1967 р. Історія українського мистецтва

На заході України найбільшим містом був Львів. Він мав центральну частину, укріплену кам’яними стінами й баштами, та низку передмість з дерево-земляними укріпленнями. У другій половині XVI та першій половині XVII століття у Львові було проведено значні роботи щодо розширення існуючих укріплень і будівництва нових. Стіни, зведені в XIV – XV століттях, було оточено новими, які створювали зовнішнє кільце. Біля міських брам зроблено кам’яні барбакани. Всього міські укріплення нараховували в той час близько 50 башт, що обслуговувалися певною групою городян і тому мали відповідні назви: Руська, золотників, медоварів, гончарів, слюсарів та інші. Ще на початку XV століття в місті проклали підземні водопроводи, спочатку з цегли, а потім – дерев’яні. Ними подавалася вода з джерел, що були біля міста. В 30-х роках населення передмість провадило боротьбу з міською владою за те, щоб збудувати муровані укріплення передмість, але ці роботи було лише розпочато.

Після нищівної пожежі міста 1527 року з’являється нова забудова з мурованих кам’яниць, до яких входять і уцілілі рештки старих готичних будинків. На місці давніх мурованих або дерев’яних культових споруд у цей же час було зведено кілька нових великих ренесансних будинків. Звичайно, наявність старої системи планування наклала свій відбиток на дальше будівництво, але це не завадило виявленню у нових спорудах індивідуальних рис, завдяки чому забудова міста набуває більшої розмаїтості. Враження мальовничості підсилюється виразністю силуетів громадських та культових споруд. Поряд з цим у забудові укріпленого центра ще більшою мірою позначаються такі негативні риси, як наявність великої кількості тісних, темних, напівпідвальних приміщень, затиснених будинками вузьких подвір’їв тощо.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 63 – 64.