Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Каплиця Кампіанів (П. Римлянин) прибудована до кафедрального костьолу. Стіни її мають багатий архітектурний декор. Головний фасад каплиці членується пілястрами на три поля, в яких розміщено сюжетні барельєфи й картуші; він має високий рустований цоколь і завершується антаблементом, метопи якого оздоблено розетками й голівками левів. Над ним раніше було ажурне завершення з кам’яними постатями. Добрі пропорції, гарний чіткий малюнок класичних деталей говорять про видатну майстерність її творців.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 97.

Скульптурні елементи в каплиці Кампіанів вдало врівноважено з архітектурною схемою та площинами. Сюжетом для трьох основних барельєфів головного фасаду обрано євангельські сцени: «Покладення в труну», «Зішестя» та «Христос перед Магдалиною у вигляді городника». Всі три композиції побудовано за одним принципом: дія в них розгортається від передніх нижніх планів до задніх верхніх. Рельєфи майстерно скомпоновано і вирізьблено з добрим знанням анатомії та перспективи. Типаж, а також вирази облич дуже різноманітні, деталі одягу і особливо пейзажне тло відтворено з великою переконливістю. Масштаб зображень та висоту барельєфів вдало пов’язано з масштабами інших пластичних елементів обробки фасаду, наприклад із складними мальовничими формами картушів з написами під барельєфами та вирізьбленими з алебастрового каменю лев’ячими головами і різного малюнка розетками в метопах дорійського фриза. Аттіковий верх каплиці з скульптурними медальйонами, на яких вміщено алегоричні зображення, походить з середини XVII століття, коли спадкоємцями замовців було знято ажурне кам’яне завершення з скульптурами людських постатей [W.Łoziński. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku. Lwów, 1898, стор. 156]. Споруджували каплицю у кілька прийомів, і її декор зазнавав значних переробок (1585 – 1600, 1619 – 1629, 1660 р. – друга половина XVII ст.; реставровано після пошкоджень під час Великої Вітчизняної війни). В її оздобленні брали участь скульптори: на першому етапі – Генріх Горст, на другому, можливо, Андрій Бемер [Mieczysław Gębarowicz. Studia nad dziejami kultury artystycznej późniego Renesansu w Polsce. Toruń, 1962, стор. 254] або Пфістер [Historia sztuki polskiej. Kraków, 1962, том II, стор. 159].

Всередині каплиці Кампіанів, як і в каплиці родини Боїмів, які ніби конкурували між собою в справі увічнення пам’яті небіжчиків, немає традиційного типу надгробків, про які йшлося вище. Основним оздобленням їх є епітафії, а також вівтарі, в яких зображення фундаторів – багатих міщан – підпорядковано загальному композиційному задумові, і вони відіграють другорядну роль. Проти входу в каплицю Кампіанів зсередини собору розміщено вівтар, архітектонічну основу якого зроблено з чорного мармуру в стриманих, холодних ордерних формах, її доповнюють кілька постатей святих з червоного мармуру, різні картуші, голівки ангелів, сталактитові розетки. На східній стінці каплиці розміщено складну й парадну ордерну композицію з двох основних частин, у яких вміщено погруддя замовців Павла й Мартина Кампіанів, шляхетно прорисовані картуші з епітафіями та зображеннями євангелістів, отців церкви. Композицію увінчує вибагливої форми ажурний фронтон. Матеріал – чорний, рожевий, білий мармур, можливо, з закарпатських родовищ. Характер різьблення стриманий і відзначається викінченістю форм. Вражають глибиною психологічного проникнення в образ зображення євангелістів, поданих в різних позах. Типаж, одяг та побутові деталі взяті, мабуть, з тогочасного львівського середовища.

В цілому ідейний зміст та стримана виразність і вишукана небагатослівність скульптур каплиці Кампіанів відбивають світогляд того прошарку міських учених багатіїв, до якого, власне, і належав Мартин Кампіан, який перед тим немало навчався в італійських університетах, де й здобув докторський ступінь.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 142 – 144.