Іконостас

Розмір зображення: 625:800 піксел

Такі самі особливості різьблення і в іконостасі П’ятницької церкви у Львові (1644), що добре зберігся. Проте його орнаментація вже багатша й складніша. Зберігаючи чітку тектонічну основу, його виконавці разом з тим більше уваги приділяють декоративному оздобленню. Орнамент щільніше заповнив усі площини, з’являється ажурне різьблення. Особливої декоративної виразності набуває воно у пророчому ряді, де парні зображення облямовано картушами вибагливого рисунка, що значно пожвавлюють силует всієї композиції.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 127.

Новим кроком у розвитку мистецтва було створення 1644 року іконостаса для П’ятницької церкви у Львові. Цей іконостас являє собою монументально-декоративну стіну з тектонічно цілісною структурою. Основні його яруси – так звані деісусний, празничний, страсний – підкреслені не лише горизонтальними, але й вертикальними членуваннями. Крім того, тут досягнуто більш гармонійного поєднання окремих його частин шляхом зменшення розмірів ікон деісусного ряду й розташуванням над ним ярусу з зображенням «страстей господніх». Посилена також насиченість твору декоративними елементами. Значно ширше застосовується ажурне різьблення, що стає рельєфнішим. Поглибленням ніш, які обрамляють не лише центральні, а й інші ікони, досягається більша гра світла і тіні, що збагачує декоративне оформлення стіни.

В архітектурному й орнаментальному рішенні цього твору відчутнішими стають впливи ренесансного мистецтва. Ритм архітектурних форм, різьблення і живописних композицій стає жвавим і розмаїтим. Це виявляється в динамічній структурі аркад деісусного ярусу, частих вертикальних членуваннях стіни, тонких вигинах виноградної лози, в живому окресленні фігур, позначених досконалістю виразного рисунка.

В цьому, створеному, безумовно, теж українськими цеховими майстрами, іконостасі помітно звернення до багатого арсеналу західного мистецтва в рішенні невеликих празничних ікон та в зображенні «страстей» Христа («Тайна вечеря», «Хід на Голгофу», «Зняття з хреста» тощо). Разом з тим вони вносять як у характеристику типажу, так і в кольорове рішення композицій багато місцевих рис, часом виявляючи в них свої громадські симпатії та антипатії. Так, наприклад, священнослужителя Анна, який допитує Христа, наряджають в одяг католицького священика, а воїнам, що стережуть його, надають вигляду польських жовнірів.

Образи Христа та богоматері дістають яскраво виявлену національну характеристику. Намагаючись надати обличчю Христа життєвої переконливості, живописець вживає майже світлотіньову ліпку форми, що нагадує техніку плаві, яку застосовував російський іконописець С. Ушаков.

Загальному виразові святкової піднесеності іконостаса значною мірою сприяє кольорове рішення. Щоправда, йдучи за новими тенденціями, художники будують його не тільки на співвідношенні локальних кольорових площин (такі рішення вони зберігають у невеликих іконах празничного й страсного рядів), але й переходять до застосування тонального живопису (переважно у великих іконах). Оперуючи цими прийомами, художники вносять у кольорове звучання іконостаса різні інтонації, надаючи то спокійного кольорового ритму великим іконам деісусного ряду, то динамічного в невеличких іконах празничного й страсного рядів. Поєднання білих, червоних, синіх і блакитних кольорів, разом з мерехтінням позолоти обрамлень та об’ємним ажурним різьбленням, підпорядковувалося певному задуму, завдяки чому набувало гармонійного звучання.

Іконостасом П’ятницької церкви завершується цілий період розвитку цього виду мистецтва. Прагнучи до використання таких художніх засобів, що найбільш відповідали б життєстверджуючим, оптимістичним настроям народу, українські майстри перетворили іконостас на багатоярусну конструкцію, наблизивши форми іконостасної стіни до структури фасадів ренесансних споруд.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 295 – 296.

Іконостас початку 17 ст. виготовлений майстернею Федора Сеньковича – чи не найдавніший із збережених в Україні [Львов: атлас туриста. – М.: 1989 г., с. 58].