1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

На північний захід, недалеко від Чернівців, у гарній долині з великими ставами і парками є село Лужани, що дістало свою назву від характеру місцевості. Воно згадується в історичних джерелах середини XV ст., коли його (в 1453 р.) купив молдавський боярин Федір Вітольта і спорудив тут кам’яний Успенський храм, найстаріший з уцілілих на Буковині. У плані це невелика тридільна споруда з гранчастою апсидою і прямокутним бабинцем, однакової ширини з нефом. Апсида перекрита чвертьсферичним склепінням, а неф і бабинець – напівциркульними. Отже, в планово-просторовій організації тут повторені дуже стародавні зразки. Про це ж свідчать наявність стіни між бабинцем і нефом з невеликою аркою. Як відомо, бабинець у первісних християнських храмах призначався для неофітів – «оглашених» та жінок, яким заборонялося входити в храм. Завдяки тому, що висота храму в півтора раза більша від ширини, він справляє солідне, а в інтер’єрі навіть урочисте враження. Спочатку він мав більш святковий і багатий вигляд, бо був розписаний фресками, невеликі фрагменти яких відкриті, а переважна більшість захована під побілкою.

Фрески написані одночасно з побудовою храму і є дорогоцінною пам’яткою буковинського малярства XV ст. Поки що в бабинці відкриті шість постатей святих воїнів, ктиторський напис біля портрета Федора Вітольти та фрагмент композиції «Убогий на гноїщі». Вони свідчать про високий рівень культури майстрів і вірність їх традиціям українського монументального живопису. На блакитному тлі, в розміреному ритмі й в ієратичних позах, виступають святі воїни. Прославлення рицарських подвигів і самопожертви були необхідні перед лицем турецької небезпеки, яка в XV ст. нависла над Буковиною. Художники прагнули засобами мистецтва виховувати в людях мужність і готовність до боротьби з підступним і жорстоким ворогом.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 337 – 342.