2009 р. Як потрапити крізь стару браму у світле майбутнє?

Христина Нога

Дата: 02.12.2009

Хотілося б написати, що проблемами дерев’яних брам у Львові займаються віддавна. Як виявилось, ні. До 2009 року і старту українсько-німецького проекту «Ревіталізація історичних кварталів Львова» у нашому місті не було втілено жодної масштабної цільової програми, що торкалася б проблем львівських брам.

Брама – це не лише деревина – автентична субстанція, вік якої вимірюється сотнями років. Це ще й метал, скло, фурнітура, це почерк майстра, який виготовляв її, зрештою, це сприйняття самого міста крізь призму реалій, що мали місце в його історії. Чому до проблеми реставрації цього елементу пам’ятки архітектурної спадщини нема діла пересічному мешканцеві, але є німецькому реставратору?

Львівські брами: не полічено, не зміряно, не зважено…

Щоб розпочати будь-який проект з реставрації, потрібно перш за все оцінити масштаби робіт. І тут мова не лише про технологічну складову. Треба врахувати і той факт, що більшість львівських брам є елементами пам’яток архітектури національного значення. Більше того, вони входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО, а отже, мають культурну, архітектурну, історичну та художню цінність.

Брама дозволяє простежити історію будинку, визначити стиль, охарактеризувати час та перипетії, пов’язані з ним. Доцент кафедри реставрації та реконструкції НУ “Львівська політехніка” Юрій Дубик наголошує на потребі окремого дослідження кожного з архітектурних елементів: «Частина брам на площі Ринок виконана у стилі бароко та класицизму і датується XVIII-XIX сторіччям, є брами, виготовлені на початку ХХ сторіччя у стилі сецесії.

Частина брам зроблена у необароковому та неокласичному стилі наприкінці ХIХ ст. Упродовж історії ці об’єкти неодноразово ремонтували за різними методиками та способами. Тому перед початком будь-яких дій на таких об’єктах треба передусім вивчити та оцінити кожен елемент зокрема та провести комплекс натурних досліджень».

Цінність брам можна визначити і в технологічному аспекті, – розповідає львівський реставратор Роман Стецик: «Колись, для столярних виробів не використовували першого-ліпшого дерева, яке потрапить під руку. Здорове дерево зрізали взимку, коли породи несухостоять, коли воно має в собі живицю та смоли. Висушували впродовж довгого часу, дуб, наприклад, сохнув близько 6 років. У цьому й цінність дерев’яних брам, бо вони зроблені з правильного дерева, вони пройшли випробування часом».

В ідеалі мав би існувати сталий документ, що фіксує не лише пам’ятку загалом, а й кожен її елемент зокрема. Характеризує його комплексно: в історичному, архітектурному, та технологічному аспектах. У нас же ці дослідження відбуваються пост-фактум, тобто обґрунтування складається лише після того, як виділяють кошти під конкретний проект.

За словами начальника управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко-Швець, офіційної статистики щодо кількості брам, їх опису та фіксації поточного стану немає: «Підрахувати їх кількість, звісно, можна, але в нас такої статистики немає. Орієнтовно у Львові є понад 3000 дерев’яних брам: частина яких перебуває в доброму стані, але більшість якоюсь мірою потребує реставраційних робіт».

Неофіційний архів вдалось створити студентам НУ «Львівська Політехніка», зазначає Юрій Дубик: «Упродовж вивчення фахових дисциплін та предметів на кафедрі реставрації та реконструкції студенти постійно проводять фіксацію та інвентаризацію львівських брам. На сьогодні нам вдалось зібрати свій архів обмірів та фотофіксацій подібних об’єктів».

Голова Фонду «Збереження історико-архітектурної спадщини Львова» Андрій Салюк акцентує на потребі не лише статичної, а й динамічної інформації: «За два роки з допомогою волонтерів ми зробили повний анкетний опис та фото всієї забудови центральної частини міста загалом і архітектурних елементів зокрема: сходових кліток, брам, вікон, карнизів.

Наступним етапом має стати створення програмного забезпечення та загальнодоступної комп’ютерної бази, котру можна було б поповнювати та оновлювати, але ця частина потребує не лише професійних, а й фінансових вкладів. Наступного року плануємо повторити фотофіксацію тих самих об’єктів і провести порівняльний аналіз, аби мати не статичну, а динамічну інформацію і, відповідно до неї, вже робити висновки про стан, здобутки та втрати».

Історичним дерев’яним брамам найбільше шкодять люди

Закцентувавши увагу на окремому об’єкті, зіштовхуємось з цілим комплексом унікальних проблем. Попри невідворотні процеси на зразок несприятливих природних умов та старіння деревини найбільше дерев’яним брамам шкодять люди.

Однією з основних проблем Лілія Онищенко-Швець вважає нефахове відновлення брам: «Більшість дерев’яних брам Львова повноцінно не реставрували ще з моменту їх встановлення. Зате під час поточного ремонту шар за шаром наносилась фарба. Це найгірше, адже трапляються випадки, коли крізь щільне нашарування фарби не видно унікальної та цінної різьби».

