2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Дзвіниця

Стоїть на південний схід від собору і є вертикальною домінантою ансамблю. Споруджено її триярусною у 1699-1706 рр. Після землетрусу, який порушив конструкції верхніх ярусів, у 1746-1748 рр. здійснено капітальний ремонт споруди; над уцілілим 1-м ярусом зведено два нові. Роботи провадились під керівництвом архітектора Й.-Г.Шеделя за участю українських майстрів І.Лупини, І.Паламаренка, І.Кучера та ін. Ліпний декор виконали майстри з Жовкви Іван та Степан Стобенські. Нову дзвіницю увінчувала барокова баня з позолоченим шпилем. 1807 р. від удару блискавки баня згоріла; відновили її 1812 р. у нових формах. У середині XIX ст. внаслідок збільшення висоти довколишньої забудови дзвіниця втратила домінантну роль в ансамблі площі. У зв’язку з цим у 1851-1852 рр. за проектом архітектора П.Спарро надбудовано 4-й ярус з грушоподібною дерев’яною банею, вкритою позолоченою міддю. Тоді ж первісне поліхромне пофарбування фасадів було замінене на двоколірне: біла ліпнина на бірюзовому тлі. У такому вигляді пам’ятка збереглася до наших днів.

Висота чотириярусної дзвіниці – 76 м; глибина фундаменту – 3,15 м. Два нижні яруси в плані – прямокутні, верхні – восьмикутні. Три верхні яруси не мають міжповерхового перекриття. У нижньому ярусі – широкий проїзд, перекритий склепінням. На 2-му ярусі зберігся дзвін, відлитий київським майстром Афанасієм Петровичем у 1705 р.

Стіни дзвіниці зведені з цегли на вапняному розчині. Усі вони вкриті ліпниною (орнаменти, квітки, листя, гірлянди, голівки херувимів, генії з сурмами, маски, двоголові орли). Серед зображень – апостол Андрій Первозваний, князь Володимир Святославович, апостол Тимофій, архангел Рафаїл.

Біля східного фасаду дзвіниці 1995 р. встановлено надгробок патріарха Української православної церкви Київського патріархату Володимира (Романюка).

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 37.