Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2009 р. За життєвий простір змагалися одвіку бездушний камінь і зелень жива…

Борис Козловський

Дата: 03.04.2009

Йде весна-красна, квітами-перлами закосичена… Прокидаються парки і сквери. Перша ніжна зелень потішить і око наше, і нашу душу. Багатьом видається, що парки і сквери – це територія пенсіонерів, мамусь з дітками і… собак. Їм, кажуть, теж треба десь гуляти. Є люди, які і вдень бояться безлюдних алей парків, бо можна зустрітися якщо не з собаками, то з грабіжниками…

Але не завжди так було… Пригадую перші повоєнні роки у Львові. Мама в суботу (був тоді робочий день) планувала наш час на неділю. На сімейній раді вирішували: йдемо на цілий день у Стрийський парк. Наступної неділі – на Високий замок. Полюбляли гуляти на Погулянці. Проводили у парках по 5-6 годин. Мама читала там книжки. Для дітвори – гойдалки і каруселі. Брали із собою бутерброди. А в Стрийському парку на тому місці, де побудували якогось кам’яного монстра, був чудовий дерев’яний ресторан зі столиками під навісами і просто неба. Ностальгія…

Львів завжди мав славу зеленого міста. Але одвіку бездуший камінь тіснив зеленого друга у боротьбі за життєвий простір. Втрачено дуже багато скверів і садів, дичавіють, вмирають вікові парки. Але й залишилося ще чимало для нашого і прийдешнього поколінь. Це за умови, якщо “кам’яні джунглі” перестануть так безжально витісняти все, що живе й росте.

Такі думки і почуття навіяла нова праця професора, завідувача кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства й урбоекології Національного лісотехнічного університету Володимира Кучерявого “Сади і парки Львова”. Це і наукова праця, і цікава, лірична розповідь про те, як плекали зелені насадження у нашому древньому місті від княжих часів до наших днів, про ландшафтних архітекторів, видатних садівників, які одягали Львів у зелені шати. У розмові з Володимиром Опанасовичем я вирішив торкнутися проблем зеленого будівництва недалекого минулого й сьогодення.

– Пам’ятаю з чого почав свою партійну кар’єру у Львові колишній перший секретар обкому партії Яків Погребняк. Він взявся за львівські парки. Зокрема, за наш найстаріший парк імені Івана Франка. Але тоді наразився на критику. Мовляв, так прочистили від дерев парк, що він наскрізь став проглядатися. З вашої книги довідуюся, що й ви причетні до того прорідження парку…

– Я тоді був керівником проекту від Лісотеху, а Тетяна Максим’юк – від “Львівської політехніки”. Видатний теоретик лісу Морозов наголошував, що рубка – синонім відновлення. Той, хто вирубує, завжди наражається на критику з боку громадськості. Тоді у парку ім. І. Франка ми справді зрізали частину дерев, які, по-перше, хворіли, а по-друге, – відкрили трохи сонця для пожвавлення підліску і трав’яного покрову.

Хоча й сьогодні сонячного світла в окремих частинах парку є замало. Два роки тому був готовий проект на продовження реконструкції. Пропонуємо відновити молоду частину парку. Разом з тим думаємо, як зберегти старі унікальні дерева, яким кількасот років. Особливо вартісні вікові дуби… Цей парк мав би мати огорожу з усіх боків, закриватися на ніч…

– Перейдемо на проспект Шевченка. Я пригадую цей проспект більш затишним, коли там були розкішніші дерева. Тепер – якісь карлики…

– Про озеленення цієї вулиці є цікава історія. Там до 1920 року був сквер, він прилягав до правої частини, якщо йти від пам’ятника Грушевському. Зліва – вулиця. Коли автомобілів у місті побільшало, магістрат запропонував зробити двосторонній рух і вирубати частину дерев. Громадськість запротестувала. Що зробив магістрат? Вночі вирубали дерева… Львів’яни змирилися. На алеї була тополя берлінська, яку систематично підстригали.

Тепер влаштували ніби великий відкритий каньйон. Кулевидні клени мали б заповнювати простір, надавати тінь. Але ці дерева цього призначення не виконують. Щороку такі невдало придбані дерева викидають поросль, яку треба стригти. З часом гілки стануть такими грубими, що стригти їх буде важко і декоративність помітно зменшиться…

– Ви казали про дерева-старожили наших парків. Особливо їх багато у Стрийському парку. Рано чи пізно вони помруть. Маємо змиритися з тим, що через 50-100 років вже не буде того, скажімо, Стрийського парку, який бачимо зараз?

– Це проблема всіх старих парків Європи. Є два шляхи. Все зрубати і посадити нове. Інший шлях – консервація старих дерев і поступове відновлення новими деревами. Архітектор Рьоринг, який створював Стрийський парк, брав здебільшого місцеві породи дерев. Вони найдовговічніші і можна передбачити, якою буде їхня форма, відновлюваність.

– Коли, на вашу думку, був розквіт зеленого будівництва у Львові?

– З 1950 по 1970 рік у Львові щорічно висаджували по 60 гектарів нових садів і парків. А от за останні 20 років майже нічого не садимо. Руйнується, нищиться те, що є… Особливо гірка доля унікального Стрийського парку. Триває законний і незаконний наступ забудовників на лісопаркові зони. Особливо тривожить парк “Знесіння”. Ми проводили міжнародну конференцію. Віце-губернатор Дубліна розповів, що навіть на приватних територіях ніхто не має права самовільно зрізати якесь дерево або посадити щось невідповідної висоти. У них пронумероване кожне деревце…

– Наша газета вмістила репортажі з багатьох парків і скверів Львова. Стан їх жахливий, кошти на утримання і впорядкування виділяються мізерні. Як, на вашу думку, слід було б витрачати навіть ці невеликі кошти? Робити скрізь потроху чи сконцентруватися на кількох пріоритетних парках?

– З огляду на Євро-2012 я б за все не хапався. Давайте зробимо Стрийський парк, парк ім. Івана Франка, Личаківський в кінці “двійки”… Може, ще Скнилівський біля ринку “Південний”… Мені здається, що наш мер Андрій Садовий щиро прагне збільшити асигнування на парки і сади. На зустрічі з “лісотехами” він сказав жартома: “Прізвище Садовий мене зобов’язує…”.

Джерело: “Високий Замок”