1999 р. Звід пам’яток Києва

Інна Дорофієнко, Григорій Логвин

Георгіївський собор, 1696 – 1701 рр.

(архіт., мист.).

У центрі Видубицького монастиря. Цегляний, п’ятибанний, у плані хрещатий, дев’ятидільний. Під час ремонту 1899 р., очевидно, знищено первісні розписи (їхні залишки виявлено під час останніх ремонтно-реставраційних робіт). Тоді ж замінено керамічні розетки і голівки ангеляток на фасадах, покрівлю, позолочено ангеляток й хрести, розібрано залізні тамбури біля входів. В 1969 – 71 рр. проведено реставрацію пам’ятки (арх. Р. Бикова). Особливістю храму є те, що східне рамено трохи довше за північне і південне, західне – значно довше за інші. У невеликих прямокутних приміщеннях у міжрукав’ях хреста були жертовник і дияконник, у південно-західній камері – сходи, що вели на хори, у північно-західній: на першому поверсі – службове приміщення, на другому – каплиця. Гранчасті завершення рамен характерні для дерев’яних храмів. З об’ємно-просторовою структурою дерев’яних храмів Георгіївський собор зближує і система перекриттів рамен хреста і середохрестя ярусними верхами з заломами, тільки виконаними у цеглі за типом т. зв. фальшивих баньових склепінь, коли крива бані у перетині утворена шляхом напуску кожного наступного ряду цегляного мурування над попереднім. Це вказує на зв’язок будівництва 17 – 18 ст. з традиціями київської архітектурно-будівельної школи 11 – 12 ст., адже в такий спосіб, наприклад, викладено бані Софійського собору в Києві. В архітектурі собору форми й декор європейського бароко органічно злиті з засобами і формами української монументальної дерев’яної архітектури. Серед усіх хрещатих п’ятибанних церков України 17 – 18 ст., які збереглися, Георгіївський собор Видубицького монастиря є найдосконалішим, величним і монументальним витвором.

Верх складається з п’яти гранчастих бань, поставлених хрестоподібно, щільно одна до одної. Об’єми прибудов у міжрукав’ях невеликі й не досягають і половини висоти собору, внаслідок чого підсилюється стрункість храму. Грані об’ємів храму декоровано неширокими пілястрами з капітелями оригінальної форми з перевернутими волютами. На чоловій грані східного рамена хреста – плоска ніша в обрамленні лиштв із трикутним фронтончиком угорі. У ніші містилася храмова ікона. Над нішею – вузьке вікно у формі хреста, вище, як і над входом у трапезну – фігурний ліпний щит з гербом замовника, стародубського полковника М. Миклашевського (герб не зберігся). Бічні грані рамен хреста мають по одному вузькому високому вікну, обрамленому тонкими напівколонками і трикутним фронтоном. Усі рамена хреста собору оформлено однаково.

В архітектурі домінують вертикальні лінії граней, пілястрів, лиштв. Завершуються об’єми антаблементом спрощеного варіанту: вузька тяга архітрава, зменшений за висотою фриз із розетками і розвинений, але малого виносу карниз складного профілю. Перший залом верхів виявлено невисокою покрівлею грушоподібної форми. Високі підбанники бічних верхів, восьмигранні у плані, поставлені на зімкненому зрізаному пірамідальному склепінні. Перекрито підбанники восьмидільними зімкненими склепіннями, які у перетині мають яйцеподібну форму. Бічні верхи завершуються банями грушоподібної форми. Центральний підбанник, як і в хрестово-купольних храмах, спирається на підпружні арки. Він дванадцятигранний у плані, має дванадцять вікон, перекритий також дванадцятидільним яйцеподібної форми у перетині зімкненим склепінням, грані якого майже непомітні. Увінчує центральну баню покрівля грушоподібної форми, як і на бічних банях. Відповідно до розміру середньої бані ліхтарик і його банька більші за розмірами. Інтер’єр храму відзначається високими архітектурно-художніми якостями. Якщо у зовнішньому вигляді головним мотивом є рух вертикальних ліній членування і архітектурних деталей, то в інтер’єрі вражає висотно розкритий внутрішній простір. Майстер досягає цього простим, але дійовим засобом – завдяки тому, що основні об’єми витягнутих пропорцій увінчуються банями з заломами, які відкриті до зеніту склепінь. Гра освітлених і затінених площин, комбінації вертикальних, похилих і горизонтальних ліній заломів створюють яскраве враження.

Подібно до структури дерев’яних храмів у Георгіївському соборі з великою витонченістю, сміливістю й досконалістю втілено принципи органічної архітектури, коли структура внутрішнього простору знаходить адекватну відповідність у геометрії форм. У цьому розумінні храм є високим досягненням будівельного генія українського народу і належить до шедеврів світової архітектури.

Головним акцентом мистецького оформлення був п’ятиярусний різьблений іконостас (не зберігся). Живописне оздоблення храму 18, 19 ст. і поч. 20 ст. виявлено на фасадах. Внаслідок зондажних досліджень художник-реставратор О. Єрко в 1973 р. знайшов залишки клейового розпису 18 ст. на карнизі західного дверного отвору під олійними малюнками площею до 2 кв. м. Виявлено темно-червоний орнамент на світлому тлі, з двох боків якого – розмальовані ліпні розетки. На думку дослідника, у цьому місці був навісний тамбур. На фарбовому шарі композиції під забілюванням зафіксовано також сліди пожежі. На південному фасаді у профільному обрамленні – композиція «Благовіщення» 19 ст., виконана у техніці олійного живопису, що була під розписом поч. 20 ст. В її лівій частині на повний зріст зображено архангела Гавриїла, який розвернувся на три чверті вправо з піднятою вгору лівою рукою, права рука – на рівні грудей. Праворуч – Богоматір, яка сидить за столом, постать її розвернута на три чверті вліво до архангела з ледь простягнутими до нього руками. Колорит – від темно-синього до темно-сірого. На північному фасаді – композиція «Диво архангела Михаїла», виконана на поч. 20 ст. у техніці олійного живопису. Первісний розпис не зберігся, він був збитий з тиньком (доведено зондажем). Обидві композиції 19 – поч. 20 ст. збереглися погано, кілька разів поновлювалися. Під час досліджень законсервовані.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 242 – 243.