вкомпоновано зображення вседержителя, а на відкосах – великі постаті апостолів. Колористичну гаму розписів дібрано з великим смаком. Особливо тонко написано євангеліста Іоанна та орнаменти на підвіконні. У всьому відчувається прагнення художника до динаміки як у малюнку силуетів, так і в лініях форм та в колориті.

Якщо простежити в розвитку українського мистецтва прийоми малювання складок від геометричного умовного зображення до реалістичного ренесансного, характерного для творів другої половини XVI століття, то фрески Вірменської церкви у Львові посідають проміжне місце, десь поруч з краківськими (каплиця Хреста на Вавелі, 1470 р.), тобто ближче до кінця XV – початку XVI століття. Так, наприклад, складки одягу Іоанна в місці, де плащ звисає з руки, – геометричні, гострі, а на плечах, стегнах і біля ніг – вільно драпірують правильно намальоване з анатомічного погляду людське тіло. Крім того, моделювання форми складок не площинне, геометризоване, а навпаки, в ньому видно прагнення майстра передати об’єм шляхом посилення темперних прописів – ретуші як у світлих, так і в затінених місцях. Взагалі слід зауважити, що для фресок Вірменської церкви у Львові більшою мірою, ніж для будь-яких інших пам’яток, властива велика кількість темперної ретуші.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 186 – 187.

Незважаючи на те, що ковалі й слюсарі нерідко використовували в своїх роботах окремі ренесансні мотиви, вони завжди зберігали в своїй творчості стильові форми українського народного мистецтва. Дуже цікавим, але, на жаль, єдиним зразком таких ковальських виробів є віконні грати XVI століття львівського Вірменського собору, куті з залізних штаб і оздоблені ренесансним маскароном.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 384.

Вкладені елементи

Голова
Голова
Напис
Напис

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 51

Модифіковано : 12.02.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.