Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

^Ринок пл.

2006 р. Площа Ринок

Львівська площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького der Ring (коло, кільце), саме за таким принципом будували центральні площі німецьких середньовічних міст.

В австрійські часи площа називалася Ring або Hauptplatz (головна площа), а в часі німецької окупації (1941-1944) – Ringplatz.

Площа Ринок є серцем нашого міста, історичним початком європеїзації України. Саме тут, у долині ріки Полтва, в середині ХІV століття німецькі колоністи за дорученням короля Казимира ІІІ започаткували класичне європейське місто з класичною ринковою площею. Польський король зводив місто за найдосконалішими тогочасними будівельними технологіями. Не довіряючи українцям, ба навіть і своїм, полякам, він запросив для цього ремісників і будівельників із Німеччини.

У наступні століття архітектурну досконалість Ринку доповнювали італійські й австрійські архітектори. Нам здається, що таким, яким ми бачимо його нині, Ринок був від віків, утім треті, а згодом і четверті поверхи кам’яниць добудовували у XVIII-XX століттях. Бруківка на Ринку з’явилася лише наприкінці XVIII століття, а 1782 року найясніший цісар Йосиф ІІ, який відвідав Львів, біля самісінької Ратуші застряг зі своїм кінним екіпажем у жахливій багнюці.

Площа Ринок у її сучасному вигляді – це нашарування архітектурних ідей багатьох творців і багатьох століть, які, втім, мають одну особливість – незмінну узгодженість і гармонію. Тут від усіх будівель віє спокоєм, упевненістю, оптимізмом і людяністю. Усі кам’яниці площі різні й неповторні, але водночас неначе споріднені між собою спільною ідеєю. Кожна будівля – окремий і завершений образ. Тут феноменально зіставлено величину будинків із людиною, й ми почуваємося ніби в оточенні дуже затишного інтер’єру. Будинки не занадто високі й не занадто низькі, жоден із них не виривається із загального ансамблю своїми розмірам, висотою чи стилем. У львівських ренесансових будинках відчувається справжня музика. Несиметрично розміщені вікна – два поряд і одне ніби осторонь – мають утилітарне призначення: два вікна припадають на головну залу-світлицю, а третє – на бокову, господарську кімнату. Але в цій асиметрії відчутно ритм – ніби спочатку звучать дві половинки ноти, а потім одна ціла нота.

Площу Ринок постійно перебудовували протягом століть, добудовували поверхи, переробляли інтер’єри, змінювалося розташування дверей і вікон. Утім завжди вдавалося зберігати її гармонію. На початку ХХ століття фактично завершили сучасне архітектурне обличчя площі, коли в сецесійному стилі постали будинки № № 11, 22 і 32. Останній, споруджений 1912-го (будинок Ціпперів), був першим у Львові універмагом. У 1970-х “триповерховий” універмаг ґрунтовно перебудували, головним чином – інтер’єр.

Також на початку 20 століття реконструювали будинок № 24: додали четвертий поверх, на аттику встановили барельєф. 1946 року споруду передали Львівському історичному музею, де розмістили відділи археології й історії середньовіччя. У 1985-1987 роках у будинку № 9 відкрили настінні розписи XVII століття, а 1975-го в будинку № 10 після реконструкції відкрили експозиції з фондів Музею етнографії та художнього промислу, хоча, на жаль, було втрачено первісний інтер’єр будинку, де в приміщенні товариства “Просвіта” українські письменники зі Східної України ХІХ – початку ХХ століть підписували та дарували свої книжки. 1988 року в приміщеннях першого поверху будинку № 14 відкрили різьблені ренесансні балки стелі. Проте в більшості будинків на Площі Ринок різьблені дерев’яні кронштейни балконів за радянських часів замінили на залізобетонні, які встановлювали доволі недбало. Це значно змінило на гірше вигляд подвір’їв.

У середньовіччі кожний будинок Площі Ринок мав свій колір – це була так звана львівська поліхромія. Але в ХІХ столітті за розпорядженням австрійської влади поліхромію знищили й усі кам’яниці пофарбували в однаковий сірий колір. Тоді архітектурні фірми було підкуплено цементними, а ті проголосили гасло “Цемент – це назавжди”. І лише на початку 1980-х завдяки копіткій праці працівників Львівського архітектурного заповідника забуту львівську поліхромію відновили.

