1999 р. Звід пам’яток Києва
Тетяна Григор’єва, Тетяна Скібіцька
Лікарня євангелістської лютеранської громади 1913 р., в якій працював Іванов В. М.
(архіт., іст.).
Вул. Ю. Коцюбинського, 9.
Поряд з Новопавлівським сквером, біля підніжжя пагорба, на якому в 19 ст. збудовано обсерваторію університету св. Володимира; відділена від вулиці садочком. Головний корпус лікарні та двоповерхову службову будівлю на подвір’ї зведено за проектом мюнхенського арх. Кольмана, київського арх. Е. Брадтмана (під його наглядом) та інж. М. Міхельсона.
Хрестоподібна об’ємно-планувальна структура триповерхового корпусу обумовлена виділенням спеціалізованих лікувальних відділень, об’єднаних між собою центральним вежоподібним об’ємом, до якого входять восьмикутні у плані приміщення вестибюля та розподільчих холів. З урахуванням гігієнічних вимог внутрішнє планування прямокутних корпусів-відділень визначила коридорна система з однобічним розміщенням палат і кабінетів. Типова конструктивна основа будівлі складається з цегляних поздовжніх та поперечних стін, що несуть плоскі перекриття .стель. Асиметрична композиція споруди пов’язана із властивим архітектурі модерну вільним компонуванням мас. Покритий сірим теразитовим тиньком головний фасад складається з центральної частини і різновеликих крил. Його вирішено з використанням мотивів романо-готичного будування (аркових вікон, щипців, декоративних машикулів). Роль акценту в композиції відіграє увінчана високим наметом група вхідних приміщень (складається з тамбура, зовнішніх і внутрішніх сходів). Проїзд з лівого крила на подвір’я підкреслено гранчастим еркером з оригінальним черепичним увінчанням. Йому відповідала покрівельна вежка (розібрана під час реконструкції 1930-х pp.) на лівому крилі будівлі. Архітектурні деталі фасаду лаконічні й витончені, інтер’єри раціональні.
У 1938 – 39 рр. до головного корпусу, розрахованого на 50 ліжок, прибудовано праве, перпендикулярне до фронту вулиці, крило з вестибюльною групою приміщень, із збереженням стилю первісної споруди (арх. Т. Волкобой, А. Сорокін). Оригінальний за композицією головний будинок ілюструє національно-романтичну течію пізнього модерну.
У 1933 – 61 рр. в лікарні працював Іванов Вадим Миколайович (1892 – 1962) – терапевт, акад. АМН СРСР (з 1953), акад. АН УРСР (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1947). У 1933 р. на базі лікарні для обслуговування водників влаштовано терапевтичну клініку, яку В. Іванов очолював майже тридцять років. Одночасно викладав у Київському медичному інституті: завідувач кафедрами терапії санітарно-гігієнічного (1944 – 51) і стоматологічного факультетів (1945 – 48); керував госпітальною (1951 – 58) і факультетською (1958 – 62) терапевтичними клініками. У 1953 – 62 рр. – завідувач відділу Інституту фізіології АН УРСР. Очолював (з 1953) Українське терапевтичне товариство. Розробляв проблеми клінічної фізіології органів травлення, лікування виразкової хвороби, питання гастроентерологічної онкології. За впровадження (разом з інж. Овощниковим) томофлюорографії під час обстеження пацієнтів, уражених захворюванням легенів, В. Іванова відзначено Державною премією СРСР (1951).
Робочий кабінет ученого містився на другому поверсі в лівій частині будинку. Меморіальний музей В. Іванова влаштовано в конференц-залі на другому поверсі нового корпусу. У вестибюлі між першим і другим поверхами встановлено бюст В. Іванова (1963; ск. Е. Фрідман), на фасаді будинку – меморіальну бронзову дошку (1963; ск. І. Кавалерідзе, арх. Р. Бикова). До 1990-х pp. – лікарня водників ім. В. Іванова; тепер – Київська центральна басейнова клінічна лікарня Міністерства охорони здоров’я України.
Бурчинский Г. И. Основные направления научной деятельности академика АН УССР, действительного члена АМН СССР, проф. В. Н. Иванова // Вопросы гастроэнтерологии. – К., 1963;
Вадим Николаевич Иванов / Г. И. Бурчинский, И. В. Касьяненко, А. П. Пелещук, Л. Е. Ревуцкий // Врачебное дело. – 1982. – № 6;
Зоря Ю. П. Здійснена мрія // Архітектура Рад. України. – 1939. – № 3;
Киевская мысль. – 1913. – 15 июля, 21 окт.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 517 – 518.