Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації.

Статті

2010 р. Раритетний скандал

Дата: 26.07.2010

Після детальної цьогорічної звірки у відділі стародруків та рукописів працівники Національного музею у Львові недорахувалися кількох десятків предметів! Музейники називають украдені речі безцінними. Експерти точно оцінити втрату не беруться, лише припускають, що йдеться про сотні тисяч, якщо не мільйони доларів. За словами музейників, це перший випадок такої масштабної крадіжки за всі роки існування Національного музею.

– Першу нестачу помітили ще у 2004 році, – розповів “Пошті” Ігор Кожан, директор Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові. – Тоді бракувало п’ять стародруків XVI – XVII ст, але ми не мали певності, що то нестача. Оскільки фонди відділу стародруків та рукописів доволі великі, а в корпусі на Драгоманова триває ремонт, ми думали і сподівалися, що їх просто кудись переклали і згодом знайдуть. Але вже тоді повідомили про це правоохоронні органи.

У 2005 році за фактом пропажі стародруків порушили кримінальну справу. Слідство вели працівники Галицького районного відділу міліції, однак справу заморозили до проведення повної звірки. За словами пана Кожана, через різні причини повну звірку провели лише цього року. Тепер слідчі мають взятися за справу наново. Однак, якщо п’ять років тому йшлося про п’ять зниклих книг, то сьогодні вже про 40.

Переліку, що саме пропало, музейники називати не хочуть, оскільки йде слідство. Кажуть, що мова лише про кириличні стародруки і рукописи. Серед них чимало таких, які датуються XVI – XVII ст., але є й унікальні, які побачили світ ще наприкінці 1400-х років. Викрадені речі числяться у поважних українських та навіть європейських каталогах цінних книг. Тож деякі із викрадених стародруків, припускають фахівці, цілком можуть зацікавити і європейських поціновувачів.

– Вибір того, що вкрали, доволі дивний, – розповіла “Пошті” Данута Посацька, головний хранитель фондів Національного музею. – Важко визначити систему, за якою вибирали. Брали те, що виглядає гарно і товарно ззовні. Хоча стан вкрадених предметів дуже різний. Деякі предмети не в найкращому стані, оскільки деякі стародруки і рукописи потрапляли до нас із церковних книгозбірень частково пошкодженими. Частина вкраденого числиться у фондах музею від дня його заснування, тобто з 1905 року. Цікаво, що серед викрадених речей, крім цінних стародруків та рукописів, є і речі, що мають суто музейну вартість, наприклад, конспект лекцій, брошура чи поштова листівка.

За словами Дениса Харчука, керівника прес-центру ГУ МВСУ у Львівській області, кримінальну справу порушили за ст. 185 Кримінального кодексу України (“крадіжка”). Попри те, що справу порушили ще п’ять років тому, жодними напрацюваннями правоохоронці похвалитися досі не можуть. За їхніми словами, справу важко розслідувати через недбальство працівників музею.

– Це не є класична крадіжка, коли сторонні залізли в приміщення музею. Маємо справу з недостачею, – розповів “Пошті” Іван Іваночко, начальник Галицького райвідділу міліції міста Львова. – На жаль, доводиться говорити про недбальство працівників музею. Адже довгий час вони не могли провести повної ревізії фондів. Провівши, таки виявили недостачу. Це при тому, що в музеї є охорона, керівництво і матеріально відповідальні особи.

З 2005 року ми намагалися встановити, хто причетний до зникнення стародруків, однак поки що це не дало результату. Зараз слідство передусім має з’ясувати, чи всі стародруки пропали до 2004 року, чи частина за період з 2004-го до 2010 року…

Щоправда, нарікаючи на працівників музею, правоохоронці не надто поспішають оцінити свою роботу. Адже за п’ять років вони так нічого і не зробили, аби з’ясувати, чи злочин справді був і хто його міг вчинити. Видається, що для міліціонерів, крадіжка стародруків – не найбільш нагальна справа…

Музейники запевняють, що і думати не хочуть, що крадіжку вчинив хтось зі своїх. Водночас, визнають, що доступ до цих книг мали лише працівники культурної установи.

– Людина з вулиці у фонди потрапити не могла, – запевняє Ігор Кожан. – Приміщення корпусу на вул. Драгоманова, де є відділ стародруків та рукописів та його фонди, постійно охороняє представник Державної служби охорони. Стороння людина може потрапити у приміщення, лише маючи підписаний дозвіл від директора музею на опрацювання конкретної книги.

За рік такий дозвіл видається не більше як десятьом людям. Але при цьому доступу в самі фонди особа не має за жодних умов. Вона працює у спеціально облаштованій кімнаті, куди їй приносять книги. Доступ до фондів мають наукові співробітники музею, однак тільки з дозволу та у присутності хранителя фондів відділу. Також за жодних умов не дозволено виносити книжки за межі приміщень музею. Адекватного пояснення від хранителя фондів стародруків та рукописів, як така крадіжка могла трапитися, я, на жаль, так і не отримав…

За словами Ігоря Кожана, за останні п’ять років жоден з науковців не звертався за тими стародруками чи рукописами, які зникли з фондів. До слова, залишається загадкою, яким чином повз охорону могли пронести викрадені раритети, якщо деякі з них розмірами нагадують чимале енциклопедичне видання. Де ці предмети зараз, фахівці не беруться вгадувати. Вони можуть бути і в Україні, і за ї межами.

– Тяжко прогнозувати, куди спробують продати вкрадені стародруки. Розвиненого ринку старих книжок в Україні немає. На Заході кириличними стародруками цікавляться не надто охоче. Сьогодні попит на такі книжки може бути в Москві, – розповів пан Кожан.

Подейкують, що деякі з викрадених книжок вже навіть спробували продати. Чутки про це дійшли і до працівників Національного музею, щоправда, хто продавець і кому точно пропонували купити цінності, музейники не знають. Розпізнати музейну книгу, стверджують фахівці, дуже легко. Адже на ній обов’язково є штамп музею, а інколи не один. Навіть якщо штамп затерти, його можна буде побачити за допомогою спеціальної апаратури.

– Час від часу на чорному ринку творів мистецтва з’являються і крадені музейні речі, – розповів “Пошті” Олександр Молодий, колекціонер. – В основному це ікони, графіка, стародруки. Про те, що це музейна річ, свідчать штампи або інвентаризаційний номер. Якщо вони стерті, про це майже не можливо дізнатися, адже публічного каталогу фондів у нас немає. Колекціонери ніколи не куплять крадену річ.

Тому такі речі, як свідчить досвід, приваблюють впливових людей, які не займаються серйозним колекціонуванням. Загалом, Львовом вже багато років ходять чутки, що фонди наших музеїв суттєво збідніли останнім часом. Особливо активно розповідають про нестачі артефактів у картинній галереї та історичному музеї. Але перевірити це ніхто не може, адже доступ до фондів має лише обмежене коло музейників.

На жаль, на відміну від Заходу, в Україні за всі роки незалежності так і не створили структури, яка б займалася крадіжками творів мистецтва. Хоча підстав, здається, було вже достатньо. Сьогодні музейники чи не основну надію покладають на те, що, можливо, хтось, – чи то крадій, чи поціновувач, у чиї руки потрапить видання, – таки поверне стародруки у фонди…

Мирослава Іваник

Джерело: “Львівська пошта”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 4

Модифіковано : 26.12.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.