Дуже цікавою є історія цього відновлення. Ще наприкінці 1960-х відомий львівський реставратор Ігор Старосольський під час реставрації вежі Корнякта відкрив у нішах автентичну кольорову штукатурку XVI століття. Тоді у Львові з цього приводу зчинився неабиякий галас, бо ніхто не пам’ятав Львова кольоровим, всі знали Львів сірим, і це ніби підтверджував метафоричний вислів із часів Польщі Szary Lwow. Навіть більшість тодішніх архітекторів не хотіли сприймати концепції кольорового Львова. Але завзяття Старосольського перемогло, аргументи виявилися неспростовними – і вперше у Львові поліхромію відновили на вежі Корнякта Волоської церкви. У 1972-1974 роках Старосольський відновив поліхромію теракотового кольору в усіх нішах вежі Корнякта. Після створення Львівського архітектурного заповідника 1978 року виникла та пробивала собі дорогу ідея відновити різнобарвність будинків на площі Ринок. Молода працівниця архітектурного заповідника Мирослава Майорчук (згодом відома українська журналістка Мар’яна Чорна) була однією з перших, хто розробив проект фарбування всіх будинків площі Ринок, який і здійснили на початку 1980-х. Колір кожного будинку визначали згідно з індивідуальним паспортом.

Радянська історія площі Ринок почалася зі спроб у листопаді 1939 року заасфальтувати її. Після вступу до Львова “червоних” військ у колишній Ратуші влаштували Тимчасове управління містом.

Найімовірніше, саме тоді зі східної стіни Ратуші зникла пам’ятна дошка, встановлена 1912 року на честь Гуго Коллонтая, одного з керівників польського повстання 1794 року. Тоді ж демонтували на фасаді Королівської кам’яниці (№ 6) меморіальну таблицю на честь перебування тут у XVII столітті польського короля Яна ІІІ Собєского, а також таблицю на фасаді будинку № 9, яка сповіщала, що тут 10 листопада 1673 року помер польський король Міхал Корибут Вишневецький. Зникла з фасаду будинку № 29 пам’ятна таблиця на честь останнього коменданта польського війська у Львові Феліціяна Коритовського, який збудував цю кам’яницю руками полонених гайдамаків, страчених після завершення будівництва.

23 липня 1944 року гвардії старшина Червоної Армії, уродженець Чернігівщини Олександр Марченко на танку “Гвардія” заїхав на площу Ринок і після сутички з німцями вивісив на Ратуші червоний прапор. Коли Марченко виходив із ратушної брами, його застрілили німецькі вояки. До часів української незалежності на фасаді Ратуші була меморіальна дошка на честь вивішення над Ратушею червоного прапора. А 1977 року на південно-східному куті Ратуші встановили меморіальну дошку роботи скульптора М. Посікіри на честь першого в Україні святкування Дня солідарності робітників 1 травня 1890 року.

До середини 1990-х доступ звичайним громадянам на подвір’я Ратуші був заборонений. Нині тут відбуваються урочисті події, проводять різноманітні акції, концерти джазової музики. До 2000 року нікого зі сторонніх не допускали й на саму вежу Ратуші, тепер кожен охочий може за три гривні піднятися 350 дерев’яними сходинками нагору й оглянути місто.

1948 року видатний львівський скульптор Євген Дзиндра виготовив левів, яких встановили біля головного входу до Ратуші. До початку 1950-х років ринкові ліхтарі, виготовлені у другій половині ХІХ століття, були газовими, і щовечора таємничий чоловік у темному вбранні та капелюсі за допомогою довгої жердини, а деколи й драбини, запалював їх. Майже чверть століття ліхтарі не працювали, лише 1978 року після реставрації їх зробили електричними.

На Ринку віддавна існували дві трамвайні зупинки. Зупинка в бік центру була біля фонтана Нептуна. Її ліквідували 1971 року після зйомок художнього фільму “Старики-розбійники”, головні ролі в якому зіграли Юрій Нікулін та Євґєній Євстіґнєєв. Іще на початку 1970-х років по периметру навколо будівлі Ратуші й особливо з північного боку буяла пишна рослинність: старі липи, більшість яких уже зрубали, кущі бузку та троянд, над якими на початку травня роїлися хрущі.

Знаменною подією духовного життя площі Ринок за радянських часів було неодноразове з’явлення на початку 1960-х років на вікнах будинку Шульц-Вольфовичів (№ 23) силуету Божої Матері. Навпроти вікон збиралися на молитву сотні людей, а адепти тодішньої атеїстичної пропаганди роз’яснювали народові, що це зображення утворюється від натирання скла гасом, хоча таке пояснення нікого не переконувало. Міліція зазвичай не перешкоджала зібранням вірних.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 20 жовтня 2006 року, № 20 (20); 27 жовтня 2006 року, № 25 (25)

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2017 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 65

Модифіковано : 23.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.