Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

[2008 р.] Видубицький монастир

Один з найдавніших київських монастирів, що зберігся до нашого часу. Видатний архітектурний ансамбль українського бароко.

Заснований близько 1070 р. Всеволодом Ярославичем (на той час ще не київським, а переяславським князем) в урочищі Видубичі, поблизу дніпровської переправи і особистої резиденції-замку – Красного двору. Головним храмом монастиря була церква св.Михаїла. Щоб врятувати монастирський храм від зсувів, 1199 р. майстер Милоніг-Петро спорудив на замовлення князя Рюрика Ростиславича грандіозну підпірну стіну. Монастир був одним з важливих осередків давньоруської культури. Його ігумен Сильвестр 1116 р. створив другу редакцію “Повісті минулих літ”, а інший ігумен, Мойсей, був видатним оратором і, як вважають, укладачем Київського літописного зводу (1200). Ігумени монастиря систематично призначалися переяславськими єпископами.

На відміну від більшості інших київських монастирів, чернече життя у Видубицькій обителі не згасло і після монгольської навали. Про це свідчить літописна розповідь про поїздку Данила Галицького до Батия у 1245 р.: перед тим, як переправитися через Дніпро, князь зупинився у Видубицькому монастирі, де за нього було проведено молебень. Далі свідчення про монастир обриваються і з’являються знову лише з 1504 р. У XVI-XVII ст. він став власником великих земельних володінь. Після Берестейської унії монастир перейшов до рук уніатів з ордену василіан. Ігуменом і водночас уніатським митрополичим намісником був Антоній Грекович, якого 1618 р. козаки втопили у Дніпрі.

Старий монастирський собор Чуда архангела Михаїла в Хонах завалився таки у Дніпро у середині XVI ст. 1555 р. його відбудував ігумен Климентій Старушич. 1637 р. Петро Могила повернув монастир до православної митрополії і знову реставрував стародавню Михайлівську церкву. Після приєднання Києва до Росії монастир отримав від царя Олексія Михайловича право на володіння дніпровським перевозом – постійним джерелом значного прибутку. Кінець XVII – початок XVIII ст. знаменувався великим мурованим будівництвом: було споруджено Георгіївський собор, трапезну та дзвіницю пізніше – будинок ігумена (1770, архітектори Михайло Юрасов і Пилип Папов; перебудований Євгеном Єрмаковим 1898 р.).

Внаслідок секуляризації 1786 р. Видубицький монастир позбувся майже усіх своїх земельних володінь. Він став третьокласною обителлю, яка деякий час правила за лікарню для ченців інших київських монастирів. У 1842 р. монастир підвищили до другого класу, а на початку XX ст. – до першого. У XIX ст. його ансамбль збагатився лише братським корпусом (1846, архітектор Павло Спарро, надбудований 1910). Монастирський цвинтар став місцем останнього спочинку київської еліти. З кількох сотень поховань за радянської влади збереглися лише 13, зокрема педагога Костянтина Ушинського, вченого-анатома Володимира Беца, лікаря Євгена Афанасьєва, гідролога Миколи Лелявського, меценатів Богдана і Варвари Ханенків. У XIX ст. при монастирі були школа, притулок для сиріт, будинок для бідних літніх священнослужителів.

Монастир “самоліквідувався” у 1924 р. Церкви ще діяли до 1930-х років, коли їхні іконостаси було спалено, а цвинтар зруйновано. Останній ігумен Нектарій залишився жити на території обителі, працюючи сторожем і двірником. Будинки передано робітникам і службовцям деревообробного заводу на Теличці. У 1967-82 рр. проведено реставрацію споруд (архітектор Р.Бикова). У 1975-97 рр. тут містився Інститут археології.

Монастир відновив свою діяльність 1992 р., але ще близько п’яти років йому доводилося співіснувати з Інститутом археології. У 1996 р. уряд повністю повернув Видубицький монастир Церкві (УПЦ-КП). З 1993 р. намісником монастиря є ігумен Севастіан (Возняк). На данний час намісник ігумен Григорій.