2005 р. Мистецтво львівської сецесії

Одним з кращих архітектурно-художніх комплексів львівської сецесії є будинок Торгово-промислової палати на вул. Академічній, 17-19 (нині Обласна прокуратура на просп. Шевченка, автор Захаревич за участю Обмінського, 1907-1910).

Завершений у 1908 р. фасад цієї споруди вирішено в іронічній грі форм неокласики та сецесії. Гротескно обважнена нижня частина з масивним порталом контрастує з легкими пропорціями верхніх поверхів, розчленованих стрункими пілястрами, і з вишукано хвилястою лінією фронтону. В оздоблення фасаду активно включені пластика і колір. Над вікнами другого поверху горизонтальною стрічкою тягнеться фігурний фриз В. Пшедвоєвського із зображеннями алегорій торгівлі та ремесел (цемент і золота смальта, 1908), на хвилястому аттику розташований орнаментальний фриз зі скляної мозаїки (за проектом Г. Узємбла, 1908).

Минувши портал, ми входимо у вестибюль, що підтримує романтично-піднесений настрій. Сприймання інтер’єру вестибюлю і сходової клітки становить тонко розрахований психологічний процес. Погляд по черзі йде від лілово-жовто-зеленого вітражу вхідних дверей (автор Г. Узємбло, 1909 р., зберігся в переробленому вигляді) до рожево-жовтого мармуру облицювання стін і сходів. Ритм руху у просторі сходових маршів підкреслено мозаїчними вставками на балюстраді з зображеннями стилізованих квітів (художник К. Фрич, 1909). Вітраж сходової клітки (виконаний за проектом Захаревича на фабриці С.Г. Желенського в 1908 р.) є композиційним вузлом, функціональною та емоційною зв’язуючою ланкою між вестибюлем і приміщеннями другого поверху. Своїм колоритом і фольклорним мотивом вітраж гармоніює з мозаїками балюстради. Органічним елементом ансамблю вестибюлю та сходової клітки є світильники, виконані за проектом Захаревича на фабриці Р. Дітмара: конуси або кришталеві “грона” схожі зі сталактитами, що ніби пластичне вростають у стіни. По мірі переміщення відвідувача у просторі вестибюлю та сходової клітки відбувається поступове освоєння синтетичного образу, проходить чергування вражень.

Простір сходової клітки природно переходить в приміщення другого поверху, головне з яких – зал засідань – є ідейним осереддям всього ансамблю.

В композиції цього інтер’єру А. Захаревич дав сецесійну парафразу актового залу Політехніки, твору свого батька. Приміщення перекрите плоским склепінням з ліпним рослинним декором (автор Л. Репіховський), декоративними кесонами та світильниками. Стіни облицьовані дубовими панелями, штучним зеленим мармуром і розчленовані спрощеними пілястрами з білого мармуру. Кожна з 12 пілястр (чотирьох наріжних і восьми серединних) увінчана в капітелі скульптурною групою. Скульптури виконав у 1909 р. З.Курчинський з вапняку, тонованого під кольоровий мармур і слонову кістку. На трьох стінах в проміжках між пілястрами фризоподібно розташовуються живописні панно Ф. Вигживальського (1908-1909 рр., намальовані у змішаній техніці на полотнах і вклеєні у тиньк). Вдало визначеними є пропорції скульптур і панно та їх відношення до розмірів залу, їх композиційний лад є узгодженим зі структурою інтер’єру і підсилює властиву їй тектонічну ясність. Панно мають центричний характер, з підкресленою паралельністю вертикальних композиційних осей. Скульптури упорядковані в пари, невимушене завершують пілястри і водночас служать ніби обрамуванням панно. Підкоряючись архітектурним членуванням, живописні твори і скульптури створюють додаткові пластичні акценти стін.

Панно Вигживальського задумувались ще в 1907 р., при початку будівництва споруди, у тісному зв’язку з архітектурою та скульптурою. Архітектор, розуміючи прихильність живописця до форми триптиху, заздалегідь узгодив з ним структуру простору залу засідань. На кожній з трьох стін знаходяться три панно, укладені в триптихи: шість фігурних зображень і три пейзажа. Шість панно, що озаглавлені “Праця”, “Стійкість” (“Сизиф”), “Сила” (“Бій з кентавром”), “Фортуна”, “Срібло” (“Перемінний капітал”), “Золото” (“Постійний капітал”) зв’язуються логічною ниткою в оповідь-легенду. Трактовка літературної програми панно пропонувалась декількома сучасниками Вигживальського. В цілому вона зводиться до тем подолання героєм легенди тяжких випробувань і досягнення життєвої мети. Транспонування повсякденності і переосмислення античної міфології використовується Вигживальським для формування нео-міфу про моральне удосконалення сучасної людини і прогрес цивілізації.

Незважаючи на застосування об’ємного моделювання тіл і перспективи, панно не “руйнують” поверхню стіни. Глибина живопису набуває площинного характеру завдяки активності золотого тла: воно “замикає” живописний простір. Зорове відчуття стінної площини підсилює також орнаментальне розташування фігур, ритмізація композиційної будови, організація барвних плям.

Як і панно, скульптури Курчинського створені об’ємно-площинно, орнаментальність лінійного рисунку ув’язана з моделюванням фігур. Фактурно-колірні особливості скульптури та живопису є подібними: чергування шорсткості й гладкості в обробці поверхні, введення у скульптуру білила, позолоти і вкраплювання зелені. Ідейно-образне зближення з панно полягає у тому, що скульптури представляють персоніфіковані образи, символічні узагальнення окремих моментів людського буття. Це шість парних груп: “Праця”, “Відпочинок”, “Меланхолія”, “Мир” (або “Мистецтво та військовий обов’язок”), “Кохання”, “Смерть” (або “Час”). Не маючи чітко виявленої сюжетної лінії, горельєфи проте сприймаються як ряд епізодів, логічно пов’язаних темою долі, складаються у цілому в філософсько-епічну поему про сенс життя.

Продуманість їх розміщення по замкненому контуру стін дає можливість поступового просторово-часового емоційного сприймання. Твори скульптури і живопису можуть “читатися” як окремо, так і комплексно. Візуально-почуттєве та естетичне їх сприйняття в кінцевому рахунку відбувається унісонно, створюючи новий, синтетичний художній образ.

Виконані в 1908 р. за проектом Захаревича вітражі заповнюють вікна четвертої стіни й акомпанують панно та горельєфам у формуванні емоційної атмосфери інтер’єру. Оздоблені маскаронами Курчинського дубові панелі (майстерня С. Крука) завдяки своєму темному брунатно-чорному тону поглинають світлоколірні потоки від вітражів і ніби розширюють простір приміщення. Загальний художній устрій залу є поліфонічним, майже музичним.

На першому поверсі Торгово-промислової палати Захаревич розташував великий зал біржі. У вітражах і стінних оздобах домінує виразна сецесійна стилізація флоральних мотивів.

Джерело: Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. – Льв.: Центр Європи, 2005 р., с. 93 – 97.