Вирішення цієї проблеми Андрій Салюк вбачає у залученні професіоналів до процесу поточних ремонтів: «ЛКП повинні залучати до роботи спеціально навчених майстрів. Часто комунальні служби роблять так, як вміють, але звинувачувати їх у цьому недоцільно. З бюджету міста, у статті про «розвиток туризму», повинні бути прописані дотаційні кошти у Галицький район на реставрацію тих чи тих елементів споруд».

Однак фарба – це одна з тих проблем, наслідки якої, на думку львівського реставратора Романа Стецика, можна усунути: «Це закономірно, що з часом фарба та лак, що покривають браму лущились, її знову і знову фарбували. При ґрунтовній реставрації цю шкоду легко усунути хімічним способом або за допомогою теплових фенів. Звісно, знімати фарбу потрібно акуратно, з особливим чуттям, аби не пошкодити деревини».

Значно важливішою є невідворотна шкода, яку можна усунути лише реституювавши (реституція – відтворення зруйнованих об’єктів з максимальним наближенням до оригіналу) великі частини або елемент повністю. Для прикладу, посеред брами на площі Кафедральній, 7, було вирізане досить велике віконечко, у якому люди… фотографувалися. Випадок поодинокий, на відміну від встановлення в історичних дерев’яних брамах сучасних кодових замків, або взагалі заміна їх на металеві двері, що останнім часом перетворилось на моду, чи то пак манію.

Де-юре відповідальність за такі дії передбачена, де-факто встановити її проблематично – важко знайти конкретного винуватця. Мешканці «перекидають» відповідальність один на одного, а для застосування штрафу має бути конкретна фізична особа, яка скаже: «так, це я зробила» зазначає Лілія Онищенко-Швець: «Якщо брама належить до пам’ятки архітектури, то на неї діє пам’яткоохоронне законодавство на підставі якого можна застосовувати штрафні санкції.

За самовільний демонтаж дерев’яної брами особа несе таку ж відповідальність, як і за будь-які самовільні роботи у пам’ятці: складається адмінпротокол, його розглядають на адмінкомісії, котра вирішує питання про розмір стягнення. Штрафи, зазвичай, невеликі до 200 грн через те, що наразі механізм, котрий передбачено у законі про охорону культурної спадщини, чітко не прописаний.

Має бути підзаконний акт, що встановлював би чіткий порядок стягнення штрафів. 5 років тому ми намагались впровадити додаток до закону про охорону культурної спадщини на місцевому рівні, аби мати змогу застосовувати великі штрафи, але, на жаль, це виявилось неможливим, а наші дії були оскаржені в прокуратурі. Такий документ повинен впроваджуватись на рівні Києва і бути зініційованим державною службою з питань національної культурної спадщини. Ми кілька разів звертались до них, навіть передали свої напрацювання, але результату це не дало».

За таких умов корисно запозичити досвід Нью-Йорку. Там на місцевому рівні розроблено підзаконний акт, який регулює охорону культурної спадщини. Це товста книга, де буквально, з кресленнями та розмірами деяких елементів, прописана кожна процедура: погодження зміни брам, вікон, ведення різноманітних реставраційних робіт.

Андрій Салюк звертає увагу на досвід наших західних сусідів у сфері збереження архітектури: «Для прикладу, закони, що стосуються культурної спадщини в Польщі є більш детально прописаними. А що стосується подібних заходів у Львові, то відслідковувати такі речі має Управління охорони історичного середовища і подавати до суду, найперше на власника. Якщо це багатоквартирний під’їзд, то будинок перебуває в оперативному управлінні ЛКП.

В такому випадку подавати до суду потрібно на ЛКП. Звісно, це колізія, що управління подає до суду на ЛКП, але ЛКП, в свою чергу, повинно відслідкувати хто це зробив і подати зустрічний позов на фізичну особу».

Стосунок до руйнації дерев’яних брам мають і проблеми вигулу домашніх тварин та туалетів у центральній частині міста. Про це не прийнято говорити, але факт залишається фактом: саме людська та тваринна сеча завдає непоправної шкоди брамі, адже аміак, що міститься в ній, просочує навіть бетон і діє на нього, як кислота. Що вже казати про дерево.

Операція «Реставрація»

У 2009 році у Львові стартував українсько-німецький проект «Ревіталізація історичних кварталів Львова». Це спільний проект Львівської міської ради та Німецького товариства технічної співпраці (GTZ), який впроваджується за підтримки Міністерства Німеччини з економічної співпраці (BMZ). На реалізацію проекту відновлення будівель у центрі Львова впродовж перших трьох років уряд Федеративної Республіки Німеччина виділив близько 4 мільйонів євро. Пілотною, у межах проекту, стала програма реставрації історичних дерев’яних брам «Через старі двері – в майбутнє».

