Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

2008 р. Композитор Ярославенко – бомж на власній вулиці

Юрій Волощак

Дата: 26.09.2008

У Львові за одну добу 10 вересня зруйнували будинок композитора Ярославенка і негайно вивезли все на сміття, щоби не лишилося ні сліду, ні натяку. Усі, причетні до цього злочину добре усвідомлювали, що чинять злочин, тому й поспішали. Поясню, чому йде мова саме про злочин.

Те, що злочинці, не тільки організатори, але й виконавці, чинили його свідомо я зрозумів, коли підійшов сфотографувати те, як екскаватор завантажує на самоскиди рештки того, що було ще вчора родинним будиночком одного з видатних композиторів Львова Ярославенка.

– Що ви тут знімаєте. Хто вам дозволив? Тут заборонено.

Попер на мене стрижений здоровань. Але це зауваження так мені нагадало часи, коли кегебіст вирвав з мого фотоапарату і засвітив плівку під час фотографування конструкцій добудови львівської ремізи на Дмитра Вітовського, так мене обурило, що я попер не тільки на нього, а ще й двох його колег, фотографуючи їх і лаючи.

– Я журналіст, а якби навіть ним не був, то я Львів’янин, у вільній Україні, і в себе вдома, що хочу те й фотографую, і навіть ваші мармизи сфотографую і роздрукую в газеті, щоби місто знало своїх „героїв”. Через таких заробітчан-дебілів що вирізали всі Карпати вже почало змивати будинки і людей!

А тепер про причини мого обурення і про те у чому порушено закон і наші права. Розмова стосується будинку за № 30 на вулиці Ярославенка у Львові, будинку, якого вже не існує. Цей будинок, який ще три дні тому стояв був власністю композитора Ярославенка, людини настільки видатної і шанованої, що навіть „Украинская Советская Энциклопедия” не могла його оминути, незважаючи на те, що був націоналістом:

Ярославенко Ярослав Дмитрович (справжнє прізвище Винцковський; 30.03. 1880. Львів – 26.06.1958) український композитор і хоровий диригент. В 1898 – 1900 вчився у Львівській консерваторії, в 1904 закінчив Львівський політехнічний інститут. В 1906 – один з організаторів музичного видавництва „Торбан”. В 1945-1948 – завідувач музичним кабінетом львівської бібліотеки АН УРСР. Створив оперу „Відьма” (1922, за повістю М.Гоголя); „Пропала грамота”, оперета „Бабський бунт” (1921), твори для духового оркестру (14 маршів), фортепіано („Думки і коломийки”, 1940); хори, романси, пісні, обробки народних пісень.

Це те, що вказано в енциклопедії, а ще він першим у 1905 році зробив фортепіанну і оркестрову транскрипції. а також власне хорове трактування Гімну України «Ще не вмерла Україна!» Кілька років композитор провів у Сибіру, не з власної волі. 26 червня цього року минуло 50 років від його смерті. Він написав ряд пісень національно-патріотичних. Дві з них були взяті Пластом, як свій гімн. Він був автором січових пісень. У 1927 році у Львові у видавництві „Торбан” був виданий збірник січових стрілецьких пісень.

Зберігся донедавна цей будинок, у якому він жив і в радянський час після його смерті вулиця була названа його іменем. Йшла мова про створення музею в тому будинку. Якийсь час існувала пам’ятна таблиця на його будинку. Потім вона щезла. Від кінця січня 2008 року стало відомо, що власником цього обійстя стала приватна особа, яка взялася активно освоювати цю територію.

Щоби якимось чином поставити це в контрольовані рамки була піднята думка громадськості, у тому числі спілки архітекторів, організація „Пласт” звернулися до міського Управлінь охорони історичного середовища, Товариства охорони пам’яток історії і культури, до міського архітектора, до голови міста, до спілки композиторів щоби відновити пам’ятну таблицю на його будинку.

На превеликий жаль 10 вересня 2008 року вранці приїхали бульдозери і цей будинок знищили. Незважаючи на те, що Управління охорони історичного середовища тримало цей будинок під охоронним номером – ще постановою виконкому Львівської міської ради за № 506 від 2 листопада 1988 року. Охоронний номер цього об’єкту був 1297. Усе це не спрацювало.

Будинок Ярославенка був недалеко від будинку Івана Франка, Михайла Грушевського. Ці люди зналися між собою. Вони були приятелями. Навпроти зруйнованого будинку є вілла надзвичайно оригінальної дерев’яної архітектури, яка належить голові Спілки композиторів України, видатному композитору Мирославу Скорику. Чи не стане він наступною руїною, у яку перетворюється поступово, Софіївка, цілий історичний Львів на догоду фінансовим інтересам хамів-скоробагатьків.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»