Експерт GTZ Іріс Ґляйхман наголошує, що метою проекту є створення для мешканців чи власників таких умов, котрі б полегшили втілення їхніх ініціатив з реставрації, ремонту та модернізації будинків чи їх елементів: «Програму, що стосується брам, ми поділили на дві частини. Перша – це навчальні курси, під час яких представники фірм, що спеціалізуються на столярній справі, під керівництвом німецького реставратора Крістофа Юнґанса провели реставрацію трьох брам: на площі Катедральній, 8 та площі Ринок 39 і 40. Друга частина програми передбачає створення довготривалої санації для реставрації історичних брам Львова за підтримки GTZ, шляхом часткового фінансування на додачу до внеску мешканців та міста».

Лілія Онищенко-Швець запевняє, якщо мешканці вкладуть і свою копійку у справу реставрації, то цінуватимуть браму значно більше: «Програма, що стосується брам, триватиме ще три роки, і вартість реставрації всіх брам, котрі відновлять за цей час, на 60% оплачуватимуть GTZ і на 40% мешканці будинку».

Це виллється мешканцям багатоквартирного будинку у суму 350-800 євро залежно від розміру брами, – пояснює львівський реставратор Роман Стецик: «Реставрація квадратного метра площини вартує 10-12 доларів. Це лише вартість роботи, без затрат матеріалу. Якщо підрахувати затрати на лакофарбові матеріали, спеціальну фурнітуру, котра повинна відповідати часу виготовлення брами, то в сумі реставрація широкої брами коштуватиме 2000 євро, вузької – 600-800 євро. За ці кошти двоє людей можуть впродовж місяця якісно та професійно відреставрувати браму. Через 4-5 років її потрібно буде підфарбувати, але без глибокого втручання вона простоїть ще років 50».

Влада міста акцентує, що роботи виконуватимуть ті фірми, працівники котрих брали участь в німецьких школах, однак львівські спеціалісти не сумніваються у своєму професійному рівні.

Роман Стецик, зокрема, вбачає проблему львівських фахівців у нерегулярності замовлень: «Німецькі спеціалісти можуть дати фахову консультацію стосовно нових лакофарбових матеріалів та нових ручних інструментів, але, на мою думку, вони не можуть навчити нас чогось кардинально нового. Проблема львівських фахівців у тому, що галузь реставрації розбалансована: немає регулярних замовлень, немає проплат, відповідно, дуже мало зацікавлених майстрів. Якби реставрування брам стояло «на потоці», було чітке фінансування, знайшлися б і фахівці».

Неодноразово наголошував на цьому і німецький реставратор Крістоф Юнґанс під час двотижневих майстер-класів з львівськими спеціалістами: «У них дуже високий мотиваційний рівень, основне, чого бракує вашим майстрам – інструменти та електричне обладнання». Основна його маса потрібна для попередньої оцінки технічного стану: проведення обмірів, вимірювання вологи та інших характеристик брами.

«Ревіталізація» свідомості львів’ян

Передумови для втілення в життя українсько-німецької програми закладені, основна проблема тепер у тому, чи підтримають її мешканці. Адже реставрація матеріальна мусить початись із реставрації в голові кожного.

Львівська влада наразі планує почати роботу з громадськістю із роздачі кольорових інформаційних буклетів з інформацією, що «можна» і «не можна» робити з брамами та як правильно їх оберігати. Такий досвід львівські чиновники запозичили в колег з Тімішоари, де реалізували подібний проект.

Андрій Салюк проаналізував ефективність такого досвіду на власному прикладі: «До минулого року ми безкоштовно роздавали поштівки зі зображеннями львівських пам’яток архітектури. Розповідали про якусь конкретну пам’ятку та проблему, пов’язану з нею. Це має ефект, але за умови, що подібна ініціатива буде на вищому фінансовому рівні, буде змога втілити її досконаліше організаційно: розміщувати цю інформацію на білбордах та сітілайтах.

Крім того, якщо якась критична маса брам буде відреставрована, почнеться ланцюгова реакція, дуже важливу роль відіграє хороший приклад. Це повинно стати престижно. Має бути соромно, що в тебе погана брама, вікна чи сходова клітка. Але донести до львів’ян, що брами є цінними і їх потрібно самостійно оберігати – значно складніше, аніж відреставрувати сто брам».

Зрозуміти потрібно й те, що гарна брама відбивається «в позитив» і у кишені мешканця. Відреставрована брама чи двері підвищують цінність будинку і вартість квартири.

P.S. Після брам німці планують взятись за інші архітектурні елементи: вікна, сходові клітки, дахи. Проте на 100% ефективного результату не буде доти, доки не відбудеться «ревіталізації» свідомості львів’ян. Якщо не буде розуміння, що окрім коштів, фахівців та матеріалів потрібна ще й громадська участь, крізь стару браму ми зможемо потрапити лише у минуле.